Ерін Хантер - Ліс таємниць

Крок за кроком Вогнесерд та його друзі намагаються викрити жахливі таємниці воєводи Громового Клану. Розгадка, здається, так близько — за декілька мишачих хвостів. Але доля знову збиває їх зі сліду та готує несподівані повороти подій. Можливо, і не варто сувати носа в чужі таємниці… Адже ніхто напевне не знає, чим обернеться для котів правда, яку приховує цей темний прадавній ліс.

Ерін Гантер

Ліс таємниць

Громадянство

Громовий клан

Провідниця

Синьозірка — синьо-сіра кицька з мордочкою, облямованою сріблястим пушком.

Воєвода

Тигрокіготь — великий темно-бурий смугастий кіт із незвично довгими пазурами на передніх лапах.

Медикицька

Жовтоікла — стара темно-сіра кицька із широкою, приплюснутою мордою.

Вояки

Дорослі коти і кицьки без кошенят

Білошторм — великий білий кіт.

Темносмуг — елегантний чорно-сірий смугастий кіт.

Довгохвіст — білий кіт із чорними смугами.

Вітрогон — спритний смугастий кіт.

Верболоза — світло-сіра кицька із блакитними очима.

Мишошубка — маленька густо-коричнева кицька.

Порохошуб — темно-бурий смугастий кіт.

Вогнесерд — вродливий та сміливий рудий кіт, який потрапив до Клану з угідь Двоногів.

Сіросмуг — довгошерстий кремезний сірий кіт.

Піскошторма — блідо-руда киця.

Новаки

Коти старші шести повень, які готуються стати вояками

Прудколап — спритний чорно-білий котик, учень Довгохвоста.

Орляколап — бурий смугастий кіт, учень Сіросмуга.

Шиполап — рудий котик, учень Мишошубки.

Яснолапка — біла киця з рудим хвостом, учениця Білошторма.

Попелапка — сіра пухнаста кішечка, спочатку була новачкою Вогнесерда, а потім стала ученицею Жовтоіклої.

Хмаролап — біле пухнасте кошеня із впертою вдачею. Ще зовсім малим його до Клану віддала сестра Вогнесерда — хатня кицька Принцеса. Згодом котик став новаком свого дядька.

Королеви

Кицьки, які виношують або доглядають кошенят

Морозошубка — киця з чудовим білосніжним хутром і блакитними очима.

Ряболиця — гарненька кицька.

Злотоквітка — кішка з блідо-рудою шубкою.

Крапохвістка — світла кицька, найстарша серед королев-доглядачок.

Старійшини

Колишні вояки і королеви, які пішли на спочинок

Куцохвіст — великий темно-бурий кіт, якому бракує шматочка хвоста.

Дрібновух — сірий кіт із дуже маленькими вушками.

Найстарший кіт Громового Клану.

Плямошкур — маленький чорно-білий кіт.

Тіньовий Клан

Провідник

Ночезір — чорний старий кіт.

Воєвода

Попелюх — худий сірий кіт.

Медикіт

Носошморг — маленький сіро-білий котик.

Вояки

Мокроніг — котяра із сірою шубкою і гарними бойовими навичками.

Річковий Клан

Провідник

Кривозір — великий світлий кіт зі скривленою щелепою.

Воєвода

Леопардошубка — могутня войовниця зі строкатою шубкою.

Медикіт

Багношуб — брунатний котик.

Вояки

Каменешуб — мужній кіт із сірим хутром.

Чорнокіготь — великий димчасто-сірий котяра з довгими кігтями.

Срібнострумка — красива войовниця зі сріблястою шубкою.

Королеви

Мрячконіжка — струнка, граційна срібляста кішка. Яроквітка — красива світла киця.

Старійшини

Сіротоня — надзвичайно мудра сіра кішка.

Вітряний Клан

Провідник

Високозорий — чорно-білий кіт із дуже довгим хвостом.

Воєвода

Мертвоніг — чорний кіт із вивихнутою лапою.

