Тесс Геррітсен - Смертниці

камері неприємну сутулість. Раптом він випростався, переключив увагу на щось таке, чого камера ще не бачила. Це була дівчина. Спочатку стало чути її крики, голосний протест, здається російською. Вона не хотіла заходити. Її схлипування перебив різкий ляпас і сувора команда жіночим голосом. Тоді дівчина з’явилася на екрані, наче її штовхнули до кімнати, й упала до ніг чоловіка. Двері з гуркотом зачинилися, за ними пролунали кроки.

Чоловік подивився на дівчину. Ерекція вже напинала його сірі штани.

— Вставай, — сказав він.

Дівчина не ворухнулася.

Знову:

— Вставай.

Він копнув її ногою.

Нарешті дівчина підняла голову. Повільно, наче виснажена самою силою гравітації, підвелася. Біляве волосся було скуйовджене.

Проти волі Джейн схилилася ближче до телевізора. Була надто нажахана, щоб відвернутися, попри те, що її лють зростала. Жертва виявилася дівчинкою, заледве підлітком. На ній була коротка рожева блузка й джинсова спідниця, що відкривала болісно худі ноги. На щоці досі був червоний слід лютого ляпаса жінки. Сліди синців на голих руках свідчили про інші удари, інші тортури. Хоча чоловік височів над нею, тендітна дівчинка дивилася на нього з мовчазною непокорою.

— Зніми блузку.

Вона просто не зводила з нього очей.

— Ти що, тупа? Англійської не розумієш?

Дівчина випрямила спину, підняла підборіддя. «Вона все розуміє. І каже, щоб ти відвалив, вилупку».

Чоловік зробив крок до неї, схопив за блузку обома руками й рвонув. Посипалися ґудзики. Дівчинка налякано втягнула повітря й дала йому ляпаса, від якого полетіли на підлогу окуляри. Кілька секунд чоловік просто здивовано витріщався на неї. Тоді його обличчя спотворила така лють, що Джейн мимоволі відсахнулася від екрана, розуміючи, що буде далі.

Удар припав дівчинці в щелепу, такий сильний, що аж підкинув її в повітря. Вона впала на підлогу. Чоловік схопив її за талію, підтягнув до ліжка й кинув на матрац. Кількома різкими рухами стягнув з неї спідницю, тоді розстебнув свої штани.

Хоча удар тимчасово оглушив її, дівчинка не припинила опиратися. Вона одразу ожила, закричала, почала гатити об нього кулаками. Він схопив її зап’ястки, притиснув до матраца, сам заліз на неї. Поспішаючи втиснутись їй поміж ногами, трохи ослабив хватку на правій руці. Вона вчепилася йому в обличчя, подряпала. Чоловік відсахнувся, торкнувся щоки там. Не вірячи власним очам, подивився на пальці, на кров, яку вона йому пустила.

— Сучка. Ах ти сучка мала.

Він ударив її кулаком у скроню. Від звуку Джейн здригнулася. Стало млосно.

— Чорт забирай, я за тебе заплатив!

Дівчинка штовхнула його в груди, але сил у неї ставало дедалі менше. Ліве око набрякло, з губи текла цівка крові, і все одно вона відбивалася. Здавалося, що спротив тільки збуджує його. Надто слабка, щоб опиратися, вона не могла зупинити неуникне. Коли він встромився в неї, дівчинка закричала.

— Замовкни.

Крик не припинився.

— Стули пельку!

Він ударив її знову. І знову. Зрештою затиснув їй рота рукою, приглушуючи крики, і взявся таранити її, раз за разом. Здавалося, так і не помітив, що вона нарешті перестала кричати, що зовсім припинила ворушитися. Єдиним звуком було ритмічне рипіння ліжка й тваринне гарчання в чоловіка в горлянці. Він востаннє застогнав, вигнув спину спазмом вивільнення. Тоді зітхнув і впав на дівчинку.

Трохи полежав, важко дихаючи, зм’якнувши від виснаження. А тоді, схоже, поволі почав розуміти, що щось не так. Подивився на дівчинку.

Вона лежала нерухомо.

Він струсонув її.

