Збігнєв Херберт - Варвар у саду

дарувати потоки молока… дочка наслідувала матір, і з найбільшою насолодою співала за роботою, ведучи своїх баранів на пасовище. У такт її пісням ніжні ягнята танцювали на мураві».

Поряд із ділянками, присвяченими філософській задумі та сентиментам маркіза і його гостей, частина парку була присвячена «любим селянам». Там було місце, де стріляли з лука (здавна цей вид спорту обожнювали у Валуа), і рондо під дубом, де танцювали під звуки сільської капели традиційні танці кілло, соте і перет.

Des habitants de l'heureuse Arcadie,

Si vous avez les nobles moeurs,

Restez ici, goûtez-y les douceurs

Et les plaisirs d’une innocente vie…[97]

Такі слова наказав викарбувати на камені маркіз, який також писав вірші, і той факт, що ними густо нашпигований парк у Ерманонвілі, свідчить, що Жирарден мав певні ілюзії щодо свого таланту.

Концерти для вищих сфер відбувались у парку, часто на Тополиному Острові, і саме завдяки музичним зацікавленням Жирарден зустрівся з автором Сільського віщуна. Жан-Жак перебрався до Ерманонвіля 20 травня 1778 року і оселився в одному з павільйонів парку разом із нерозлучною Терезою Левасер. То були останні дні філософа. Він блукав околицями («аби збудити мій розум, треба, щоб тіло перебувало в русі»), у його кишенях вистачало зерна для птахів. Руссо бавився з дітьми і розповідав їм казки. Він мав намір написати твір, який би доповнив Еміля, і снував музичні плани. Втім, насамперед він прогулювався парком, як і належить авторові Мрій самотнього мандрівника, споглядав квіти й трави і зітхав над своєю улюбленою рослиною — хрещатим барвінком. «Ці шість тижнів нічого не важать у письменстві Руссо, жодна риска його творів не підписана датами його перебування у Ерманонвілі». Жан-Жак мешкав у маркізовому парку, наче в серці здійснених мрій.

З ласки природи смерть його була легкою, проте її раптовість породжує підозри. Через два дні після смерті, 4 липня 1778 року, вночі, при смолоскипах його тіло спочило у найгарнішому місці парку, на Тополиному Острові. Напис на могилі такий: «Iсі repose l'homme de la nature et de la vérité»[98]. Окрім романтичного боку, цей похорон мав і практичний бік. За п’ять тижнів до того духовенство відмовилося ховати за обрядом Вольтера.

Тіло Руссо спочиває у гробниці, прикрашеній барельєфом Лезюера. Згідно з ухвалою Конвенту (при активній участі Терези Левасер) воно було перенесене до Пантеону. Але дух Жана-Жака залишився в Ерманонвілі, який став місцем літературних, філософських, ба навіть цісарсько-королівських прощ. Саме тут, коли вірити переказам, Наполеон сказав знамениту фразу: «L’avenir dira s’il n’eût pas mieux valu, pour le repos de la Terre, que nі Rousseau nі moi n’eussions existé»[99].

Повітря у парку зелене й задушливе від померлих сентиментів. Стежки його призначені для тих, хто не прагне до жодної мети, а лише блукає підвісними містками над берегами штучних вод у районі Вівтаря Мрій. Тепер уже ніхто не кладе на нього запаленого чола. Так само і Храм Філософів (присвячений Монтеневі і свідомо не добудований) не збуджує загаданих рефлексій, хіба що — не варто свідомо споруджувати руїн. Історія сама спроможна продукувати їх понад усяку міру. Кілька колон відірвалися від храму. Терпляче коріння дедалі глибше вганяє їх у землю.

Гробниця Руссо — не єдиний камінь, що схиляє до думки про минущість усього сущого. На лівому, високому березі над рікою л’Онет, через яку перестрибують вигадливі містки, розташована Гробниця Незнайомого. Улітку 1791 року тридцятирічний неврастенік мальовничо наклав тут на себе руки. «Victime de l'Amour»[100], як він охрестив себе у листі до маркіза Жирардена, прохаючи, аби той зласкавився поховати його «sous quelque épais feuillage»[101].

Води ставка опадають каскадом. Поряд із каскадом, звісно, Грот Наяд. Неподалік лава королеви, звідки Марія-Антуанета дивилася на могилу філософа, відбиту в незворушності вод. Кам’яний прямокутник шляхетних пропорцій сіріє у високій траві. Тополі занадто високі. Коли дме вітер, сухі зелені промені виглядають як ангели Тінторето.

Ерманонвіль — делікатний інструмент сентиментів і реф-лексій, серйозно ушкоджений часом. Низка будівель розсипалася на порох. Немає вже Вівтаря Приязні, Обеліска Пасторальної Музи, ні піраміди на честь буколічних поетів від Теокріта до Ґеснера.

Тепер парк перебуває у власності Туристичного Клубу. Сюди приїжджають екскурсії і згуртованими отарами мчать стежками, означеними в путівнику. Могила Руссо — et voilà[102]. Каскад — tiens, tiens, tiens[103]. Вівтар Мрій — c'est à droite