Михайло Юрійович Відейко - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)

трактувати однаково, оскільки їх розміри та форма є доволі розмаїтими. Сумнівів не викликає лише їх сакральний зміст та статусність.

Дзеркала

На сьогодні відома лише одна знахідка срібного з позолотою дзеркала з Клермесу. Саме вироби такої форми, які у більшості виготовлені з бронзи, Т. М. Кузнєцова запропонувала вважати фіалами, які згадані Геродотом, як такі, що скіфи носять на поясі. Проте більшість скіфських люстер використовувалася за їх безпосереднім призначенням. Можна також зауважити, що у окремих випадках ручки бронзових дзеркал могли оздоблювати коштовними металами, відомі також не часті приклади оздоблення золотими аплікаціями футляру для бронзових дзеркал (курган 22 поблизу с. Вільна Україна).

Гребінь

Також одиничною та унікальною за якістю виготовлення на сьогодні лишається знахідка гребеня із Солохи зі складною батальною сценою. Відомо, що він належав чоловікові та скоріш за все був маркером його високого статусу.

Прикраси людини

Докладному аналізу скіфських знімних або персональних прикрас присвячена монографія дослідниці В. Г. Петренко, яка не втратила актуальності і до сьогодні. Різні аспекти питання коштовних оздоб людини та її костюма, неодноразово розглядалися у спеціальних статтях А. П. Манцевич, Т. В. Мірошиної, Л. С. Клочко, О. Є. Фіалко, Ю. В. Болтрика, Л. І. Бабенка, О. В. Ліфантій та ін. Отже, на сьогодні дослідниками простежено певні закономірності та правила носіння прикрас скіфами.

Прикраси персональні

Щодо прикрас Геродот згадує, що західні сусіди скіфів «Агатірси є найлагіднішими людьми, вони носять на собі багато золотих прикрас» (Herod, ІV, 104). Насправді, їх виготовляли із різноманітних матеріалів, зокрема із золота та срібла. Розглянемо кожен різновид докладніше.

Найвідомішою прикрасою скіфської культури є золота пектораль з Товстої Могили. Вона вважається шедевром греко-скіфського мистецтва та є унікальною через свою складну конструкцію. Ця шийна або ж нагрудна прикраса належала знатному військовому вождю та була показником його могутності, а також, можливо, жрецьких функцій. Відома ще одна пектораль із кургану Большая Блізніца у Прикубанні, що має значно простішу форму — лише один орнаментальний ярус. Майже ці прикраси можна вважати дуже складними варіаціями гривен.

Гривни — це назва, що закріпилася за шийними прикрасами у вигляді металевого обруча із незамкнутими кінцями. Найошатніші з них оздоблювалися фігурками звірів та людей. В. Г. Петренко було помічено, що впродовж доби архаїки ці прикраси, виготовлені з різних металів, клали до поховань відносно малого кола людей (вірогідно, воїнів). Упродовж VІ–V ст. до н. е. гривни вже відомі виключно у золоті та електрі, або ж залізі, обтягнутому золотим листом та належали знатним воїнам. У ІV ст. до н. е. вони вже зустрічаються не лише у військових похованнях, а й у жіночих та навіть дитячих.

Досить нечастою знахідкою є товсті шийні ланцюжки, сплетені з тонких золотих дротів у вигляді складної косички.

Значно частіше такі ланцюги ставали основою у конструкції складних намист. Такі прикраси є суто жіночими. Зазвичай, вони робилися із окремих намистин, що за допомогою ниток з’єднувалися у один виріб. Такі бусини, пронизки та підвіски могли бути золотими та срібними. Л. С. Клочко пропонує також окремі випадки оздоб коміру чи короткі намиста реконструювати як короткі нашийні прикраси, що є достатньо спірним.

