Тесс Геррітсен - Смертниці

— Джейн зняла пістолет, опустила до шухляди. — Знаєш, їй ще місяця немає.

— Вона розвивається швидко, як і ти. — Анджела глянула на Гебріела. — Я тобі не розповідала, що Джейн накоїла, коли їй було три?

— Мамо, він не хоче цього слухати.

— Ні, хочу, — заперечив Гебріел.

Джейн зітхнула.

— Там ідеться про запальничку і штори у вітальні. І пожежників Ревере.

— А, он ти про що, — сказала Анджела. — А я про це вже й забула.

— Місіс Ріццолі, може, розкажете мені, поки я везтиму вас додому? — запропонував Гебріел, дістаючи з шафи светр Анджели.

У сусідній кімнаті раптом завила Реджина, оголошуючи, що не погоджується бути вкладеною. Джейн пішла до неї, вийняла дочку з колиски. Коли повернулася до вітальні, Гебріел з її матір’ю вже пішли. Колишучи Реджину в одній руці, Джейн підійшла до раковини й почала набирати теплої води в каструлю, щоб підігріти пляшечку. У двері подзвонили.

— Джейні? — затріщав голос Анджели в домофоні. — Впустиш мене? Я окуляри забула.

— Піднімайся, мамо.

Джейн натиснула кнопку й зачекала з окулярами біля дверей. Мати піднялася до неї.

— Я без них читати не можу, — сказала Анджела. Затрималася поцілувати свою метушливу онучку. — Тепер піду. У нього там двигун працює.

— Бувай, мамо.

Джейн повернулася до кухні. Вода вже переливалася через край каструлі. Вона поклала туди пляшечку і, поки суміш грілася, міряла кроками кімнату, заспокоюючи заплакану дочку.

У двері знову подзвонили.

«О, ма. Що ти цього разу забула?» — подумала вона й натиснула кнопку.

Пляшечка вже нагрілася. Вона сунула її Реджині до рота, але дочка виплюнула пипку, наче з огидою. «Маленька, чого ти хочеш? — із відчаєм подумала Джейн, несучи її до вітальні. — Якби ж ти мені сказала, що тобі потрібно!»

Вона відчинила двері матері.

Але на порозі стояла не Анджела.

34

Дівчина прослизнула до квартири повз Джейн, не сказавши й слова, і замкнула за собою двері. Тоді прожогом кинулася до вікон, швидко опустила жалюзі одні за одними, поки Джейн спантеличено на неї дивилася.

— Що це ти таке робиш?

Непрохана гостя розвернулася до неї, приклала палець до вуст. Вона була дрібна, радше дитина, ніж жінка; худа фігурка майже губилася в об’ємистому світшоті. Здавалося, кісточки в руках, що визирали з вицвілих рукавів, були тонкі, мов пташині, а роздута торба на тоненькому плечі наче тягнула його донизу. Руде волосся було підстрижене нерівними торочками, мов вона сама тримала ножиці й тяла всліпу. Очі в неї були бліді, прозорі, мов скло, з неприродним сіруватим відтінком. Це було голодне, хиже обличчя з гострими вилицями й поглядом, який метався кімнатою в пошуках пасток.

— Міла? — мовила Джейн.

Палець дівчини знову злетів до вуст. Погляд не потребував додаткового тлумачення.

«Сиди тихо. Бійся».

Навіть Реджина, схоже, її зрозуміла. Дитина раптом завмерла, дивилася тривожно великими очима, тихо лежачи на руках матері.

— Тут ти в безпеці, — сказала Джейн.

— Безпечних місць немає.

— Дозволь зателефонувати моїм друзям. Ми негайно візьмемо тебе під захист поліції.

Міла похитала головою.

— Я знаю цих людей, я з ними працюю.

Джейн потяглася до телефона. Дівчина рвонулася до неї, ударила по руці на слухавці.

— Без поліції.

Джейн подивилася в очі дівчини, які палали панікою.

— Гаразд, — промимрила, задкуючи від телефона. — Але я теж із поліції. Чому ти мені довіряєш?

