Віталій Олександрович Клімчук - Рутенія. Повернення відьми

Їй відповіла тиша. І відьма спитала:

— То що ж я маю зробити?

— Шукай камінь!

З води випірнула сіра брила.

Люди з обох берегів кинулися у воду — намагалися дістатись її…

— Де шукати? Куди мені йти? — кричала крізь сльози відьма.

— Шукай Городище Старого Бога! У Словунії! — гримнув голос.

— Вставай, Рутеніє! Час! — почула вона знову.

— Вставай, Рутеніє! Час! — почула вона і прокинулась.

Рутенія вийшла з печери. В плече тицьнулося щось тепле і м’яке. Вона провела рукою по довгій чорній Лютиборовій гриві. Кінь стріпонув головою і пішов до підніжжя гори, де росла соковита зелена трава, ще не знищена осінню.

В цей же час Рутенія відчула страшенно смачний запах. Думки миттю зникли, а рот наповнився слиною в передчутті майбутньої трапези. Доки вона спала, Бось роздобув риби: «Тут неподалік гірська річечка, так в ній хоч руками лови!»

Поївши, вирішили обстежити схили: може, вдасться виявити чугайстрові сліди. Та щойно піднялися, як почули кроки.

— Сховаємося в печері? — прошепотів Бось.

— Краще за он той камінь, — сказала Рутенія.

Кроки наближалися.

Всі завмерли.

А потім почули голос Добровіна:

— Арузі, виходьте! Це я!

Рутенія обережно визирнула. Перше бажання — вискочити назустріч — вона стримала. Була вже навчена перелесниками й мамунами. Тому спитала:

— Які останні слова ти сказав мені?

— Я спрямував вас у Ахрумановий замок.

Рутенія піднялася. За нею зільник зі злиднем.

— Як же ти вибрався? — допитувався Золота у Добровіна, коли вони присіли біля печери.

— Ти думаєш, мене легко поневолити, якщо я того не хочу?

— То ти?..

— Так.

— Що ти взнав? — це вже Рутенія зацікавилась.

— Дещо важливе я з’ясував. Яр скинув машкару, і…

— Тепер ми точно знаємо, що він зрадник! — перервав Золота.

— Не поспішай. Зло і добро часто йдуть поруч. Знав би ти, скільки зла зроблено в ім’я добра, і скільки добра зробили лихі люди! Те, що Яр пов’язаний із темними силами, я запідозрив іще тоді, коли зник Оберіг Суронжу. Він занадто швидко звинуватив у всьому нас, відьмаків. Потім — ваше ув’язнення. Потім — ще багато дрібниць, кожна з яких сама по собі нічого не варта, але в купі з іншими додавала дещицю користь моє думки. Я хотів знати, нащо Воронові Яр і чим він його спокусив, нащо викрадалися міські обереги, якщо вони лише символи? Я з’ясував, що Ахруман таки тримає Яра в руках. Тримає двома речами. По-перше, він переконав Яра, що має владу над Дівиним життям і життям їхньої майбутньої дитини. По-друге, я думаю, він пообіцяв Яру вічне князівство. Або його дитині.

— А щодо Ахруманових планів? Чого він прагне? — спитала Рутенія.

— А ось тут мені допомогли твої сни. Зло хоче необмеженої влади. Для цього воно має два шляхи: захопити її зненацька, силою, й усю, або робити це повільно, відвойовуючи у Добра маленькі шматочки, пускаючи у душі людей корінчики, які потім розростатимуться й ширитимуться, перетворюючись у могутні стовбури Зла. Так ось, Ахруман, як мені здається, пішов одразу обома шляхами. Зрозуміло, що викрадав він