Петро Кралюк - Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк

Як і польські, а потім українські й російські автори, Гановер вважає причиною козацького повстання особисту образу Хмельницького. Останній, за словами цього автора, «маючи багато волів, корів та овець та численну худобу, прославився своїм багатством»[406]. Частину цього багатства вирішив привласнити польський пан — але не Данило Чаплинський, а королівський хорунжий Олександр Конєцпольський. Далі в Гановера йде майже детективна історія. Конєцпольський збирається зробити грабіжницький наїзд на татар. Хмель, аби помститися кривднику, попереджає татар про небезпеку. Відповідно, Конєцпольському не посміхнулася воєнна фортуна. А тим часом Хмель, випиваючи в чигиринській корчмі єврея Якова Собіленка, на п’яну голову проговорився, що попередив татар про польський наїзд. Собіленко доніс про це Конєцпольському. Хмеля двічі ув’язнюють, але приятелі беруть його на поруки. Він звільняється з ув’язнення. Зрештою, втікає в Дике поле[407]. А звідти з козаками й татарами чинить напади на землі Речі Посполитої.

Далі Гановер говорить про страждання євреїв від рук козаків і татар. Ось один із описів жахіть у книзі «Глибокий мул», який люблять цитувати дослідники: «Із декого живцем здирали шкіру, а тіло кидали собакам; декого, відрубуючи руки й ноги, кидали на дорогу та переїжджали возами і топтали кіньми; декого, піддавши багатьом тортурам, але не забивши, залишали на вулиці конати у тривалих передсмертних муках: вони плавали у власній крові, аж поки не випускали Духа; ще інших закопували живцем у землю. Ворог різав немовлят у лоні їхніх матерів, а багато дітей було порубано на шматки, немов рибу. Вагітним жінкам розрізали живіт, діставали плід та кидали його в обличчя, а декому до розрізаного живота зашивали живого кота й відрубували руки, аби жінка не могла витягти кота. А ще вішали дітей на груди матерів, або, настромивши на шворінь, смажили на вогні й примушували матерів їсти їхнє м’ясо; іноді з єврейських дітей робили міст і переїжджали по ньому. Не було такого страшного способу убивання, який би вони не застосовували, убиваючи всіма чотирма видами страти — через побиття камінням, спалювання, убивання та задушення»[408]. У цій цитаті кидаються в очі певні алюзії щодо «способів убивання», про які йдеться в Старому Заповіті. Ймовірно, такі свідчення не варто сприймати за чисту монету. Автор ніби актуалізує старозавітні жахіття. Робить це він свідомо, аби розчулити читача. Тому важко сказати, де тут закінчується правда, а починається вимисел. Хоча немає сумніву, що євреї під час Хмельниччини зазнавали страждань, а деякі були вбиті варварським способом. До речі, дещо подібний опис знущань, які чинили польські шляхтичі та євреї над православними русинами, зустрічається в козацькому літописанні. У цьому випадку йдеться не стільки про історичну правду, скільки про таку річ, яка нині іменується інформаційною війною.

Ярема Вишневецький. Битва під Любни, 1848 р.

Суперником-антиподом Хмельницького в Гановера, як і в тогочасній польській шляхетській літературі, постає Ярема Вишневецький. Він неодноразово позитивно згадується на сторінках «Глибокого мулу». Цей князь, за словами автора твору, ставився надзвичайно прихильно до «народу Ізраїлю». Ярема шляхетно поводиться із беззахисними євреями, всіляко допомагає їм.

Чи справді Вишневецький[409] мав внутрішній сентимент до євреїв, це питання. І етнічно, й конфесійно вони були для нього чужими. Але князь належав до блискучих бізнесменів-землевласників. Протягом короткого часу зумів фантастично збагатитися, розвиваючи в своїх володіннях не лише землеробство, а й ремесло та торгівлю. Без євреїв, які мали торгові зв’язки, зробити це було важко. Тому, керуючись прагматичними міркуваннями, Вишневецький підтримував євреїв.

Книга «Глибокий мул» Гановера стала історичним бестселером у юдейському середовищі. Твір у 1686 р. був опублікований в Амстердамі на мові ідиш. Автентичний же текст неодноразово перевидавався починаючи вже з першої третини XVIII ст. У середині — другій половині ХІХ ст. переклади «Глибокого мулу» з’явилися польською, французькою, німецькою та російською мовами.

Цей твір чи не найбільше вплинув на формування образу Хмельниччини в євреїв. Що це за образ, думаю, зрозуміло.

Потурчений Хмельницький

Османська імперія[410] в середині XVII ст. була однією з найбільших і найбагатших держав світу. Вона поєднала давні державницькі традиції Візантії (Ромейської імперії) з традиціями молодої світової релігії — ісламу. Столиця османів знаходилася в Константинополі — колишній візантійській столиці. Володіння ж імперії розкинулися на трьох континентах — Азії, Європі й Африці. Конкурентами османів, з якими вони перебували в стані постійного конфлікту, стали держави християнської Європи, передусім держави католицькі, а також шиїтська Персія. Османи ж були сунітами. Тому конфлікти між османськими турками та персами мали часто релігійне забарвлення.

Землі козацької України знаходилися за межами османського світу і сприймалися жителями імперії, принаймні представниками її провідних верств, як світ варварства. Через українські терени в той час проходив цивілізаційний кордон. З одного його боку була «Європа», зорієнтована переважно на католицизм, з іншого, османський світ, де в релігійно-культурному плані домінував іслам, іноді поєднуючись із православ’ям і навіть із протестантизмом (протестантські конфесії, наприклад, набули значного поширення в Семиградді, васальній державі Порти). Цей кордон став місцем жорсткої конфронтації. Тому в турецьких писемних джерелах козацтво подається в плані негативному, його представники характеризуються як «собаки», «свині». Натомість османський світ в українських фольклорних творах сприймається як світ зла, неволі, «лакомства нещасного».

На теренах сучасної України у середині XVII ст. знаходилися як деякі провінції Османської імперії, так і союзні їй держави. До провінцій належали два еялети (цей термін османською мовою означав «край», «країна»).

Один із них був невеликий за територією, але відігравав досить важливу роль у державі. Це еялет зі столицею в Кефе, колишньому генуезькому місті Кафа (нині Феодосія). До складу цієї провінції входили південне узбережжя та гори Криму, а також Керч, Азов і Тамань. Завдяки цьому еялету османи здійснювали контроль за Азовським і частково Чорним морем. Також він дозволяв їм суттєво впливати на союзне їм Кримське ханство. Сама ж Кафа стала великим економічним і культурним центром, одним із найбільших міст Європи, де існував великий ринок рабів, звідки чимало вихідців із України опинялися в різних землях імперії.

Інша провінція зі столицею то в Силістрії,