Міла перевела очі на Реджину. І Джейн подумала: «Ось чому вона ризикнула прийти сюди. Знає, що я — мати. І це чомусь змінює все».

— Я знаю, чому ти втікаєш, — мовила Джейн. — Знаю про Ешберн.

Міла підійшла до дивана, опустилася на подушки. Раптом вона здалася ще дрібнішою, умить зів’яла під поглядом Джейн. Плечі згорбилися, вона опустила голову на руки, наче вже не мала сил тримати її рівно.

— Я так утомилася, — прошепотіла.

Джейн підійшла ближче, стала над схиленою головою, дивлячись на нерівні пасма.

— Ти бачила вбивць. Допоможи їх визначити.

Міла підняла на неї порожні, перелякані очі.

— Я стільки не проживу.

Джейн присіла перед нею так, щоб їхні очі були на одному рівні. Реджина теж дивилася на Мілу, зачарована цією новою, екзотичною для неї істотою.

— Чому ти тут, Міло? Чого ти від мене чекаєш?

Дівчина потяглася до брудної торби, яку принесла з собою, почала копирсатись у зібганому одязі, шоколадних батончиках і пожмаканих паперових серветках. Дістала відеокасету, простягнула її Джейн.

— Що це?

— Боюсь, я не можу більше тримати це в себе. Тож віддаю вам. Скажете їм, що більше немає. Це остання копія.

— Звідки це в тебе?

— Та беріть уже!

Міла тримала касету у витягнутій руці, наче та була отруйна й вона хотіла опинитись якомога далі від неї. Коли Джейн забрала касету, дівчина видихнула з полегшенням.

Поклавши Реджину до автокрісла, Джейн підійшла до телевізора. Поставила касету в магнітофон, натиснула кнопку відтворення.

На екрані з’явилося зображення: латунні бильця ліжка, стілець, важкі завіси на вікні. За камерою прорипіли кроки, захихотіла жінка. Зачинилися двері, і на екрані з’явилися чоловік із жінкою. Жінка мала блискучу гриву світлого волосся, низький виріз на блузці відкривав розкішне декольте. Чоловік був убраний у сорочку поло й штани кольору хакі.

— О так, — зітхнув він, коли жінка розстебнула блузку.

Вона вивільнилася зі спідниці, стягла білизну. Грайливо штовхнула чоловіка на ліжко, він повалився, цілковито пасивний, дозволив розстібнути свої штани, стягнути їх на стегна. Схилившись над ним, жінка взяла до рота його ерегований член.

«Це просто порнографія, — подумала Джейн. — Чому я це дивлюся?»

— Не цей запис, — сказала Міла й забрала у Джейн пульт. Натиснула швидке перемотування.

Голова білявки смикалася вгору-вниз, виконуючи маніакальний мінет. Екран став темний. З’явилась інша смикана пара. Перший же погляд на довге чорне волосся жінки ошелешив Джейн. То була Олена.

Одяг магічно зник, голі тіла впали на ліжко, борсаючись на матраці в швидкій перемотці. «Я вже бачила цю кімнату», — раптом усвідомила Джейн, пригадуючи шафу з діркою в стіні. Саме так і було зроблено ці записи — у шафу було вмонтовано камеру. Вона усвідомила й те, хто була білява жінка з першого відео. Невідома номер два з плівки детектива Вордлоу, жінка, яка померла на своїй розкладачці, зіщулена під ковдрою.

«Усі жінки з цього відео вже мертві».

Екран знову став темний.

— Ось це, — тихо сказала Міла. Зупинила перемотування, натиснула відтворення.

Те саме ліжко, та сама кімната, але цього разу інші простирадла: квітчасті, з різними подушками. З’явився старший чоловік — лисуватий, з окулярами в дротяній оправі, у білій сорочці з червоною краваткою. Знявши краватку, він жбурнув її на стілець, тоді розстібнув сорочку, відкривши блідий живіт, обвислий від віку. Хоча він стояв обличчям до камери, схоже, про неї не знав, тож стягнув сорочку без жодного сорому, відкривши