Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

Був і один воєвода із варварського роду, зваблений аріянською єрессю, на ймення Гаїна, хоробрий у битвах і велике мав до царя дерзновення. Той просив у царя старанно, щоб заради нього повелів дати якусь церкву в місті аріянам. Цар же не знав, що відповісти йому (боявся-бо образити його, щоб не підняв якогось збурення у Грецькому царстві, був-бо то чоловік ярий і лихого норову), тож звістив про це святого Івана, патріярха. Іван же рече до царя: "Приклич мене до себе в той час, коли схоче Гаїна про церкву просити, і я за тебе відповім". Це сталося наступного дня, закликано було патріярха до палати, і сидів він із царем. Почав Гаїна просити в царя церкву в місті своєму аріянському збориську, а просив як належну відплату за підняті свої в битвах труди і явлену хоробрість. Великий — бо Іван відповів йому, кажучи: "Цар, коли хоче богобоязним бути, то не має знаряддя до Божих Церков, у них — бо духовні влади, які поставлено від Бога. Ти ж, коли потребуєш церкви, зайди, в яку хочеш, і молися — та ж бо всі церкви в місті відчинені є для тебе". Рече ж Гаїна: "Але я є іншого сповідання, через що осібний божественний храм хочу мати в місті із одновірцями своїми і молю про це царську владу: хай повелить бути за проханням моїм, великі-бо виклав праці, воюючи за Грецьку країну, проливаючи свою кров і покладаючи за царя душу". Відповів Іван: "За труди свої ти прийняв воздаяння: більшу від царя честь, і славу, і сан, і дари. Належить — бо помислити тобі: ким був ти раніше, а хто ти є нині; як раніше ти був убогий і неславний і як тепер збагатився і прославився ти; в якому чині ти був, живучи по той бік Дунаю, а в якому ти нині. Був ти тоді як один із простих та убогих поселян, лихою одежею прикритий, ледве один хліб із водою на прохарчування мав, тепер же ти є більший інших, знаний і славний воєвода, одягнений у багатоцінні єпарші одежі, маючи золота й срібла достатньо і маєтки безчисленні, — усе це від царя маєш. Таке прийняв ти воздаяння за праці свої, будь, отож, подячний і вірно служи Грецькому царству. Божественних даянь за мирську службу не проси". Такими словами присоромлений, Гаїна замовк і вже по тому церкви не просив. Цар же подивувався мудрості Івановій, як малими словами зміг загородити вуста буйного і невпокореної ярості наповненого варвара.

Минув рік, той Гаїна відступив од царя і, зібравши багато воєвод, пішов війною на Царгород. Цар же, не маючи супроти нього готового воїнства, пробував у печалі. Умолив святого Івана вийти супроти нього, щоб добрими словами умовити його. Іван же, хоча й знав, що прогнівив Гаїну, коли заборонив йому мати аріянські соборища в місті, одначе готовий був за овець душу покласти і пішов до рук гордого варвара. Бог-бо посприяв рабу Своєму, бо золотими словами своїми Іван умовив звіроподібного чоловіка і з вовка в овечку перетворив і, з царем його примиривши, повернувся. По тому святий Іван відійшов в Азію на час зимовий, заради справлення святих Церков, хоча й немічний був тілом, одначе зневажив здоров'я своє, щоб Церква Божа не перебувала в немочі, пошкоджена лихими пастирями: багато було там золотолюбних, продавали благодать Святого Духа, рукопокладали за мзду; такий був Антоній, митрополит Ефеський, його ж провини Євсевій, єпископ Валентинопольський на хартії патріярху подав; багатьох-бо там єпископів, котрі любили симонію, святий Іван скинув; тих, що святили і святилися за мзду, від санів їхніх відлучив, а інших, достойніших, замість тих поставив і, добре все в Церквах азійських виправивши, до Константинополя повернувся.

Так святий Золотоустий, коли численну творив користь Церкві Божій, вільною мовою гріхи людей, які не каялися, викривав, карав, лікував і приводив до покаяння, найбільше коли солодкомовними вустами, гострим же мечем слова Божого лихварство, сріблолюбство, грабунки викоріняв із сердець людей начальних та багатих, котрі, сильні бувши, кривдили слабших і статки убогих насиллям віднімали. Тоді ті уражалися на нього, викриті буваючи сумлінням своїм, а відхилитися від тих зол ніяк не бажали, закам'яніло — бо серце в них, тож тяжко вухами слова Іванові слухали і ярились у серці своєму на нього, зле на нього мислили і брехливі наклепи зшивали, а найбільше цариця Євдоксія на нього злобилася: всі-бо слова, які Золотоустий про сріблолюбців і тих, що забирають чуже, які у проповіді своїй до всіх узагалі говорив, — те цариця гадала, що до неї однієї, і їй це говорить, і мала це собі за докуку та викриття, була-бо вельми сріблолюбна й одержима неситим бажанням золота, багатьох покривдила, насиллям маєтки збираючи. Викривало ж її саме сумління, коли Іван говорив про сріблолюбство, котре є коренем усього зла, і коли загрожував Божою відомстою за пограбування чужого, через що гнівалась на нього цариця, гадаючи, як би його скинути із патріярства.

У той час був у Константинограді один муж, на ім'я Теодорик, саном патрицій, який мав чимало багатства; йому ж заздрила цариця і, бажаючи його маєтків собі, шукала на нього вини, але не знайшла, — був-бо чоловік добрий і праведно жив. Не можучи йому насилля учинити, винайшла таку хитрість: закликала його до себе й рече йому: "Знай, яка велика трата буває ненастанно царських маєтків, скільки багато воїнству, яке захищає царство, подається золота, і незчисленні є такі, що від скарбів царських живляться в усі дні, через що збідніли трохи тепер. Дай-бо ти з маєтку свого якусь частину в царські скарби у позичку, щоб благодать у нас віднайти, — забереш знову свого часу те, що даси тепер. Теодорик зрозумів царицину думку, що бажає не поповнити царські скарби, але наситити своє сріблолюбством несите серце його маєтком, пішов до блаженного Івана, повідаючи йому те царицине жадання і зі слізьми молячи святого, щоб допоміг йому й захистив од цариці, яка шукала, як відібрати його багатства. Іван тоді послав своє писання до цариці, переконуючи її добрими й покірливими словами, щоб не чинила образи Теодорику. Вона ж, хоча й гнівалася на патріярха, одначе учинила тоді за бажанням його, посоромилася-бо премудрого його переконування і пообіцяла не учиняти ніякого зла Теодорикові. По тому Теодорик, вислухавши золотомовні вуста, що навчали давати милостиню і радили ховати скарби не на землі, де рука заздрісних хоче їх забрати, але на