Тімоті Снайдер - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер

Радянські масові вбивства подарували німцям нагоду для ведення пропаганди. Нацисти покладали вину за підрадянські страждання на євреїв. Ця ідея знайшла певний відголос. Чи з німецькою агітацією, чи без неї, немало мешканців міжвоєнної Європи ототожнювали євреїв із комунізмом. Міжвоєнні комуністичні партії справді мали своїми членами багатьох євреїв, особливо серед керівництва. Цей факт преса по цілій Європі коментувала впродовж 20 років. Партії правиці додавали плутанини своїми ствердженнями про те, що оскільки численні комуністи — євреї, то, отже, численні євреї — комуністи. Це два дуже різні твердження; друге з них не було правдивим ніде й ніколи. Навіть перед війною євреїв звинувачували за невдачі національних держав. Після того, як почалася війна й національні держави впали перед радянським чи німецьким вторгненням, спокуса продовжувати такі звинувачення тільки зросла. Естонці, латвійці, литовці та поляки втратили не лише створені для їхніх націй незалежні держави, а й власний статус та місцевий авторитет. Усе це вони в багатьох випадках віддали без особливого спротиву. Відтак нацистська пропаганда мала подвійну привабливість: програти радянським комуністам було не соромно, оскільки їх підтримувала потужна всесвітня єврейська змова. Та оскільки врешті-решт винними в постанні комунізму були євреї, то вбивати їх тепер було тільки правильно[394].

Насилля проти євреїв поширилося дугою на південь від Балтійського до Чорного моря в останній тиждень червня і в перші тижні липня 1941 року. У Литві та Латвії, де з німцями йшли місцеві націоналісти і де німці принаймні якусь хвилю могли вдавати з себе визволителів цілих держав, пропаганда знайшла ширший відголос, а участь місцевого населення була більш значною. У низці важливих місцевостей колишньої східної Польщі (як Бялисток) німці здійснили широкомасштабні вбивства власноруч і таким чином показали певний приклад. Бялисток, що лежав трохи на схід від лінії Молотова-Рібентропа, був містом на північному сході Польщі, тоді частиною радянської Білорусі. Відразу після того, як 27 червня місто захопили сили Вермахту, 309-й батальйон Поліції порядку розпочав грабунки і вбивства цивільного населення. Німецькі поліцаї вбили близько 300 євреїв і залишили тіла на вулицях міста. Тоді вони зігнали ще кількасот євреїв у синагогу і підпалили її. Тих, хто намагався втекти, вони розстрілювали. За наступні два тижні місцеві поляки взяли участь у близько 30 погромах у Бялистоцькому районі. Тим часом до Бялистоку прибув Гімлер, який дав вказівку трактувати євреїв як партизанів. Між 8 і 11 липня Поліція порядку вивела тисячу єврейських чоловіків з Бялистока на околиці й розстріляла їх[395].

Південніше, на колишніх землях східної Польщі, у тих районах, де більшість населення становили українці, німці апелювали до українського націоналізму. Тут євреїв звинувачено в утисках українців від рук комуністів. У Кременці, де знайдено понад сотню вбитих в’язнів, розпочався погром, у якому загинуло близько 130 євреїв. У Луцьку, Де знайдено близько 2 800 розстріляних із кулемета в’язнів, німці вбили 2 тисячі євреїв і назвали цей крок помстою за кривду, що її українцям завдали єврейські комуністи. У Львові, де в енкаведистській тюрмі знайдено близько 2 500 мертвих в’язнів, айнзацгрупа С за допомогою місцевої міліції зорганізувала погром, який не вщухав декілька днів. Німці представляли цих людей як українських жертв єврейських членів таємної поліції: насправді серед жертв були поляки і євреї (а більшість членів таємної поліції, мабуть, становили росіяни і українці). Щоденник чоловіка, що належав до однієї з айнзацгруп, так зафіксував події 5 липня 1941 року: «Сотні євреїв біжать вулицею з залитими кров’ю обличчями, дірами в головах і вибаламушеними очима». Впродовж перших днів війни місцеві міліції з різним обсягом німецької допомоги й заохочення вбили і спонукали інших убити 19 655 євреїв у погромах[396].

Політичні розрахунки і страждання місцевого населення не в змозі цілковито пояснити участь у погромах. Насилля проти євреїв зблизило німців і деяких представників місцевого неєврейського населення. Гнів, як німці й хотіли, було скеровано проти євреїв, а не проти колаборантів із радянським режимом як таких. Люди, що відповідали на німецький заклик, знали, що догоджають новому господареві — незалежно від того, вірили вони, чи ні, що у їхніх бідах винні євреї. Своїми діями вони потверджували світогляд нацистів. Акт вбивства євреїв як помста за енкаведистські страти підтверджував нацистське розуміння Радянського Союзу як єврейської держави. Крім цього, насильство проти євреїв дозволяло місцевим естонцям, латвійцям, литовцям, українцям, білорусам і полякам, які теж співпрацювали з радянським режимом, уникнути цієї ганьби. Думка про те, що лише євреї служили комуністам, була зручною не лише для окупантів, а й для частини окупованих[397].

Але провести таку психічну пацифікацію було б значно складніше, якби не відчутні докази радянських злочинів. Погроми відбувалися там, куди нещодавно прийшли комуністи, і де нещодавно встановлено радянську владу; де впродовж останніх місяців радянські органи примусу влаштовували арешти, страти й депортації. Ці погроми були спільною постановкою, нацистською редакцією радянського тексту[398].

Радянське насильство на схід від лінії Молотова-Рібентропа прислужилося СС та її очільникам. Гімлер та Гайдрих завжди стверджували, що життя є боротьбою ідеологій, а традиційне європейське розуміння верховенства права муситиме поступитися безжальному насильству, необхідному для знищення расового та ідеологічного ворога на сході. Традиційні німецькі правоохоронці, поліцаї, мусили перетворитися на «ідеологічних солдатів». Відтак перед війною Гімлер із Гайдрихом очистили лави поліції від людей, яких вважали ненадійними, заохочували поліцаїв вступати до СС і підвели СС та безпекову поліцію (Поліцію порядку плюс гестапо) під єдину структуру командування. Мета цих кроків полягала у створенні єдиної сили для провадження попереджувальної расової війни. На час вторгнення в Радянський Союз, близько третини німецьких поліцаїв із офіцерськими званнями були членами СС. Водночас близько двох третин належали до Націонал-соціалістичної партії[399].

Несподівана німецька атака заскочила НКВД зненацька й виставила Схід краєм беззаконня, який чекає на новий німецький порядок. Зазвичай обачне НКВД постало убивцею в’язнів. Німці прорвалися через нашарування містифікації, таємності й лицемірства, що приховували значно більші радянські злочини 1937–1938 та 1930–1933 років. Німці (разом із союзниками) стали єдиною державою, що в такий спосіб вторглася на територію Радянського Союзу, а отже, лише вони могли надати безпосередні докази сталінських убивств. Оскільки відкрили ці злочини саме німці, то в’язничні убивства стали надбанням політики, перш ніж стати надбанням історії. Факти, що їх застосовують як пропаганду, фактично неможливо виплутати з політики їх початкового передання.

Через очевидні свідчення радянського насильства німецькі сили порядку, навіть чинячи власні злочини, могли вдавати з