Джордж Мартін - Вмираюче світло, Джордж Мартін

знав. Ніхто за нами не стежив. Напевно вони просто вгадали. Зрештою, такий вибір є цілком логічним. У Челленджі простіше та зручніше жити, ніж у будь-якому іншому місці.

- Так, я знаю, але все одно не приймаю вашої теорії. Подумайте, Т'Ларієне, адже нам з Гарсом довелося вирішувати те саме завдання, коли ви залишили нас приниженими і осоромленими в квадраті смерті. Челлендж здавався надто очевидним, і тому навряд чи ви вибрали б саме його. Уявлялося більш імовірним, що ви полетите в Маскел і харчуватиметеся рибою або сховаєтеся в лісах, які Гвен так добре знає. Гарс припустив навіть, що ви десь сховали аеромобіль, а самі залишилися в тому ж Лартейні, щоб добре посміятися, коли ми обшукуватимемо всю планету.

Дерк криво посміхнувся:

– Так. Думаю, вибір був безглуздим.

- Ні, Т'Ларієне, я цього не говорив. Єдиним дурним вибором було б Місто Беззоряної Ставки, куди брейти вже дісталися вашої втечі. Ось сховатися в Челленджі - це був справді хитромудрий крок. Не знаю, продумали ви його чи це вийшло випадково. Він здавався настільки безглуздим, що саме ним і треба було скористатися. Ви розумієте? Я не бачу, яким чином брейти могли здогадатися, що ви сховалися в Челленджі.

- Можливо, - заговорив Дерк і замислився. - Я пам'ятаю, коли Бретан вперше звернувся до нас. Він… не було схоже, що він діяв навмання. Він знав, що ми там.

- Ви й зараз не здогадуєтеся, звідки?

– Ні. Не маю поняття.

– У такому разі нам доведеться жити у вічному страху, що брейти можуть знайти нас і тут. Але якщо диво не повториться, особливо побоюватися нічого.

Проте слід визнати, що у нашому становищі є слабкі місця. У нас є укриття та необмежену кількість води, але немає їжі. Наш єдиний шлях до порятунку, на мою думку, – дістатися космодрому і втекти з Уорлорна якнайшвидше. Цей єдиний шлях буде дуже важким. Брейти чекатимуть нас там. У мене є лазерний пістолет і два мисливські лазери, які я знайшов у викраденій машині. Плюс сама машина з товстою бронею та зброєю. Можливо, вона належить Розефу Благородному Брейту Калсеку.

- Одна з кинутих машин на майданчику більш-менш функціонує, - перебив його Дерк.

– Тоді у нас дві машини на випадок потреби, – сказав Вікарі. - Проти нас вісім брейтських мисливців, мабуть, дев'ять. Я не знаю, наскільки серйозно я поранив Лорімаара Аркеллора. Можливо, я вбив його, хоч сумнівно. Брейти, якщо захочуть, зможуть підняти у повітря вісім аеромобілів одночасно, хоча зазвичай вони літають удвох в одній машині, тейн з тейном. Усі машини захищені бронею. Вони мають спорядження, енергія, їжа. Їх значно більше. Оскільки я порушив правила дуелей і перебуваю поза законом, вони можуть залучити на свій бік Кірка Редстіла Кавіса та двох мисливців із Спільноти Шанагейт. І, нарешті, Гарс Джанасек.

- Гарс?

– Я сподіваюся… я молюся… що він виріже каміння із залізного браслета і повернеться на Верхній Кавалаан із порожнім залізом. Знечещений, його відкинуть всі. На нього чекають важкі випробування, Т'Ларієн. Я зганьбив його, зганьбив співтовариство. Мені шкода, що з моєї вини на нього чекають страждання, але сподіваюся, що він вчинить саме так. Адже він має й іншу можливість.

- Інша?

- Він також може полювати на нас. У нього все одно немає можливості покинути Уорлорн, доки прибуде корабель. Я не знаю, що він зробить.

- Я впевнений, що він не приєднається до брейтів. Вони його вороги, а ви його тейн і Гвен його собетейн. Він, може, бажати смерті мені, я в цьому не сумніваюся, але...

- Гарс більше кавалаанець, ніж я, Т'Ларієн. Він завжди був таким. А тепер ще більше, ніж раніше. Тепер, коли я перестав бути кавалаанцем, після всього що зробив. Старі звичаї наказують побратимам добиватися смерті порушника правил дуелей. Ця вимога відноситься і до тейна порушника, але підкоряються йому лише дуже сильні люди. Узи заліза та вогню занадто міцні для більшості, тому зганьблених тейнів зазвичай дають спокій наодинці з їхнім горем. Але Гарс Джанасек – дуже сильна людина, він багато в чому сильніший за мене. І я не знаю, чого від нього очікується. Не знаю.

- А якщо він вийде на полювання на нас?

– Я не підніму руки на Гарса, – відповів Вікарі холодно. – Він – мій тейн, незалежно від того, чи вважає він мене своїм тейном чи ні. Я вже досить сильно образив його, підвів, зганьбив. Більшу частину свого дорослого життя він страждає від страшної рани, яку отримав з моєї вини. Одного разу, коли ми були молоді, людина значно старша за нас образилася на один з його жартів і викликала його на дуель. Ми вибрали вигляд парної дуелі, коли кожен учасник міг зробити лише один постріл. Я зображував із себе благородного розумника і вмовив Гарса, що для захисту нашої честі буде достатньо, якщо ми вистрілимо у повітря. Ми так і зробили і пошкодували про це. Наші супротивники вирішили провчити Гарса, щоб відбити у нього бажання жартувати. На мій сором, мене не зачепили, а він постраждав за мою дурість.

Але він ніколи не докоряв мені. Коли я вперше після дуелі зустрівся з ним у лікарні, де він одужував від страшних ран, він сказав: «Ти мав рацію, Джаантоні. Вони цілилися у повітря. Жаль, що промахнулися», – Вікарі засміявся, але в очах його стояли сльози. Він сумно стиснув губи, зусиллям волі стримавши сльози.

Джаан різко повернувся і пішов у кімнату, залишивши Дерка на балконі наодинці з вітром, білим сутінковим містом та музикою Ламії-Бейліс. Вдалині тяглися вгору напружені білі руки, що тримали дикий ліс від вторгнення до міста. Дерк розглядав їх, розмірковуючи над словами Вікарі.

За кілька хвилин каваланець повернувся з сухими очима та спокійним обличчям.

- Вибачте, - знову заговорив він.

– Не варто…

- Перейдемо до головного, Т'Ларієн. Гарс полюватиме на нас чи не буде – у будь-якому випадку ми знаходимося у скрутному становищі. У нас є зброя, але стріляти з неї нема кому. Гвен – влучний стрілець і досить безстрашний, але ще слабка. А ви... чи можна вам довіряти? Адже я повірив вам одного разу, а ви зрадили мене.

– Як мені відповісти на ваше запитання? – сказав Дерк. - Ви, звичайно, можете не вірити жодним моїм обіцянкам, але брейти хочуть, убити і мене теж, пам'ятаєте? А також Гвен. Або ви думаєте, що я зраджу її так само легко, як… – Він осікся, жахнувшись своїми власними словами.

- Як ви зрадили мене, - договорив за нього Вікарі і похмуро посміхнувся. - Ви досить ясно висловилися. Ні, т'Ларієн, я не думаю, що ви зрадите Гвен, але й не думав, що ви кинете нас після того, як