Збігнєв Херберт - Варвар у саду

срібними ґудзиками. Він стояв під стіною і, як то особи його професії, провадив таємниче існування напівречі-напівлюдини. Доглядач поволі підніс зміїні повіки, вислухав мої зауваги, а відтак просичав, що в музеї Жакемар-Андре немає фальсифікатів. Не було, нема й ніколи не буде. Я залишив його у спокої біля стіни. Коли він цілковито всохне, його замінять алебардою чи кріслом.

На другому поверсі у двох невеликих покоях пам’ятки Жана-Жака Руссо. Кілька портретів із уяви, на одному з яких зображений молодик, який спить на лаві у парку. («J.-J. sans argent, sans asile, à Lyon et pourtant sans soucis sur l'avenir, passe souvent la nuit à la belle étoile»[93], — каже коментар.) У пласкій вітрині комірець. Є також капелюх, перо й фотель, у якому автор Сповіді віддав Богу душу. Фотель здогадний, проте досі ніхто не знайшов контрфотеля, тож ці меблі є предметом заслуженої шани. На стіні гравюра з зображенням останніх хвилин Жана-Жака. Ілюстратор помістив також начебто автентичні останні слова філософа, в яких той проголошує хвалу зелені, природі, світлові й Богові та висловлює тугу за одвічним спокоєм. Арія довга і фальшива, наче в опері.

Природничі експонати містяться неподалік від палацу і мають романтично надмірні назви — Море Піску і Пустеля. Море не має й кілометра в діаметрі. Воно виглядає так, наче посеред лісу впав метеорит і випалив тут землю. Ліс прегарний, густий, березово-дубовий і буковий, тому мідний зі споду. Він складає дику частину ерманонвільського парку. Через ліс веде асфальтове шосе. Ним безугавно женуть автомобілі. Я єдиний пішохід. Кілька машин пригальмовують, придивляючись обачно до мене.

Ерманонвіль

Досі французька література була ідеально байдужа до вигляду зелені: щойно Руссо її об'явив. Під цим оглядом його можна визначити одним словом: Руссо першим впровадив зелень до нашої літератури.

Сент-Бев

Я далі декламував уривки з Елоїзи, в той час як Сильвія збирала суниці.

Sylvie

Теорія парків значно більшою мірою потрібна для розуміння класицизму й преромантизму, ніж теорія поезії. Прогулянка Ерманонвілем дає більше, ніж перечитування Деліля. Зрештою, jardin paysager[94] XVIII століття, який також називають англійським, властиво і є поетикою, каталогом риторичних фігур і тропів, тільки й того, що пояснених каскадом, містком, групою дерев, штучними руїнами. Там було все, що потрібне чулим серцям: «грот таємних побачень», «лава втомленої матері», «могила нещасливого закоханого». Історія жорстоко повелася з саджанцями сентименталізму. Тим більше варто побачити Ерманонвіль, який належить до найкраще збережених парків XVIII століття.

Це творіння рук маркіза Рене де Жирардена, портрет котрого намалював Ґройце. Не надто красивий пан, із великим блідим обличчям і лагідними очима лягавої. Одягнутий, як каже його біограф, avec une élégance naturelle et très aristocratique[95] у костюм Вертера — суконний сурдут, білу, вигадливо зав’язану хустку і шкіряні штани, запнуті під колінами. Кар’єра де Жирардена почалася під знаком Марса, радше за традицією, ніж за покликанням. Він був капітаном при дворі лотаринзького князя Станіслава Лещинського. Після смерті господаря маркіз значну частину свого життя присвятив упорядкуванню спадкових володінь, зокрема створенню парку на довколишніх безлісих теренах і болотах. Після одинадцяти років праці плоди свого досвіду він виклав у книзі De la composition des paysages sur le terrain ou des moyens d'embellir la nature près des habitations en у joignant l'utile à l'agréable[96] (1777). Над маркізовою книгою витає дух Жана-Жака, якого він дуже любив, і листя Ерманонвіля цитує багато сторінок Нової Елоїзи. У вихованні своїх дітей де Жирарден керувався принципами Еміля, доповнивши їх власними помислами; скажімо, він поміщав на вершині високого стовпа кошик із обідом і наказував малюкам видряпуватися на нього. Попри це, діти виросли нормальними людьми і навіть дослужилися до високих посад.

Маркіз чимало мандрував; у юності відвідав Німеччину, Італію, а також, що найважливіше для його ідей, — Англію, яка власне переживала епідемію парків. Вільям Кент проектує палацовий парк, який стає часто наслідуваним зразком. Відомий денді Кобгем втопив усе своє багатство у паркових починаннях. На естетику Жирардена найбільше вплинуло творіння Вільяма Шенстоуна — оздоблений каскадами, руїнами та скелями парк.

Ті починання супроводжував літературний ренесанс Гесіода, Теокрита й Вергілія, яким вторували поети сучасності: Томсон, Ґеснер, Юнґ і Ґрей. Патроном буколічної літератури у Франції став перестарілий Фенелон. «Поміж тополь і верб, делікатна й свіжа зелень яких криє в собі безліч гнізд співаючих вдень і вночі птахів», тече ріка Ксанте. «Усі рівнини вкриті золотистим збіжжям, узгір’я вгинаються під тягарем винниць і фруктових дерев, які ростуть амфітеатрами. Тут уся природа усміхнута й приваблива, а небо солодке й гоже; земля ладна бризнути зі своїх грудей новими багатствами взамін за працю рільника».

Сентиментальний краєвид є декорацією сентиментальної економіки і, мабуть, не буде перебільшенням сказати, що саме в Аркадії били джерела утопічного соціалізму. Тут Вергілій походжав під руку з Прудоном. Селянка Проксіное «пекла чудові тістечка. Вона доглядала бджіл, мед яких був солодшим від того, який у Золотому Віці людства стікав дубовими стовбурами. Корови самі приходили