Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

- Це я нам на зошити заробляю.

- А де Руслан спав?

- Тут, на цьому ліжку.

- А ти там?

- На односпальному.

- І який він на вигляд?

- Загорілий, з каштановим, темним волоссям, з карими очима, дуже високий і худий.

- Чемний, вредний?

- Так собі... Досить гарний.

- Ви з ним не сварилися?

- Ні, ти що!

- Може, билися?

- Ні, і не билися. Ти таке щось дурне питаєш. Чого нам битися?

- Та всяке буває.

- Буває, але не з нами.

- Він мав тут дівчину?

- Не знаю. Хоч раз я пам'ятаю, як Вірка йому засос на шиї поставила.

- Вірка!?

- І баба вранці питає, що це таке. А ви що?

- А ми кажемо, що це синяк. Десь він вдарився був.

- І вона повірила?

- Напевне.

- А з хлопцями він дружив?

- Дружив з нашими.

- З ким? З Петром?.. З Ігорем, з Іваном. Що ще нового у селі?

- Та ніби усе розказала, - каже Марійка, напрягаючи пам'ять.

- Як ти тут з дідом?.. Справляєшся? Не бурчить на тебе?

- А ти уяви собі діда без бурчання?.. Уявляєш?

- Мабуть, ні.

- Так і є. Як того року бурчав так і цього не перестає. Хіба що цього року він ще сильніше гримає, навіть "палку перегинає"!

- Чого? Він на Руслана кричав?

- І на Руслана кричав. Якось він в гаражі щось не знайшов і до нього вчепився.

- Як завжди.

- А ще Руслан був світло ввімкнув з цього боку будинку.

- Звідси? - показує рукою.

- Угу.

- І що тільки за це?

- Просто Руслан там з хлопцями сидів, ну, і дідо прийшов і всіх повиганяв. Вже пізня година була, а вони там хіхікали і людям спати не давали.

- А на тебе кричав?

- А на кого він не кричить?

Світлана піднімається з ліжка і іде розпаковувати пакети.

- Ця тумбочка моя, а це - твоя. Почекай. - Встає. - Я звідси свої лахи заберу.

- Як добре!

- Що добре?

- Я собі тут музику послухаю.

- Розмріялась! Магнітофон не працює.

- Чого? - з розчарованим поглядом.

- Руслан доломив.

- Чудово! Вже я наслухалася!

- Я на другий рік сюди не приїду, - повідомляє Марійка.

- Чого? - здивувалася Світлана.

- Просто не приїду, - з сумним голосом.

- Через що?

- Через діда, - і її обличчя спохмурніло, а голос тремтів, мов вона вагалася чи казати чи ні.

- Він тобі щось зробив?

- Багато чого.

- Так багато, що ти й вже не приїдеш сюди?

- Тоді я навіть хотіла додому їхати. Думала, як баба з Калуша вернеться, - вона була якраз у вас, - то нехай мене везе назад.