Оксана Мрійченко - Тур за коханням. Частина перша, Оксана Мрійченко

Глава 26. Матвій

Матвій особисто зустрів представників комісій в просторому холі «Pearl Royal Hotel» та супроводжував їх під час всієї перевірки. Він майже не сумнівався, що всі ці інспекції були справою рук Діани, але не розумів сенсу цього вчинку. Діана чудово знає, що в готелі суворо дотримуються всіх норм і правил безпеки. Навіщо було влаштовувати цей цирк? На душі було паскудно, але зовні Матвій залишався спокійним і зібраним. Він ніколи не тягнув особисті переживання в роботу. Проте забути ранкову розмову з Ксюшею чомусь не виходило. 

Комісії завершили роботу лише о другій годині дня і винесли одностайний вердикт, що в готелі все в повному порядку. Провівши інспекторів до виходу, Матвій піднявся у свій кабінет та опустився в крісло, перевівши подих. Думки знову повернулися до Ксюші, наповнюючи серце сумом. Матвій ще жодній жінці не пропонував жити разом. Але відчував, що просто не зможе відпустити свою тендітну квітку. Стосунки на відстані приречені на провал. А Матвій розумів, що з Ксюшею у нього дійсно стосунки. Це не просто пристрасть чи взаємне задоволення. Це почуття, які з кожним днем стають все потужнішими та глибшими, наповнюють життя яскравими фарбами, дарують відчуття щастя. Матвій відкинув голову на спинку крісла та зітхнув. Годі вже бігати від самого себе, друже! Ти закохався. І вже не хочеш жодну іншу дівчину, окрім однієї. Але невідомо чи кохає Ксюша… Думки були перервані гучним дзвоном мобільного телефону. Матвій поглянув на екран і посміхнувся, взявши слухавку:

— Привіт, мамо!

— Привіт! — почувся в динаміку бадьорий жіночий голос. — Ну що там, сину?

— Перевірка минула добре, жодного порушення.

— Я й не сумнівалася, що вони нічого не знайдуть. Дивно, що та стерва взагалі вирішила мститися в такий спосіб! Мала б знати, що нічого не вийде.

— Думаю, що Діана хотіла просто помотати мені нерви.

— Вона ніколи мені не подобалась. Постійно намагалася підлизатися. І її подруга Марго теж не краща. Дві лицемірки. Треба було одразу обох звільняти!

— Мамо, ну я ж не можу звільнити Марго тільки через те, що вона подруга Діани, — засміявся Матвій. — Та й Ксюшу вона не зачіпає.

— Оу, Ксюша! — в тоні жінки з’явилися хитрі нотки. — У тебе навіть голос змінюється, коли ти вимовляєш це ім’я. Коли знайомити будеш? 

— Ще рано.

— Та яке ж рано? Матвію, не роби мамі нерви! У моїх подруг вже по два онуки, а у мене що? Єдиний син і той замість родини завів собі кімнату розпусти у власному готелі. Фу, сором то який!

— Мамо, не починай!

— Угу, не починай тут! — буркнула жінка. — Знаю, що ти в мене хлопчик дорослий... Але дуже сподіваюся. що ця Ксюша вправить тобі мізки. Ми з татом дуже чекаємо знайомства!

— Я не знаю, чи готова Ксюша знайомитися з вами, — Матвій тихо зітхнув. — Вчора запропонував їй переїхати до мене. Відмови не отримав, але й чіткої згоди теж. Схоже, що сумнівається.

— Матвію, звісно вона сумнівається! — вигукнула жінка. — Ти справді чекав, що дівчинка ось так просто покине звичне життя, рідних і помчить до тебе, бо ти її покликав?! Вона тебе знає лише місяць! 

— Мені вистачило цього часу, щоб зрозуміти свої почуття.

— А ти уяви себе на її місці. Що, одразу погодився б переїхати в інше місто? Покинув би все, до чого звик? — жінка зробила паузу. — Сподіваюся, ти не посварився з дівчинкою через це?

— Я думав, що Ксюша сприйме цю ідею з більшим ентузіазмом, — буркнув Матвій.

— О, все зрозуміло! Знову продемонстрував характер і психанув! Весь в батька! — в динаміку телефону почулося тихе зітхання. — Ох, сину! В стосунках не буває легко. Щоб тримати рівновагу, потрібно домовлятися. А ти натиснув! Спробуй м’якше, зрозумій її переживання. І все вийде!

Завершивши розмову з матір’ю, Матвій відклав телефон і замислився. Почуття провини в грудях ставало все сильнішим. Здається, він дійсно перегнув палицю. Ксюшу можна зрозуміти. Мабуть, їй теж сумно та кепсько зараз. Матвій згадав, як втік від її поцілунку зранку. Ідіот! Хіба ж можна так поводитися з дівчиною, яка стала частинкою серця? Клятий характер! Та ще й ці нерви через перевірку в готелі. Мабуть, якби не було комісій, розмова вийшла б спокійнішою. Матвій майже ненавидів себе. Взявши телефон, він набрав номер Ксюші. Треба вибачитися перед тендітною ніжністю. 

Слухаючи довгі гудки в динаміку, Матвій підвівся з-за столу та підійшов до вікна, що виходило на пляж. Погода була похмурою з самого ранку, але тепер з боку моря насувалася темно-синя хмара, яка закрила собою все небо. Вітер посилювався з кожною секундою, вкриваючи поверхню моря великими хвилями. Матвій ширше відчинив вікно, відчуваючи в повітрі приємну свіжість. Здається, буде гроза. Цілком очікувано, бо весь день страшенно парило. 

В динаміку телефону лунали довгі гудки, а відповіді не було. Від цього серце Матвія оповилося дивним тривожним передчуттям. Мабуть, Ксюша ображається, тому й не бере слухавку. Хто вибачається телефоном? Краще поїхати додому, подивитися в очі тендітній ніжності, яку так необачно скривдив своєю впертістю. Матвій вже збирався відхилити виклик, аж раптом довгі гудки стихли, а в динаміку почувся тихий голос Ксюші:

— Алло!

— Привіт! — Матвій перевів подих, не знаючи, як знайти потрібні слова.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