Алексіс де Токвіль - Давній порядок і Революція, Алексіс де Токвіль

кажуть, з цього приводу тільки на думці про чудові каральні постанови, за допомогою яких цей кодекс виправляє наявні в ньому погані принципи. Насправді ніколи, навіть згодом, не було нічого повнішого в цьому плані: не тільки обурення й змови караються з величезною суворістю, а й навіть нешанобливі міркування про діяльність уряду так само вельми суворо переслідуються. Ретельно забороняється купівля й поширення небезпечних творів: друкар, видавець і поширювач відповідають за поганий вчинок автора. Публічні бали, маскаради та інші веселища оголошуються громадськими зборами й вимагають дозволу з боку поліції. Те саме правило застосовується до обідів у публічних місцях. Свобода друку й слова утиснута підпорядкуванням свавільному нагляду. Носіння вогнепальної зброї забороняється.

Скрізь у цьому творі, наполовину запозиченому із середньовіччя, проглядаються настанови, що своїм крайнім централізаторським духом межують із соціалізмом. Такою є заява, яка покладає на державу обов'язок стежити за годуванням, ремеством та заробітком усіх осіб, які не можуть утримувати себе на власні кошти й не мають права ні на допомогу свого господаря, ні на допомогу від громади: таких осіб слід забезпечити роботою відповідно до їхніх сил та здібностей.

Держава повинна засновувати установи для протидії убогості громадян. Навіть більше, державі надаються повноваження припиняти дії установ, що заохочують лінощі, й самій заходжуватися розподіляти нужденним грошові суми, які перебувають у розпорядженні цих інститутів.

Відважні думки та новації в теорії, боязкість на практиці, що є характерними рисами цього твору Фрідріха Великого, даються взнаки скрізь. З одного боку, проголошується великий принцип нового суспільства, в якому всі однаково мають платити податки; з іншого — залишаються чинними місцеві закони, що є винятками з цього правила. На словах стверджується, що будь-який процес між підданими та державою відбувається згідно з формами та приписами, вказаними для всіх інших позовів; насправді цього правила не дотримувалися ніколи, якщо з ним розходилися інтереси або особисті почуття короля. Виставлявся на показ відомий епізод з міліцією в Сан-Сусі, тимчасом як у багатьох інших випадках правосуддя без галасу спотворювалося.

Доказом того, що цей кодекс, який, мабуть, так багато впроваджував нового, мало зробив змін насправді, править той факт, що прусська нація, як здається, навряд чи помітила його обнародування: його вивчили тільки законознавці, а нині є багато освічених людей, які ніколи його не читали. Саме внаслідок цієї обставини кодекс Фрідріха становить такий великий інтерес для бажаючих добре ознайомитися зі справжнім становищем суспільства в певній частині Німеччини наприкінці XVIII століття.

5. До найвидатніших характерних особливостей XVIII століття в царині міського управління належить не стільки знищення будь-якого представництва й будь-якого втручання суспільства в справи, скільки крайня мінливість правил, яким це управління підлягало: права то надавалися, то відбиралися назад, то поверталися, розширювались, скорочувались, видозмінювалися в безліч способів та без угаву. Ніщо не показує ліпше того занепаду, якого зазнали ці місцеві вольності, ніж вічна переробка законів, що визначали їх і на які, здається, ніхто не звертав уваги. Самої цієї мінливості могло виявитися достатньо для того, аби заздалегідь зруйнувати будь-яке усвідомлення особливості, будь-який смак до спогадів, будь-який місцевий патріотизм у тих установах, які найбільше були здатні перейматися цими почуттями. В такий спосіб відбувалося велике руйнування минулого революцією, яка наближалася.

6. Приводом, що послужив Людовіку XIV для зруйнування муніципальної свободи, було погане управління міськими фінансами. Тим часом становище, як з великою підставою зазначає Тюрґо, залишилося те саме або навіть погіршилося з часу перетворення, здійсненого цим монархом. «Велика частина міст у теперішній час дуже обтяжена боргами,— заявляє Тюрґо,— почасти через фонди, взяті в позику в уряду, почасти з причини витрат або робіт з прикрашання міста, що їх міські урядовці, які володіють чужими грішми й аж ніяк не звітують перед городянами й не отримують від них жодних інструкцій, розмножують у таких обсягах, щоб відзначитися, а іноді й збагатитися».

7. Яким чином у Канаді можна було б зробити найліпшу оцінку адміністративної централізації давнього порядку?

Саме за колоніями найліпше можна судити про управління в монополії, бо, звичайно, всі риси, які характеризують це управління, в колоніях згущуються й дужче виступають назовні. Якщо я хочу судити про дух адміністрації Людовіка XIV та її вади, я повинен вирушити до Канади: тоді потворність предмету постане перед нами, як у мікроскопі.

У Канаді не було тієї сили-силенної перешкод, які попередні факти чи колишній суспільний порядок відверто чи таємно протиставляли вільному розвиткові урядового духу. Шляхетства там майже не було, або принаймні воно там майже втратило все коріння; церква вже не мала там панівного становища; феодальні традиції були загублені або затемнені; судова влада не корінилася в старих установах та старих правах. Центральній владі ніщо не перешкоджало віддаватися всім своїм природним нахилам і надавати всім законам вигляду, який відповідав її духові. Тому в Канаді ми не бачимо жодної тіні муніципальних чи провінційних установ, ніякої взаконеної колективної сили, ніякої дозволеної особистої ініціативи. Інтендант посідає куди більш панівне становище, ніж його побратими у Франції; адміністрація втручається в ще більше справ, ніж у метрополії, й так само прагне всім розпоряджатися з Парижа, незважаючи на відстань у 1800 миль; вона ніколи не застосовує великих принципів, що можуть зробити колонію вельми населеною й квітучою, а замість того запускає в хід усі види дрібних штучних прийомів та дрібних утискувальних регламентів, спрямованих на приріст і поширення населення в країні, якими є обов'язковий обробіток землі, всілякі процеси, що випливають з дарування земель, вилучених внаслідок дії судів та підлеглих судам однієї адміністрації, потреба обробляти землю певним способом, зобов'язання поселятися в певних місцях, яким надається перевага перед іншими тощо,— все це ми бачимо в добу Людовіка XIV: едикти, що належать сюди, скріплені Кольбером. Можна було б подумати, що події розгортаються в Алжирі в епоху цілковитого розвитку найновішої централізації: справді, Канада розгортає перед нами достеменну картину того, що завше відбувалося в цій колонії. З двох боків відчувається присутність цієї адміністрації, такої самої численної, як саме населення, яка переважає, діє, утискує, примушує, прагне все переробити, бере все на себе, завше знає інтереси керованих ліпше, ніж вони самі, і яка є невтомно-діяльною та безплідною.

У Сполучених Штатах англійська система децентралізації схиляється в протилежну крайність: громади стають майже незалежними муніципалітетами, чимось на взірець демократичних республік. Республіканський елемент, який буцімто складає основу англійської конституції та англійських звичаїв, виказує себе безперешкодно й розвивається. Адміністрація у власному сенсі, мало має справи