Петро Кралюк - Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк

«Меншим злом» для євреїв під час Хмельниччини став татарський полон. Вони воліли краще потрапляти в руки татар, аніж козаків. За словами Натана Гановера, деякі єврейські громади України вирішили діяти таким чином. «Якщо ми будемо чекати, — вважали їхні провідники, — доки православні увійдуть у місто, то нас або всіх знищать, або присилують (збав Боже!) охреститися. Краще буде, коли ми підемо до татарського табору й віддамося в полон, адже нам відомо, що наші брати, сини Ізраїлю, у Константинополі та інших громадах Туреччини дуже милосердні, і вони нас викуплять»[396]. Тому чимало євреїв опинилося в татарському полоні, їх продали на ринках рабів у Туреччині. Але частину з них викупили одновірці з країн Західної Європи.

Безперечно, євреї України під час Хмельниччини (особливо на першому її етапі) зазнали значних втрат. Єврейські хроністи того часу називають фантастичну кількість загиблих своїх одноплемінників. Сучасні дослідники не схильні довіряти цим цифрам, вони вважають їх занадто перебільшеними[397]. «Однак, — зазначає Сисин, — попри напади польських жовнірів на єврейські поселення наприкінці 1650-х pp., небезпеку повторення старих конфліктів у районах, утримуваних Річчю Посполитою, втечу частини євреїв у Центральну та Західну Європу, більшість єврейського населення залишилась на території Речі Посполитої. Воно поступово відновило і навіть зміцнило свої позиції у соціально-економічному житті, в тому числі й на українських територіях, які залишились під Річчю Посполитою»[398]. Цей висновок американського дослідника мимоволі підтверджує Натан Гановер. Описавши різного роду жахіття, що спіткали євреїв у перші роки Хмельниччини, він у розповіді про наїзд козаків на Молдавію в 1650 р. зазначає: «Після повернення з волоського походу козаки привезли величезну здобич, значну частину якої продали євреям. Жоден єврей там не постраждав, бо в цей час стосовно євреїв панував мир»[399].

Пристосування євреїв до козацької «ребелії» художньо описав Микола Гоголь у відомій повісті «Тарас Бульба». У ній козаки влаштовують «синам Ізраїля» погром. Але єврей Янкель, ввійшовши в довіру до Тараса Бульби, супроводжує козацьке військо, займаючись різними торговими операціями[400]. Мали свою частку від «дикого бізнесу» часів Хмельниччини й євреї-шинкарі. Адже козаки-повстанці, продавши награбоване, часто пропивали по шинках гроші. Це вважалося нормою, навіть молодецтвом.

Натан бен Мойсей Гановер

Хмельниччина призвела до спустошення багатьох українських міських поселень. Під час штурму міст гинули не лише євреї, шляхтичі, а й міщани-русини. Деяка частина міщан-русинів подалася в козаки. Фактично міста були «звільнені» від українського елемента. І цю нішу дуже швидко заповнили євреї. Тому вони у XVIII, XIX і навіть у першій половині ХХ ст. становили непропорційно високий відсоток населення українських міст, які фактично стали осередками єврейства.

«Втрата єврейського раю» в Речі Посполитій у середовищі юдеїв, де відносно широко культивувалася книжність, породила різноманітну літературу. Це роботи Сабаттай Гакогена, Габріеля бе Йєгошуа, Самуеля Фівель бен Натана, Абрагама бен Самуеля[401]. Та найвідомішою серед них стала книга згадуваного Натана Гановера «Глибокий мул» (івр. יוון מצולה‎, Yeven Mezulah, Йевен Мецула). Це історико-публіцистична праця, присвячена переважно подіям Хмельниччини 1648–1649 рр. Хоча матеріали книги часом виходять за ці часові межі.

Її автор народився у Острозі (зараз райцентр Рівненської області) у родині рабина. У 1648 р. мешкав у волинському місті Заславі (нині — Ізяслав, районний центр Хмельницької області) як «учений зять» заславського рабина Авраама. Тут він навчався, готуючись до проповідницької діяльності. Коли повсталі козаки захопили місто Полонне (зараз райцентр Хмельницької області), побивши місцевих євреїв, чутки про цю подію дійшли до Заслава. Тоді Гановер разом зі своїм сімейством утік до містечка Межиричі неподалік Острога (нині село Острозького району), а потім за Віслу. З часом він опинився в Голландії, Венеції, де в 1653 р. видав книгу «Глибокий мул» гебрейською мовою (на івриті). Працював Гановер рабином на теренах Молдавії (Ясси, Фокшани), у моравському місті Мадарски Брод, де в 1683 р. загинув під час австрійсько-турецької війни.

Книга Натана Гановера «Глибокий мул» розглядає події Хмельниччини через призму юдаїзму та містицизму, вважаючи страждання тогочасних українських євреїв свідченням пришестя месії. Твір базується як на особистих спогадах автора, так і на свідченнях очевидців й переказах єврейських біженців.

Закономірно, єврейські автори, що описували події Хмельниччини, сприймали їх як велику трагедію. Тому вони мимовільно перебільшували кількість жертв. А нерідко це робили свідомо, аби отримати допомогу від єврейських громад. Не був винятком і Гановер. Фактологічна вартість книги «Глибокий мул» є невисокою. У ній чимало неточностей, перекручень, не кажучи вже про тенденційність. «Коли йдеться про перебіг подій, — пише науковий редактор українського перекладу «Глибокого мулу» Наталія Яковенко, — то вартість... тексту більш ніж умовна, адже хроніст переказує почуте, а подеколи й нестримно фантазує, бо багато чого просто не розуміє як людина не військова та далека від козацького й шляхетського світів Речі Посполитої»[402].

Назва книги є дещо зміненою фразою зі Старого Заповіту «Я загруз у глибокому мулі». Слово «мул, вирва, болото» гебрейською мовою лише однією буквою відрізняється від слова «грек». Цим терміном тодішні юдеї іменували всіх християн східного обряду, в т. ч. українських козаків. Якщо ж прочитати назву книги з точки зору гематрії (у кабалістів — це арифметична сума числових значень букв), то вона, за підрахунками Гановера, дорівнює гематрії фрази «Хмель і татари поєдналися з православними». Це ніби й стало причиною всіх нещасть, які спіткали юдеїв Речі Посполитої в середині XVII ст.[403].

Головним винуватцем цих бід для хроніста є Хмельницький, «а по-руському його називають Хмель». Саме під таким руським іменем він найчастіше з’являється в книзі. У тексті козацький вождь фігурує як Хмелецький[404]. Відомо, що був брацлавський хорунжий Стефан Хмелецький, який у 20-х роках XVII ст. прославився своїми нападами на татар. Не будемо судити, чи це неточність Гановера, чи він справді вважав Стефана Хмелецького родичем Богдана Хмельницького. Про останнього ж цей автор пише: «Був він людиною розумною, але з таким розумом, що спрямовується на лихе; заповзятливий хитрун та відважний воїн»[405]. Але, незважаючи на визнання розумності Хмеля, він для Гановера однозначно є антигероєм, лиходієм. Кожна згадка в тексті імені цієї людини, як і деяких козацьких ватажків, супроводжується літерами — х. б. с. й. і., що означають «хай буде