— Агов.

Поплескав по щоці, у голосі з’явилася нотка тривоги.

— Прокинься. Чорт забирай, прокидайся.

Дівчинка не ворушилася.

Він скотився з ліжка, встав, дивлячись на неї. Притиснув пальці до її шиї, перевіряючи пульс. Здавалося, що кожен м’яз у його тілі напружився. Він позадкував від ліжка, важко дихаючи в паніці.

— О Господи, — прошепотів.

Роззирнувся, наче вирішення проблеми було десь тут, у кімнаті. Мов у лихоманці, схопив свій одяг і почав вдягатися, тремтячими руками метушливо застібаючи пряжки й ґудзики. Упав на коліна, підібрав окуляри, що закотилися під ліжко, вдягнув їх. Востаннє глянув на дівчину, підтверджуючи найгірші страхи.

Хитаючи головою, чоловік позадкував із зони досяжності камери. Рипнули відчинені двері, грюкнули, зачиняючись, поспішно віддалилися кроки. Минула ціла вічність, камера досі була зосереджена на ліжку з нерухомим тілом.

Наблизились інші кроки, у двері постукали, жіночий голос гукнув щось російською. Джейн упізнала жінку, яка ввійшла до кімнати. То була матрона, яка загинула, прив’язана до стільця на кухні.

«Я знаю, що з тобою сталося. Що вони зроблять з твоїми руками. Знаю, що ти помреш з криками».

Жінка підійшла до ліжка, струсонула дівчину. Гавкнула їй щось. Дівчинка не відповіла. Жінка відступила, закривши рота рукою. Тоді різко розвернулася й подивилася в камеру.

«Вона знає про камеру. Знає, що йде зйомка».

Матрона рушила вперед, відчинилися двері шафи. Екран став темний.

Міла вимкнула відео.

Джейн не могла вимовити ані слова. Вона відкинулася на диван і сиділа мовчки, заніміла. Реджина теж мовчала, наче розуміла, що не час метушитися, що зараз її мати надто вражена, щоб звернути на неї увагу. «Гебріеле, — подумала Джейн. — Ти мені потрібен». Вона глянула на телефон і зрозуміла, що він лишив свій мобільний на столі, тож зв’язатися з ним способу немає.

— Це важлива людина, — сказала Міла.

Джейн розвернулася до неї.

— Що?

— Джо казав, що цей чоловік мусить посідати важливу посаду у вашому уряді, — указала вона на екран.

— Джо бачив запис?

Міла кивнула.

— Коли я пішла, він дав мені копію. Щоб у кожного з нас було по одній, на той випадок, якщо… — Вона замовкла, тоді тихо продовжила: — Якщо ми більше ніколи не побачимося.

— Звідки це? Де ти взяла це відео?

— Мама тримала його в себе в кімнаті. Ми не знали. Нам потрібні були тільки гроші.

«Ось причина тієї різанини, — подумала Джейн. — Ось чому вбили жінок у тому будинку. Вони знали про те, що сталося в тій кімнаті. Ця касета — доказ».

— Хто він? — запитала Міла.

Джейн дивилася на вимкнений телевізор.

— Я не знаю. Але знаю, у кого можна дізнатися.

Вона пішла до телефона. Міла стривожено дивилася на неї.

— Без поліції!

— Я не викликатиму поліцію. Попрошу друга приїхати. Він репортер, знає людей з Вашингтона. Жив там, то зможе впізнати цього чоловіка.

Джейн погортала телефонний довідник, знайшла Пітера Лукаса. Він жив у Мілтоні, на південь від Бостона. Набираючи номер, вона бачила, як дивиться на неї Міла, вочевидь, не готова повністю довіритись їй. «Якщо схиблю, — подумала Джейн, — дівчина втече. Мушу бути обачна, щоб не злякати її».

— Алло? — відповів Пітер Лукас.

— Можете зараз приїхати?

— Детектив Ріццолі? Що сталося?

— По телефону сказати не можу.

— Звучить серйозно.

— Це може бути Пулітцерівська премія, Лукасе.

Вона замовкла.

Хтось дзвонив у двері квартири.

Міла кинула