Джордж Мартін - Вмираюче світло, Джордж Мартін

ми назвали вас кетом і ви прийняли це ім'я. Ми ж пішли на дуель заради вас.

Дерк кивнув головою.

- Розумію. Можливо, я зробив помилку, не знаю. Але мене вже не було б у живих, якби я не порушив обіцянку.

- Але ви загинули б кетом Айронджейда. З честю.

Дерк усміхнувся.

- Гвен треба було від мене більше, ніж смерть. Я сподіваюся, що це ви розумієте?

- Розумію. Вона все ще стоїть між нами. Прийміть це і все. І знайте, що рано чи пізно вона зробить свій вибір.

- Вона його вже зробила, Джаан, коли пішла зі мною. Ви повинні прийняти це, і все, - випалив Дерк уперто і подумав, чи він вірить у це.

- Але вона не зняла браслет, - заперечив Вікарі і нетерпляче махнув рукою. – Нині це не має значення. Я вам повірю… поки що.

- Добре. Що ви хочете, щоб я зробив?

- Хтось повинен летіти до Лартейна.

Дерк насупився.

- Чому ви постійно намагаєтеся схилити мене до самогубства, Джаан?

— Я не казав, що ви повинні летіти, т'Ларієн, — сказав Вікарі. – Я полечу сам. Це небезпечно, але потрібно.

– Чому?

- Через кімдісса.

– Руарко? – Дерк майже забув про свого гостинного господаря та помічника у втечі.

Вікарі кивнув головою.

– Він був другом Гвен із часів Авалона. Хоча він ніколи не любив мене, та й я його, проте я не можу його покинути. Брейти…

- Я розумію. Але як ви його знайдете?

— Якщо я благополучно дістануся Лартейна, то, можливо, мені вдасться викликати його через екран. Принаймні сподіваюся на це. – Жести Джаана свідчили про віру в успіх.

- А я?

- Залишайтеся тут із Гвен. Доглядайте її, охороняйте її. Я залишаю вам лазерну рушницю Розефа. Якщо Гвен видужає, дайте його їй. Напевно, вона краще знає, як із ним поводитися. Чи згодні?

- Згоден. З такою роллю впоратися не так уже й важко.

- Так, - погодився Вікарі. – Я сподіваюся, що тут ви будете в безпеці, і сподіваюся, що, повернувшись із кімдісцем, я знайду вас цілістю та безпекою. Якщо вам знадобиться відлетіти, у вас є під рукою аеромобіль. Неподалік міста знаходиться печера, яку Гвен знає. Вона покаже дорогу. Вирушайте туди, якщо потрібно залишити Крайн-Ламію.

- А якщо ви не повернетесь? Ви розумієте, така можливість існує.

- У такому разі ви знову будете самостійними, як тоді, коли вилетіли з Лартейна. У вас були плани; Можете їх здійснювати, – він усміхнувся невеселею посмішкою. – Однак я маю намір повернутися. Запам'ятайте це, Т'Ларієн. Запам'ятайте.

У його голосі звучали залізні нотки, нагадуючи про колишню їхню розмову на такому ж холодному вітрі. З дивовижною чіткістю у вухах Дерка зазвучали слова Джаана, сказані ним тоді: «Але я існую. Запам'ятайте це… Тепер ми не на Авалоні, т'Ларієн, і сьогодні вже не вчора. Ми знаходимося на планеті Фестивалю, що вмирає, у світі, де не існує законів, тому всі ми повинні суворо дотримуватися законів, які принесли сюди з собою». І Дерк із роздратуванням подумав про те, що Джаан Вікарі приніс із собою на Уорлорн два різні кодекси законів.

Тоді як сам Дерк не приніс жодного. Не приніс нічого, крім свого кохання до Гвен Дельвано.

Гвен усе ще спала, коли двоє чоловіків увійшли з балкона до кімнати. Не турбуючи її, вони разом пішли на злітно-посадковий майданчик. Вікарі вже ретельно обстежив машину брейтів. Розеф зі своїм тейном, очевидно, готувалися до невеликого полювання, коли їм стало відомо про втікача. Дерк пошкодував, що вони не задумували великого походу.

Що стосується їжі, Вікарі знайшов у машині лише чотири протеїнові плитки. Крім того, він знайшов два мисливські лазери. Дещо з одягу лежало на задньому сидінні. Дерк одразу з'їв одну з плиток – він помирав з голоду – і засунув три інші в кишеню теплої куртки, яку вдягнув на себе. Вона трохи бовталася на ньому, але не так вже й сильно. Тейн Розефа був лише трохи більший за Дерка. До того ж куртка була теплою: з товстої шкіри темно-червоного кольору, з коміром, манжетами та підкладкою брудно-білого хутра. Складні візерунки покривали обидва рукави: правий рукав – червоно-чорні, лівий – зелено-сріблясті. Таку ж куртку меншого розміру (безперечно, що належала Розефу) Дерк прихопив для Гвен.

Вікарі дістав з машини дві лазерні рушниці – довгі трубки із чорного пластику з прикладом, на якому були вирізані білі голови вовків із вишкіреними пастями. Одне він перекинув через плече, друге віддав Дерку, показавши, як ним користуватися. Рушниця була дуже легкою і трохи маслянистою на дотик. Дерк незграбно тримав його в одній руці.

Прощання було коротким та формальним. Вікарі заліз у великий брейтський аеромобіль, піднявся над майданчиком і швидко відлетів. Хмари пилу злетіли в повітря, і Дерк, кашляючи, поспішив усередину будівлі, однією рукою затискаючи рота, іншою тримаючи рушницю.

Коли він повернувся до номера, Гвен щойно прокинулася.

- Джаан? - Запитала вона і підвела голову, щоб подивитися, хто увійшов. Застогнавши, вона впустила голову на матрац, піднесла руки до скронь і почала розтирати їх.

– Голова болить, – прошепотіла вона жалібним голосом.

Дерк поставив рушницю до стіни біля самих дверей і сів поруч із заглибленням ліжка.

- Джаан щойно полетів, - повідомив Дерк. - Він вирушив у Лартейн за Руарком.

Замість відповіді Гвен застогнала.

- Дати тобі щось? - Запропонував Дерк. – Води? Їди? У нас є пара таких… – Він витяг з кишені протеїнові плитки і показав їй.

Гвен глянула на них і з огидою зморщилася.

– Ні, – відмовилась вона. - Забери їх. Я не голодна.

- Ти маєш поїсти що-небудь.

- Вже їла, - відповіла вона. - Минулої ночі. Джаан розкришив дві плитки у воді, зробив щось на кшталт пасти. - Вона відібрала руки від скронь і повернулася на бік обличчям до нього.

- Але я не втримала їх у собі, - сказала вона. - Я не дуже добре почуваюся.

- Це не дивно, - сказав Дерк. - А чого іншого було чекати? У тебе, мабуть, струс мозку, і ти ще легко відбулася. Щастя, що ти жива.

– Джаан уже казав мені це, – різко перебила вона. - І про те, що сталося потім, про те, що він зробив із Міріком. - Вона насупилася. - Я думала, що сильно його вдарила, коли ми впали. Ти бачив, правда? Мені здалося, що я розмозжила йому щелепу або свої пальці. Але він навіть не помітив.

- Так, - підтвердив Дерк.

– Розкажи мені про… ти знаєш. Про те, що