Медикіт

Короморд — короткохвостий темно-бурий кіт.

Вояки

Одновус — молодий крапчастий, брунатний котик.

Королеви

Ранньоквітка — трикольорова кішка з бурштиновими очима.

Коти поза Кланами

Принцеса — світло-брунатна киця з білосніжними грудьми і білими передніми лапками.

Круколап — чорний кіт із маленькою білою плямкою на грудях і білим кінчиком хвоста.

Ячмінь — чорно-білий кіт, який мешкає на фермі разом із Круколапом неподалік від лісу.

Хвостолом — колишній кровожерний провідник Тіньового Клану, який став вигнанцем.

Пролог

Холод пронизував ліс, поля й болото крижаними пазурами. Сніг укривав усе навколо, блідо відблискуючи в сяйві молодого місяця. Ніщо не порушувало лісової тиші, окрім м’якого шурхоту снігу, що падав із гілля, та тихого шарудіння сухої рогози. Навіть жебоніння ріки затихло під кригою, яка скувала береги докупи.

Аж тут на березі щось ворухнулося. Великий кіт, настовбурчивши своє брунатне хутро супроти холоду, вийшов із хащ очерету. Він нетерпляче обтрусив сніг зі своїх лап, бо ж із кожним кроком глибоко провалювався в замети.

Просто попереду нього двоє малесеньких кошенят пробиралися вперед крізь сніги, тихенько нявкаючи від знемоги. Малеча потопала в пухкій білій ковдрі, хутро на лапках і животиках позбивалося у промерзлі ковтюхи. Та щоразу, як вони намагалися зупинитись, кіт підганяв їх уперед.

Трійко котів ішли вздовж річки, аж поки русло її не поширшало. Неподалік берега вони вилізли на невеликий острівець, оточений товстою стіною рогози, яка витикала свої сухі тростинки крізь лід. Миршаві, безлисті верби вкривали центр острівця своїми обліпленими снігом галузками.

— Майже прийшли, — підбадьорливо мовив брунатний кіт. — За мною.

Він ковзнув униз берегом на вузеньку промерзлу стежину, що вела поміж очерети, і стрибнув на суху, хрустку землю острівця. Більшеньке із двох кошенят подерлося за ним, але менше впало просто на кригу, розпластавшись, і жалісно занявчало. Після секундної паузи кіт зістрибнув до нього вниз і спробував підвести малого на лапки, але той був надто виснаженим, щоб рухатись. Кіт лизнув його вушка, грубо підбадьорюючи цей безпорадний клубочок, а тоді обережно взяв його зубами за карк і виніс на острівець.

За вербою простягалася смуга відкритої землі, порослої чагарниками. Сніг, що укривав землю, тут і там перетинали численні сліди котів. Галявина здавалась порожнісінькою, але з укриття яскраво поблискували очі. Хтось спостерігав, як кіт іде до найбільшого скупчення чагарів, легко минувши зовнішнє хитросплетіння гілок.

Крижане повітря, що пронизувало все надворі, поступилося теплу ясел і запаху молока. У гніздечку з моху і вересу сіра кішка годувала кошеня. Коли кіт підійшов ближче і делікатно опустив свій клубочок на землю, вона, зрештою, підвела голову. Друге кошеня самотужки придибало до ясел услід за котом і спробувало залізти до гнізда.

— Дубосерде? — нявкнула кицька. — І що ж це має бути?

— Кошенята, Сіротоню, — відповів Дубосерд. — Ти їх візьмеш? Їм потрібна мама, їх треба доглядати.

— Але… — у бурштинових очах Сіротоні майнуло здивування. — Чиї ж це кошенята? Вони не з Річкового Клану. Де ти їх знайшов?

— У лісі, — відповідаючи, Дубосерд намагався не дивитися в очі кішці. — Щастя, що першим був я, а не лисиця.

— У лісі? — голос королеви аж тремтів від недовіри. — Дубосерде, не говори зі мною так, наче в мене мишачі мізки. Що за кіт покине кошенят у лісі, тим паче за такої