Борис Іванович Кульчицький - Листи до себе, Борис Іванович Кульчицький

и мотопехота? Как выяснилось позже, противник в середине дня подтянул к Уланову крупные силы… и овладел Улановом».

«В период тех боев в нашей танковой армии стало широко известно имя командира разведывательного взвода Ф. Г. Князева, которому была поставлена задача проникнуть в тыл на правый берег Южного Буга и разведать сосредоточение и силы противника, его огневую систему и инженерные сооружения в районе Хмельника».

«Наши соединения и части на староконстантиновском и хмельникском направлении сумели в короткий срок создать прочную, глубоко эшелонированную оборону, состоящую из трех рубежей».

«Из двух взаимодействующих фронтов основная роль отводилась 1‑му Украинскому. Ему было приказано овладеть рубежом… Проскуров (Хмельницкий) — Хмельник».

«Обеспечение левого фланга ударной группировки фронта возлагалась на 18‑ю и 38‑ю армии. Первая из них, под командованием генерал–лейтенанта Е. П. Журавлева, имела задачей во взаимодействии с армией А. А. Гречко окружить и уничтожить остропольскую группировку, в дальнейшем наступать на Хмельник».

Які ж висновки можна зробити з нацитованих маршальських уривків? Не бажаючи спонукати когось до полеміки, поставимо запитання більш звужено: що напрошується «в голову», коли читаєш цю книгу?

Перш за все довіра до автора за його святу правду.

Не обійшовся Маршал барабанним боєм і бадьорою сурмою. Показав як тяжко виборювалась перемога. Ось і вказує, що планувалось військам фронту вийти на рубіж Хмільника не пізніше 12 січня, а сталося це аж 29 лютого, в передмістя ж ввійшли 10 березня. З 567 сторінок своєї книги, присвячених в основному, битві за звільнення України, на 56 сторінках мова йдеться про хмільникський напрямок. І хоч у Івана Гнатовича рясніють такі вирази як: «…было приказано стрелковым соединениям активизировать свои действия», «обеспечение левого фланга ударной группировки фронта возлагалось…», «наши соединения и части сумели создать…» і т. д., вони притаманні такого рангу діячеві, як Маршал Збройних Сил.

Хіба ж можна щось заперечити у формулюваннях, які виписано з журналів бойових дій частин, що звільняли місто Хмільник і район. Візьмемо за приклад один тільки запис:

«Боевое донесение № 0200 (оп. отд. Штарм 18 армии) 7.03.44 г., 13.00 ч.

«18 армия правым флангом (11 ск, 71 ск, 317 сд, 276 сд) с 8.00 ч. 7.03.44 г. продолжала наступление. Преодолевая огневое сопротивление противника, наступающие части Армии к 10.00 вели бои на рубежах Хмельник, Южный Буг… Температура +3о, ветер слабый северо–западный, облачность низкая».[106]

А ось в шкільному підручнику для 10 класу «Новітня Історія України» про весняний наступ Українських фронтів говориться так:

— «Нацисти дуже надіялись на весняне бездоріжжя. Та їх надії не збулися. На початку березня розвернувся новий наступ Українських фронтів. Повністю була очищена від окупантів Правобережна Україна. 20 березня німці залишили Вінницю, 25‑го — Проскурів»[107].

Значно підвищується рейтинг опису подій їхніми очевидцями. Цікавий в цьому плані короткий історико–документальний нарис, про 276-у Темрюкську Червонопрапорну стрілецьку дивізію в період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. Автори: Андрій Савченко і Володимир Окуашвілі. Перший в званні молодшого лейтенанта — командира розвідвзводу, другий — комсорг батальйону, ідучи бойовими шляхами своїх частин через всю Україну, досить детально описали період боїв за звільнення міста Хмільника. Обидва брали активну і безпосередню участь в боях за звільнення міста, ушановані знанням Почесних громадян Хмільника.

Описи тяжких восьмидобових наступальних боїв за місто цінні тим, що ветеранами зібрані чисельні спогади однополчан, використана мемуарна література, преса, архівні дані.

Цікаво, як про ті ж події згадують колишні солдати однієї військової частини.

«5 марта 1944 года в 8 час. 30 мин. после мощной артподготовки 270 дивизия во взаимодействии с танкистами начала наступление в направлении города Хмельника. Несмотря на непролазную грязь, только за один день дивизия продвинулась на 16 – 20 км и нанесла тяжелый удар противнику. 8 марта наши бойцы вплотную подошли к городу Хмельник.

Немецкое командование подготовило его как опорный пункт обороны в районе исторической крепости на берегу Южного Буга в центре города: все побережье реки было опоясано проволочным заграждением и минными полями. Советские войска несколько раз штурмовали крепость, но все безуспешно.

После безуспешного штурма крепости с хода дивизия передислоцировала часть своих полков в район села Березна. Ночью форсировали реку Южный Буг обходными маневрами и начали наступление на город. 18 марта освобожден город и полностью Хмельникский район».

Так описує події учасник війни, заступник голови ради ветеранів 276 стрілецької дивізії Окуашвілі Володимир Георійович.

Голова ради ветеранів Савченко Андрій Євгенович:

«5 марта 1944 года наша 18‑я армия перешла в наступление в направлении города Хмельника. Тогда наша 276‑я дивизия входила в состав 18‑й армии.

Немецкое командование г. Хмельник, который стоит на реке Южный Буг, превратило в большой опорный пункт. На окраине города, прямо над самым Южным Бугом, стоит старая мощная крепость с множеством бойниц[108], где немцы установили огневые точки пулеметов и снайперов. Готовясь к обороне города, немецкое командование заминировало все доступные места, опоясало все побережье проволочным ограждением. Где был лес, немцы спилили его[109]. Наше командование много раз подымало пехоту в бой, но результатов по продвижению не было. Тогда командование пошло на солдатскую хитрость, оставив солдат для отвлечения, а основные силы были переброшены в район села Березна. На утро наши войска начали переправляться через реку Южный Буг и обходным маневром 18 марта 1944 года штурмом[110] овладели городом Хмельник».

Дивізія за три роки і вісім місяців звільнила від німецько-фашистських окупантів понад 500 населених пунктів і міст Північного Кавказу, Угорщини, Німеччини і Чехословаччини.

Та повернемось до міста, яке було на півдорозі того ратного походу. Тоді 18-літній Григорій Васильович Звягінцев, рядовий колишньої 276-ї дивізії згадує:

«Багато лишилося позаду воєнних шляхів–доріг. Але в пам’ять особливо врізалися декілька із них. Серед них — Хмільник. Перший бій. Перше бойове хрещення. Був і страх. Над головою свист куль, вибухи снарядів. В першу мить розгубився. Лежав, притискаючись до рідної землі, як до материнського лона.

…Німці засіли в замку. Зайняли вигідні для оборони позиції. Високі, товсті кам’яні стіни — надійний захист. Навколо річка Південний Буг. Жорстокий бій. Темної ночі на плотах, вбрід, як тільки не довелось долати крижаний Буг. Холод пронизував тіло, а плавати я не вмію…».

Про дислокацію німецького війська в Хмільнику: систему ворожої оборони, розміщення бойових точок, види озброєння, кількість солдат, організацію їхнього відпочинку, черговість зайняття і утримання бойових позицій — ті кілька родин, які проживали в районі старого містечка, в декілька десятків чи сотні, півтори кроків від замку — знали досконало. І знали не тому, що хотіли це знати, а тому, що жили поруч, все бачили своїми очима.

Описуючи так детально організацію