Борис Іванович Кульчицький - Листи до себе, Борис Іванович Кульчицький

Вибухали ешелони з боєприпасами, цистерни з пальним, горіли склади з амуніцією, станційні будівлі.

Заметушились німці і в Хмільнику, бо ж до Козятина всього 80 кілометрів… Вдалось їм відрізати наших танкістів від своїх. Закінчувались боєприпаси і, головне, не мали змоги заправитись пальним. Вистачило тільки сил продовжити рейд в тилу у німців лише до села Петриківці (це вже зовсім близько від Хмільника). Тут, потрапивши в западню, вони дали свій останній бій. Кілька годин нам було чути рев того нерівного бойовища. Танкісти полягли всі до одного.

З наближенням фронту почалося бомбування міста. Може і не було такої мети у «стратегів» — бомбити місто, але ж бойові позиції як першої, так і другої сторони були у самому місті та його околицях. Отож, враховуючи те, що противників розділяла досить вузенька смужка річки — бомбилося саме місто, як радянською авіацією, так і німецькою.

Відбувалося те щоденне побоїсько в такий спосіб: прилітали кілька десятків радянських літаків і кидали бомби на позиції німців і на позиції своїх. Після радянських літаків в небі над містом з`являлись німецькі і, наслідуючи попередників, бомбили своїх і чужих.

Красномовно про такий спосіб застосування авіації говориться в книзі групи авторів «Восемнадцатая в сражении за Родину». Беремо тільки одне речення: «11 марта в 12 часов дня 20 Ю-87 бомбили Хмельник: переправу, замок.»

Ю-87 - німецькі бомбардувальники, а 11 березня містечко, замок, переправа була в руках німців (!).

Це був перший масовий наліт на місто німецької повітряної армади. Я дуже добре запам`ятав його, бачу й сьогодні, по збігу кількох десятків літ.

Всупереч умовлянням мами, я вибрався з душного льоху (там переховувалось шість чоловік) і, криючись від всякого випадку, що може трапитись на війні, прошмигнув на ганок. Тут, не дуже висовуючись до вікна, став роздивлятись на білий світ. Нікого я там не побачив, лише відчув, що хтось невидимий наповнює навколишній простір смертоносним виттям, уханням, торохтінням, дзвеньком і чадом фронтового бою. Особливо чутно і помітно було гучні вибухи мін на прикостьольному майданчику: спочатку густе виття з переходом у тонкий свист, що раптово обривався тріскучим вибухом. Міни лягали ритмічно, з інтервалом у 5 – 7 секунд, позначаючи своє місце фонтанчиком піднятої землі.

За тією какофонією звуків внизу, не відразу помітив, що робиться вверху, коли там в небі несподівано появилось декілька ланок бомбардувальників. За першою хвилею, в такому ж порядку, друга. Раптом з крайнього бомбовоза посипались чорні цяточки прямісінько на мою голову (так мені здалось). А вже як моє тіло шурхнуло в яму, минаючи пороги, щаблі — не пам’ятаю.

Земля тяжко двигтіла, дощаті застінки і бруси перекриття загрозливо потріскували. Час тягнувся безкінечно. Вся наша хлопчача сміливість (вірніше зухвалість) кудись поділась і ми, відчуваючи свою немічність, безпорадністъ, надіялись лише на наших матерів, що вони й на цей раз відмолять нас. І хоч таке бомбардування повторювалось кожного дня півтори неділі, пам`ятаю тільки одне — одинадцяте березня, 12 година дня, п’ятниця.

Останнім кроком у встановленні в окрузі Хмільника передових ліній фронту на послідуючі вісім діб стало зруйнування німцями двох мостів: дерев’яного новоміського і кам’яного замкового. Тепер острівна частина (старе місто) відокремились від нової частини міста лівим рукавом Бугу, а замок став фортецею, в якій засіли німці.

Маючи намір переказати події 10 – 18 березня 1944 року, хотілось би застерегти, що подаватиму їх з двох сторін. Перше — це документальні матеріали, письмові свідчення, спогади солдат і офіцерів, які брали безпосередню участь в боях за звільнення міста від гітлерівців; друге — це спогади цивільних, мешканців міста, в основному, підлітків, які були в той час не тільки по тій, чи цій стороні фронту, а всередині, тобто, між його розмежувальними лініями. Природно, що ці свідчення, спогади перших не відрізняються, по суті, від других, а от бачення, оцінка, сприйняття подій часто не збігаються в силу різного ступеня емоційності і, що найбільш важливо, часового віддалення.

Вранці, 10 березня 1944 року передові частини радянської армії, долаючи опір німецьких військ, звільнили північну (нову) частину міста і, разом з ним, приміські села: Мазурівку, Озерянку, Будків, Слободу, Січкарівку.

Зайнявши вихідні позиції на лівому березі річки Південний Буг по лінії сіл Мазурівка — Січкарівка військове командування дало наказ армійським підрозділам подолати водну перепону, штурмом взяти замок–фортецю і, таким чином, звільнити стару частину міста, а далі — весь район.

Проте, вісім діб жорстоких боїв не дали очікуваного результату. На підступах до замку полягло багато радянських солдат, і лише тоді було прийнято рішення форсувати річку в обхід міста. Як тільки німці дізналися про цей намір, вони протягом однієї–двох годин покинули замок і укріплення по правому березі річки і вислизнули зі старої частини міста.

Вранці, 18 березня 1944 року, радянські війська безперешкодно переправились через річку безпосередньо в межах самого міста. Цим маневром було звільнено від німців всю правобережну частину району.

Так, коротко і загально, вимальовується диспозиція військової обстановки на описуваний тільки–що період.

На підтвердження такого висновку можна послатись на спогади Маршала Радянського Союзу Івана Гнатовича Якубовського, якими він ділиться на сторінках своєї книги «Земля в огне»[101]. Автор (на той час командир танкової бригади, полковник) глибоко досліджує архівні матеріали, на основі їх та особистих спогадів аналізує хід бойових дій, в тому числі, в напрямку міста Хмільника.

Наведено ці відомості, додержуючись авторської послідовності.

«В докладе говорилось о том, что ближайшая задача правого крыла войск фронта[102] выйти с 3 по 8 января на рубеж Хмельник, река Южный Буг, Калиновка. Выход войск на этот рубеж предполагалось осуществить не позже 12 января».[103]

«Наша 3‑я гвардейская танковая армия, обходя Бердичев с запада, стала наступать на стыке 18‑й и 1‑й гвардейских армий на бердичевско–хмельникском направлении».

«8 января генерал армии Н. Ф. Ватутин[104] поставил танковой армии задачу развивать наступление на Хмельник».

«В течение последующих двух дней все попытки 3‑й гвардейской армии развивать наступление на Хмельник заметного успеха не имели».

«Один из трудных боев разгорелся на хмельникском направлении. Речь идет о прорыве танков с десантом мотопехоты к городу Уланов»[105].

«Нашей 91‑й танковой бригаде была поставлена задача прорвать оборону противника и дальше наступать на Сальницу, войти в Уланов, а потом в район Хмельника».

«Было приказано, чтобы стрелковые соединения активизировали свои действия на хмельникском направлении».

«13 января обстановка в районе Уланова обострилась. Тогда нам было не понятно, почему же с направления Уланов — Хмельник появляются вражеские танки