Торі Шей - Зухвала дівчина актора, Торі Шей

28 глава

Уляна

Настрій:  Коли у житті трапляються випробування, про які раніше і не здогадувалася, ти починаєш переоцінювати все, що тобі здавалось важливим. Сьогодні я знову усвідомила, як легко втратити те, що ти маєш, і як швидко твої пріоритети можуть змінитися.

До нас вже приходила поліція. Я розповіла все, що знала, без вагань і сумнівів. Кожна деталь, яка могла бути важливою, була викладена на стіл. Вони складали портрет підозрюваного, і я описала чоловіка, якого бачила тоді, у той страшний момент. Шрам, що простягався від брови до губ, вкарбувався в моїй пам’яті, як відбиток вогню на шкірі. Він був жахливим нагадуванням про той момент, коли я зрозуміла, що втратити Даніяра було ближче, ніж будь-коли. Я також віддала поліції аудіозапис з розмовою з моєю сестрою. Це було останнє, що я хотіла робити. Ми з нею мали непрості відносини, але ніколи я не думала, що дійде до такого. Вона була здатна на те, чого я не могла пробачити. Я до останнього надіялася, що вона одумається. Даніяра знає вся країна, він відома зірка. Злочинця повинні знайти швидко.

Після цього я подзвонила Варі, і попросила її взяти до себе Джека. Сьогодні я знала, що не зможу повернутися додому. Я залишуся з Даніяром. У цю ніч він потребував мене, як ніколи раніше. Варя, розуміючи всю серйозність ситуації, погодилася без жодного питання.

— Йди додому, білочко, — сказав Даніяр, коли ми вже повечеряли. На його обличчі з’явилася легка усмішка, яка завжди розтоплювала моє серце.

— Ні, — відповіла я твердо, знаючи, що не зможу залишити його одного в цій палаті.

— Ну ти й вперта, — він видихнув, ніби сміючись з цієї ситуації.

— Тобі це подобається, — піддражнила я його, піднімаючи куточки губ в усмішці.

— Так, — відповів він, і в його очах з’явився той самий вогник. Це була проста згадка про те, ким ми були до всього цього хаосу.

Він запросив мене до себе в ліжко, легенько похитуючи головою, мовляв, я тебе знаю, все одно не відійдеш.Я обережно лягла поруч, намагаючись не зачепити його рану з правого боку. Ліжко було вузьким, і я відчувала, як його тепло переходить на мене. Це було настільки заспокійливе відчуття, що я, здається, могла б просто заснути тут і зараз, навіть попри весь адреналін, який все ще проносився по моїм венам.

— Може щось подивимося? — запитала я, в цій палаті був телевізор, хоча навряд чи він був вартим тих грошей, що за нього просили. — Як щодо жахів?

— Ні, білочко, — спокійно відповів Даніяр.

— Чому?

— Ти вагітна, тобі не можна нервувати, — промовив він з таким серйозним виразом обличчя.

Я цокнула язиком, вдаючи роздратування.

— Подивімось комедію.

— Ні, Даніяре. Ти поранений, тобі не можна сміятися.

— Тобі мелодраму, — сказав він так, ніби це був беззаперечний факт.

— О, ні, тільки не це.

— Тобі поговоримо про твої почуття до мене?

Я прикусила губу, майже засміявшись.

— Ладно, подивимося мелодраму.

— Білочко, — він підсунувся трохи ближче, притискаючись теплом до мене, — коли ти скажеш, що ти також мене кохаєш?

Я замовкла, дивлячись на пульт, наче він раптом став чимось дуже важливим.

— О, Боже! Ні! — він поклав руку на мій живіт, змушуючи відчути приємне хвилювання. —  Білченя, наша мама, соромиться!

Я не змогла стримати усмішку. Трясця. Він завжди був таким милим? Це вже не був той нахабний та самозакоханий актор, якого я пам’ятаю. Думаю, у мене не було вибору, крім як закохатися в нього. Коли саме це сталося, я не можу зрозуміти. Це просто сталося.

— Здається, ми втратили її, — він змовницьки підморгнув моєму животу. — Але я не здамся так легко.

— Соромиться? — перепитала я, намагаючись виглядати серйозною, але усмішка все одно проступала на моєму обличчі.

Він засміявся, злегка нахилившись до мене, його очі були повні тепла і ніжності.

— Ну, звісно! Як можна не соромитися, коли перед тобою такий чарівний чоловік? — він підморгнув, його рука залишилася на моєму животі, і я відчула, як він легенько погладжує його.

— Чарівний, кажеш? — я підняла брови, намагаючись приховати, як сильно моє серце зараз билося.

— Безперечно, — відповів він, серйозно кивнувши. — І я знаю, що наш малюк теж так думає.

— О, він точно буде таким же невиправним кокетом, як і його татусь, — піддражнила його.

Даніяр усміхнувся, і я відчула, як його пальці злегка натиснули на мій живіт, мовби він хотів передати цю ніжність і дитині. Моя шкіра пульсувала під його пальцями, а в серці розгорталася буря емоцій. Ми були так близько, але я знала, що зараз не час.

— Ти знаєш, що це не просто флірт, білочко, — він раптом став серйозним, його голос потеплішав. — Я готовий бути тут для вас обох, завжди. Я кохаю тебе, і я вже люблю нашого малюка.

Його слова зворушили мене до глибини душі.

— І я кохаю тебе, — прошепотіла я, ледве стримуючи емоції. — І, здається, він теж, — додала я, погладжуючи живіт.

— Тоді, білочко, у нас є все, що потрібно, щоб бути щасливими, — сказав він, нахилившись і ніжно поцілувавши мене.

***

Минув тиждень після того вечора, коли ми з Даніяром залишилися в лікарні. Це були насичені дні, повні несподіваних подій і розв'язування важливих питань. Найбільшою проблемою стала ситуація з пресою. Спочатку здавалось, що це буде нездоланна перепона. Камери й журналісти чекали на кожному кроці, намагаючись дізнатися подробиці. Вони викопали історію, яку я намагалася залишити в минулому, і тепер всі знову говорили про Юліану, балерину, яка втратила все після тієї фатальної автокатастрофи. Ми з Даніяром вирішили дати одне велике інтерв'ю, щоб поставити крапку в цій історії. Я сіла перед камерою, стискаючи його руку, яка надавала мені сили. Я зізналася в усьому. Даніяр був поруч зі мною весь цей час. Він не просто підтримував мене, але й взяв на себе відповідальність захищати мене перед світом. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