Аліна Гончарова - Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова

Я повільно підбігла підтюпцем до дивана і легенько піднялася на задніх лапах.

Алекс продовжував сидіти поруч із мамою, ніби нічого особливого й не сталося.

- Поступися дамі місце, товаришу, - грізно зажадала я під здивованим поглядом матері.

Миров здивовано подивився на мене зверхньо, ​​але з місця так і не зрушив.

- Ау-у, прояви ти хоч раз джентльменську натуру, садист!  – обурено промовив «сірий і вухатий», пак я.

Саша посміхнувся і слухняно підвівся з дивана.  Я ж, з виглядом переможця шкільного конкурсу талантів, посідала на нагріте містечко.

Мама голосно проковтнула, але відсуватися не поспішала.  Або вона до смерті боялася моєї реакції, або просто любила близькість до вовків (нічого вульгарного, не подумайте!).

- І хто ж ти?  – повторила жінка.

Я відкрила вже рота (ну, або пащу), щоб висловитися і назвати себе кохану, але Миров мене перервав.

- Може, Вам спочатку валер'янки?  – поцікавився хлопець.

- Навіщо?  – не зрозуміла мати.

– Щоб потім у лікарню їхати не довелося, – пояснив Саша під моїм виразним поглядом.

- Думаєш, допоможе?  - Не повірила я.  - Тут, хіба що, горілка подіє.  І то із натяжкою.

Миров кілька секунд пом'явся на місці, але потім кудись дуже швидко збирався.

- Ти чого?  – обурилася мама.

Жінці напевно не хотілося залишатися зі мною наодинці.  Ні, ну я, гадайте, образилася.  Причому дуже.  І це звернення ще називають «материнської турботою»!

- За коньяком схожу, - обізвався Саша.

- Кухня в іншій стороні, - услід хлопцеві крикнула мати.

- Він у кімнаті, - пролунав голос хлопця.

- Щоб у тебе туалетний папір у невідповідний момент скінчився!  - Роздратовано огризнулася я, припускаючи, що Миров все одно почує.

Ні, ну як він міг залишити мене наодинці зі своєю матір'ю?

Блін, звучить дещо тупо, але все ж таки…

- Так Ви… ти… жінка?  - Почала розмову моя мати.

Ну, не чоловік же!

- Дівчина, - поправила я її.  – Хоча для початку слід подумати, кого саме називають дівчиною, а кого – жінкою.  Якщо за віком, то я дівчина.  А якщо за фактором… занять коханням… то можна й жінкою назвати.

Мама ніяково почухала ніс і почервоніла, як завжди відбувалося, коли вона дуже хвилювалася.

- І скільки ж тобі років?

- Вісімнадцять, - відгукнулася я.

Жінка скривилася, потім подивилася в мої очі.  Так-так, у яскраво-зелені очі.

Здається, вона там побачила щось, бо незабаром вона поперхнулася.

- І як тебе звати?  – приглушено поцікавилася мати.

- За паспортом?  – поцікавилася я.

Мати кивнула, вже чекаючи найгіршого.

- Ксенія, - пробурмотіла я.  - Гончарова Ксенія.

Наступного моменту сталося одночасно кілька різних речей: моя мати злякано витріщилася на мене і почала неспішно завалюватися на бік; Алекс влетів у вітальню з гучними криками «ну, не так різко треба було»;  вхідні двері відчинилися і в будинок ввалилася радісна Маша.

- Ой, а що тут відбувається?  - Вразилася блондинка, застав Мирова, що підтримує мою матір.

Жінка, треба віддати їй належне, свідомість не втратила, зате тепер цікаво спостерігала за мною.

- Доче?  - Обережно поцікавилася вона, приймаючи вертикальне положення.

Громова здригнулася.

- Упс, - зірвалося з язика дівчини.  – Я, мабуть, піду, доки твоя мама і про мене не дізналася.

Мама миттю переключила увагу на Марію.

- То ти вампір?  – спитала жінка у Громової.

- Ні, - поспішно запевнила її подруга.  - Я просто дуже мирний і добропорядний перевертень.

Мати потерла лоба і знову дивилася на мене.

А я що?  З цікавістю дивилася на відповідь, чекаючи реакції.

І вона пішла.

- А це заразно?  - Поцікавилася мама, з нерозумінням простягаючи до мене руку.

- Ні, - запевнила її Маша.  – Але у спадок передається.

- Як це?  – здивувалася жінка.  – Я ж нормальна.

Ось цього говорити не варто.

- Я теж нормальна, - трохи огризнулась, усуваючись.

На обличчі мами розцвіла посмішка.  Жінка простягла руку і ніжно пошмагала мене за вуха.

Я аж головою струснула від несподіванки.

- Чого?  - Вразилася мама.  - Чи можу я власну дочку за вухом почухати?

– Я ж не собака!  - пролунав невдоволений вигук.

- А хто м'ячик пащею ловив?  – не забув підколоти Миров.

В тиші виразно рипнули зуби.  Якщо він не заткнеться, то я когось покалічу.  А у виборі кандидата можна не сумніватися.

- Ти до кінця життя про це нагадуватимеш?  - Ображено пробурмотіла я собі під ніс.

- Дивлячись чиєю, - безтурботно відгукнувся Алекс.

Наступної секунди хлопцю довелося тікати від мене, відгороджуючи квітковими горщиками та вазами.

Маша і мама з однаковою цікавістю спостерігали за картиною, що розгорнулася, а-ля «перевертень бажає надірвати дупу вампіру».  Так, рідко таке в наші дні побачиш.

Незабаром розпаленого вовка заспокоїли, Мирова зловили і про причину збору згадали.

- Мам?  – жалібно пролунав мій голос.  – Ми ж з тобою завжди житимемо разом, так?

Жінка здивовано подивилася на мене, але, не замислюючись, ствердно кивнула.

- Звичайно, - відповіла мама.

Миров за спиною матері підбадьорливо підморгнув.  Не допомогло.

Я трохи прокашлялася, збираючись із думками.  Ну, все, зараз таку комедію забабахаю.

- Мам, а ти знаєш, що вампіри та перевертні не можуть жити разом?  – продовжила спектакль.

- Тепер знаю, - озвалася жінка.

- Мам, а якщо ти заміж за дядька Сергія вийдеш, то ми з тобою разом жити не зможемо ... - схлипуючи (повірте, вовк, що плаче, - це видовище дуже незвичайне), промовила я.

- Мила…

Мати притягла мене до себе, тож голова виявилася в неї на колінах.  Акуратно чухаючи мене за лівим вухом, мати намагалася заспокоїти свою «невтішну дочку».

- Нічого, все зрозуміє, - випаровувала мені ця підступна жінка.  - Ти виростеш, не вічно ж у батьків на шиї сидіти. І ми з твоїм новим татом купимо тобі власну квартиру.