Шпильки більш притаманні костюму населення лісостепових теренів, де ці прикраси побутували із бронзової доби. У степових пам’ятках вони відомі лише у ІV ст. до н. е. і є не частою знахідкою. Шпильки мали переважно просту форму (один, інколи два стрижня із фігурною або цвяхоподібною голівкою) та досить різноманітні довжини — від 5 до 31 см. Частіше шпильки знаходять у похованнях жінок у районі черепа (від однієї до трьох одночасно) — це дає підстави вважати, що ними закріплювали жіночі головні убори та, можливо, зачіски. Лише на лісостепових теренах відомі знахідки шпильок на грудях скелетів обох статей. Отже, тут ними кріпили драпірувальний одяг (плащ). Більшість шпильок виготовляли із заліза та бронзи. Відомі шпильки зі срібла з простим декором. Проте є знахідки і золотих виробів, які здебільшого мають складнішу орнаментацію голівки.

Об’єктивних критеріїв розрізнення сережок та скроневих підвісок виділено не було. Не рідкісною є ситуація, коли вироби одного й того самого типу були зафіксовані і біля вушних, і біля скроневих кісток черепа. Ці прикраси відрізняються розмаїтістю форм та матеріалів. Назвемо лише найяскравіші з них.

Одна жінка могла носити одночасно (?) сережки та скроневі підвіски. Так, з одного поховання в кургані 4 поблизу с. Новосілка походять золоті сережки з високою полою дужкою із тулубом у вигляді качки (?), а також вишукані скроневі підвіски із зображенням сцени боротьби людини з грифоном. Популярними серед заможних жінок були калачикоподібні сережки, а також із зображенням Великої Богині. Безперечно грецьким впливом пояснюється використання скроневих прикрас та сережок із зображеннями голови Афіни, можливо, Великої Богині, сфінкса та навіть Ніке.

Браслети носили переважно біля зап’ястка на одній із рук або на одночасно на обох. Були і ножні браслети, що переважно виготовлені із бронзи, проте відомі і срібні. Ручні мали різну форму. Вони були зроблені з одного кільця дроту із фігурними закінченнями на розімкнутих кінцях, чи з обрубаними кінцями із прикріпленими привісками. Дротяні браслети могли бути закрученими у спіраль. Відомі також вироби із масивного литого стрижня із розімкнутими кінцями. Найошатнішими можна вважати браслети, що виготовлялися з тонких пластин, оскільки часто вони містили додаткову орнаментацію зерню, сканню та навіть емалями. Вони можуть складатися як з однієї відносно вузької або широкої пластини з незамкнутими кінцями, так мати вигляд спіралі.

Персні слугували прикрасами рук жінок, чоловіків та дітей. Їх умовно поділяють на дротяні, пластинчасті та литі. Причому кожна з цих форм могла бути виконана з коштовних металів. Вони могли оздоблюватися тисненим чи карбованим орнаментом. Відомий випадок використання монети як щитка персня. Найбільша їх кількість, варіативність форм та значна кількість імпортів припадає на ІV ст. до н. е. У цей час у окремих жіночих похованнях фіксується наявність перснів на кожному пальці обох рук. Чоловіки були більш стриманими у кількості перснів, проте саме чоловічі кільця відрізняються особливою масивністю.

Одяг та головні убори

Згадують грецькі джерела і про любов скіфів до прикрашання себе та своїх коней золотом. Так, Геродот зауважує: «…Массагети одягаються так, як скіфи… Золотом вони прикрашають шоломи та паси, а також нагрудники» (Herod, І, 215). Подібні дані наводять і пізніші джерела, так Страбон у «Географії», щодо массагетів: «…у битвах носять золоті пояси та такі ж пов’язки…» (Strabo, ХІ, 7, 6). Згадка II ст. н. е. про прикрашений золотом пасок міститься у промові Гімерія до комета Урсікія: «Абаріс прибув до Афін озброєний луком, з висячим на плечі сагайдаком, вдягнений у хламиду; на череслах був золотий пояс, штани були натягнуті від стоп до сідниць» (Himerii, 25, 4).

Отже, писемні джерела у більшості констатують наявність коштовних прикрас на головних уборах, пов’язках, поясах не конкретизуючи, який саме вигляд вони мали. Відповіді на ці запитання нам дають саме археологічні джерела (переважно знахідки речей у похованнях). Натомість данні торевтики, будучи джерелом інформації про крій та форму одягу, майже нічого не говорять про аплікації одягу. Те ж, що частина дослідників сприймає як платівки, часто виявляється візерунком на тканині. На скіфських кам’яних стелах взагалі не відомі достовірні зображення аплікацій костюма.

Головні убори скіфи