Андрій Анатолійович Кокотюха - Вигнанець і навчена відьма

Та ви не взяли до уваги: нашу розмову ще дехто слухав. І цій людині доказів більш ніж достатньо.

На цих словах хруснули кущі десь збоку.

З наперед облаштованого схову вибрався Сава Писаренко.

— Ви не підете звідси, пане Граков. Разом зі своїм лакеєм та найманцем ви зазіхнули чи не на єдине святе в житті оцієї людини. — Платон кивнув на велетня. — Тут є в одній особі вбивці Олесі Соколовської й Панаса Кругляка. За жодною з жертв ви не сумуєте. А син, що лишився без батька, та чоловік, для якого кожен із родини Соколовських є сенсом життя, ще й не в одному поколінні, дуже сумують. Я віддаю вас їм. Нехай справляють тризну. Вибачте, якщо знову вдався до патетики, але ж крапку інакше не поставиш.

Сава стиснув кулаки.

Повільно посунув на Гракова.

З протилежного боку насувався Олександр.

— Е, припиніть! Не до жартів! — вигукнув підрядник.

— Ніхто не жартує. Ви скоїли зло. Якщо нема змоги покарати його інакше...

— Чекайте! — закричав Граков, нарешті усвідомивши своє становище. — Чекайте! Стійте! Стоп! Я не вбивав! Нікого не вбивав! Я був проти! Я вам не потрібен! Я заплачу, кожному заплачу!

— То робіть цікаву пропозицію, — підстебнув Платон. — І заразом скажіть, як бути з Лавром.

— А що з Лавром?

— Цим двом потрібен убивця, — терпляче пояснив Чечель. — Ви кажете, що нікого не вбивали. Хтозна, раптом домовимося, погодимо суму. Але вбивця входить у її вартість. Або віддавайте Сулиму, або ви лишитесь тут удвох.

Бічним зором Платон засік — Лавро уважно слухає, напружений, устиг сісти, навіть ледь посунувся вперед.

— Я не просив, не наказував убивати Олесю! — частив у запалі Граков. — Аби не це, зараз усе було б інакше! Смерть привернула зайву увагу, тож маємо! Ні-ні, Лавре, я ще тоді тобі казав — з часом доведеться платити за все. Наврочив... чи передбачив. Забирайте його! Пане Чечель — хай забирають!

— Зрікаєтесь відданого слуги? Зраджуєте його отак, просто?

— Сказати чесно, він уже давно заважає. Міркував, що з ним робити. Тут така нагода.

— Тобто ви його зраджуєте.

Відповісти Граков не встиг.

Рука Сулими дотягнулася до стилета, який Платон навмисне кинув чимближче.

Зі свого місця метнути лезо зручно.

Хоч зачепити не могло, Чечель усе ж піддався інстинкту — скочив назад.

Куди цілив Лавро — незрозуміло.

Влучив у горло.

Зойк.

Хлюпання.

Граков вирячив очі, схопився за вражене місце обома руками.

Їх миттю залила кров.

Ноги підкосилися. Та все ж зміг ступити кілька непевних кроків, перш ніж упасти долілиць.

Ще міцніше насадивши себе на гостряк леза.

Лавро Сулима міг не мати при собі стилета. Але Платон навіть не припускав, що той може ходити взагалі без зброї. І напевне має своєрідний кодекс честі. Він витягнув пораненого Чобота з оточення. Відтоді Харитон життя за нього віддати готовий, що й довів на очах у Чечеля.

Олесю вбив, одним махом наближаючи хазяїна до омріяної мети. Граков урятував Лавра, витягнувши, викупивши з тюрми два роки тому. Сулима був відданим, виконував усі накази. І ось тепер, коли припекло, хазяїн миттю відмовився від слуги.

Плата за зраду.

Точний розрахунок.

Розділ 26

Ще кілька справ

Полтава, готель «Континенталь» —

Василівна — знову готель

а другу добу газети вже писали про вбивство відомого підрядника Павла Гракова менше.

Деякі ще лишили публікації на перших сторінках. Та більшість перенесла чимдалі, до кримінальних хронік, обмежуючись скупішими повідомленнями. Чечель читав за сніданком. Вирішив не замовляти в номер, спустився до ресторану. Поки несли омлет зі шпинатом і котлети, пив каву й гортав ранкову пресу.

Учора про страшну знахідку кричали перші шпальти. Тільки один автор загадався, за яким дідьком пан Граков та його прикажчик Лавро Сулима проти ночі подалися на Монастирську гору. Вдова підрядника ніколи нічого не знала про чоловікові справи і взагалі, здається, не бажала знати, обмежуючи себе господарством. Граков часто спав у себе в кабінеті, тож дружина не панікувала, не побачивши ранком біля себе чоловіка.

Але потім місцевий волоцюга побачив на краю вулиці, що впритул до гори, запряжену коляску без господаря. Показав себе відповідальним громадянином, знайшов городового. Разом із ним пройшов стежкою, яка вивела до ставка. Там — закривавлений труп із перерізаним горлом і ще одне тіло, до половини занурене у воду.

Уже потім газетярі звідкись дізнаються: прикажчика Сулиму втопили, тримаючи голову під водою. Комусь стукнуло в голову згадати не таке вже й давнє вбивство полтавця Панаса Кругляка. Чоловіка так само знайшли доволі близько від Монастирської гори. Спритники вже лякали бандою зарізяк. На Гракова напали, його прикажчик кинувся рятувати хазяїна, сили не рівні.

Загинули обоє.

Чечель сам не розрахував силу людської фантазії. Але його влаштовувало: подібним чином страту вбивць і намагався подати писакам, коли продумував усі деталі свого плану. Зникнення без сліду дозволяло говорити й писати довше, раз по раз привертаючи до Гракова увагу. А так цю історію незабаром витіснить інша, подібна або ще страшніша.

Народ полюбляє подібне, якщо все трапляється з кимось іншим.

Платон відволікся від читання, коли принесли їжу. Появу полтавського поліцмейстера Додіна зафіксував одразу. Старанно вдавав, що не помічає його. Відклав газету, взявся до омлету. Тим часом Додін так само зображав випадкового відвідувача, якого вранці ноги привели сюди випити кращої, ніж деінде, кави з рогаликом. Гра тривала недовго — Додін перейшов через залу, взявся рукою за спинку стільця.

— Не заважатиму, Платоне Яковичу? Апетиту не зіпсую?

— Жодним чином, Мироне Іллічу. — Підвівшись, Чечель простягнув руку.

— У такому разі — смачного. — Коротке стискання, Додін розмістився навпроти, кинув погляд на газети. — Цікавитесь полтавськими новинами?

— Потроху родичаюся з вашим містом.

— Кримінальна хроніка? Вас переймають погані новини про наше місто?

— У колишнього поліцейського специфічне коло інтересів. — Платон перевернув газету. — Ви як поліцейський чинний повинні розуміти.

— А ви не виглядаєте колишнім поліцейським. Обставини, за яких ми познайомилися...

— Пане Додін, ви знаєте про мене стільки, скільки треба. Здається, не так давно, на бенкеті, ми все з’ясували про мою скромну персону.

— Я теж так думав. І, до речі, наша розмова приватна, як минулого разу. Говоритиму не як поліцейський, а як старший товариш. Поки що.

Чечель взяв паузу на роздуми, пережував шматок омлету.