Саймон Бекетт - Шепіт мертвих. Третє розслідування, Саймон Бекетт

знайшли щось схоже на велосипедні сліди на стежках поблизу місця зникнення Ірвінґа. Це місце популярне серед гірських велосипедистів, тому на той час нам цей факт здався неактуальним. Але в інвалідних візках подібні шини.

І навіть якби Йорк зіткнувся з кимось, коли штовхав непритомного Ірвінґа стежкою, то хто б на них звернув увагу? Звичайний доглядач, який вивозить інваліда на свіже повітря.

Ми повернулися на кухню. Джейкобсен глянула на наполовину повну кавоварку. Не питаючи, я налив їй горнятко і поповнив своє.

— То що ви думаєте? — тихо запитав я, простягаючи їй каву.

— Зарано говорити… — почала вона, а потім замовк­ла. — Ви хочете, щоб чесно відповіла?

Не хочу. Я кивнув.

— Я думаю, що ми весь час були на два кроки позаду Йорка. Він змусив нас подумати, що його ціль — ви, приїхав сюди, поки ми дивилися в інший бік. Тепер Саманта Ейвері платить за наші помилки.

— Думаєте, є шанс знайти її вчасно?

Вона зазирнула у свою каву, наче могла побачити там відповідь.

— Йорк не захоче довго це розтягувати. Він знає, що ми його шукаємо, тож зараз схвильований і нетерплячий. Якщо досі не вбив її, то зробить це ще до кінця ночі.

Мене скрутив раптовий напад нудоти. Я поставив чашку.

— Чому Сем? — запитав я, хоча міг здогадатися.

— Йоркові потрібно було відновити своє его після невдачі з доктором Ліберманом. Принаймні в цьому ми мали рацію, — з гіркотою проговорила Джейкобсен. — Саманта Ейвері підходила якнайкраще: дружина ймовір­ного наступника доктора Лібермана і майже на дев’ятому місяці вагітності. Подвійно приваблива ціль. Це гарантує заголовки і, якщо ми маємо рацію щодо фотографій, вдовольняє психоз Йорка. Він зосере­джений на тому, щоб зняти момент смерті на плівку, вірить, що це якимось чином веде до відповідей, які він шукає. Отже, з його точки зору, хто може бути кращою жертвою, ніж вагітна жінка — людина, яка буквально наповнена життям?

Господи. Це було божевілля, але найгірше те, що за цим ховалася викривлена логіка. Безглузда й огидна, але все одно логіка.

— І що тоді? Він не знайде відповідей, які шукає, вбивши Сем.

Обличчя Джейкобсен було похмурим як ніколи.

— Тоді він скаже собі, що вона була не та, хто треба, і продовжить. Він буде знати, що час проти нього, що б не підказувала йому пиха, і тоді впаде у відчай. Мож­ливо, наступного разу полюватиме за іншою вагітною жінкою або навіть за дитиною. У кожному разі він не зупиниться.

Я подумав про спотворені обличчя на світлинах і раптово уявив Сем, яка проходить через те саме випробування. Протер очі, намагаючись прогнати це видіння.

— То що ж відбувається?

Джейкобсен дивилася, як за вікном темнішало.

— Ми сподіваємося, що знайдемо їх до ранку.

Не минуло й години, як вечірня тиша була порушена. Агенти БРТ висипалися на спокійний район, стукаючи в усі двері, шукаючи більше свідків. Багато людей могли пригадати, що бачили того дня швидку допомогу, але ніхто не помітив у ній нічого особливого. Швидка — вона і є швидка. Могли, звісно, подумати, до кого це чи хто захворів, але мало хто засумнівався б у причині її появи.

І вже точно не сусіди Сем і Пола.

Від Кенді Ґарднерові не вдалося дізнатися нічого нового. Вона торочила, що це точно був чоловік в уніформі фельдшера, скільки років — не зрозуміло. Чому уніформа? Щось таке подібне, тому й подумала, що уніформа: темні штани й сорочка із шевронами. Ще чи то шапка, чи кашкет, обличчя було прикрите. «Високий чоловік», — додала вона нерішуче. Білий. Або, можливо, латино. Але не чорний. Принаймні їй так здалося…

Її навіть не здивувало, що водій швидкої був сам. А про саму машину вона й того сказати не змогла. Ні, звісно, номер вона не записувала. Чого б це? То ж швидка допомога.

— Ніхто не помітив, що її зв’язали чи утримували. Тому Саманта, мабуть, була знерухомлена або втратила свідомість, — сказав Ґарднер, поки Пол розмовляв по телефону з матір’ю Сем. — Цілком можливо, він використав якийсь газ, але думаю, що киснева маска, ймовірно, мала на меті відлякати сусідів, які могли спостерігати, щоб не втручалися. З газовим балончиком складно: можна влучити, можна схибити, особливо якщо жертва опирається, — а Йоркові хотілося вивезти її якомога швидше.

— Він не застосовує грубу силу, — сказала Джейкобсен. — Якщо людина непритомніє, існує небезпека струсу або пошкодження мозку, а Йорк цього не хоче. Йому потрібно, щоб жертви були при повній свідомості, коли він їх убиває. Він би не ризикнув бити їх по голові.

— Він забив собаку Ірвінґа, — нагадав їй Ґарднер.

— Собака був випадковою жертвою. Йорк полював за власником.

Ґарднер утомлено потер перенісся.

— Так чи так. Головне, що він, мабуть, якимось чином знерухомив Саманту Ейвері. Але якщо йому доведеться чекати, поки вона прийде до тями, то це може дати нам більше часу.

Не хотілося розвіювати навіть таку слабку надію.

— Не обов’язково. Йому потрібно, щоб жертви лишалися непритомними. І це тільки для того, щоб доставити їх до машини швидкої. Після цього вже байдуже. Яким би чином він на них не діяв, непритомні вони лише кілька хвилин. Тому на відновлення часу багато не треба.

— Я не знав, що ви експерт, — різко сказав Ґарднер.

Я міг би нагадати, що колись працював терапевтом загальної практики або що мене самого колись одурманили. Але навіщо? Усі були напруженими, а Ґарднер чи не найсильніше. Кожен з нас працював, як міг, вдало чи ні, але Ґарднер — помічник спеціального агента, відповідальний за розслідування, тож остаточна відповідальність лежить на ньому. Я не хотів збільшити цей тягар.

Надто зараз, коли на кону життя Сем.

Сам Пол, здавалося, перейшов межу страху й паніки та заціпеніло відгородився від світу. Після розмови з батьками Сем він сидів мовчки, охоплений неможливим жахіттям, яке поглинало його життя. Наступного дня її батьки мали вилетіти з Мемфіса. Більше він нікому не телефонував. Єдиною людиною, яку він зараз хотів бачити, була Сем; усі інші — зайві.

Мене розривало відчуття безсилля. Я там був непотрібний, але не міг просто покинути Пола й повернутися до готелю. Тож сидів із ним у вітальні, а підкріплені кавою офіцери БРТ робили свою справу. Останні години й хвилини цього дня невблаганно перетікали в наступний.

Десь по одинадцятій Джейкобсен увійшла до вітальні.