Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

–Ні. – хитнула головою вона.– Бо хай як це заманливо, цього ніколи не було і ніколи не буде. Ми наламали чимало дров з батьком, але завдяки його холоду, я і стала тією, ким  я є.

–І це добре?– не повірив він.

–Так, хмаринко.– здавлено відповіла вона.– Це добре. Бо все, що ми пройшли загартувало нас. І дозволило не здатися у цій клятій симуляції. Ти втратив багато, я розумію. Ти хочеш знову мати їх у власному житті, але вони говоритимуть і робитимуть виключно те, чого хочеш від них ти. Бо вони – продукт твоїх бажань і світлих спогадів. Якщо ти лишишся тут – в якийсь момент усвідомиш їх несправжність, а втекти уже нагоди не буде.

–Так кажеш, ніби вона і зараз є.

–Є. – відповіла Скарлет.– Але ти маєш прийняти рішення піти.

–Я маю попрощатись.– зітхнув Адам.

–Ні не маєш.– хитнула головою вона.– Симуляція затягуватиме тебе лишитись, вони казатимуть і робитимуть ті речі, які переконають тебе.

–Неважливо! – зірвався на крик Адам.– Я сказав, що прийму рішення, але за умови, що попрощаюсь із коханою і друзями.

–Гаразд. – здалась вона.– Я чекатиму тут.

Маркус курив, впершись ногою у бік старого понтіака його батька. Колись Маркус вірив, що батько віддасть йому старе авто, однак коли той дізнався про залежність сина – продав машину, а виручені кошти передав благодійному фонду, що допомагає наркозалежним. Він виключив сина із власного життя, не бажаючи дивитись, як той занапастить себе. Отже, в цій симуляції Маркус не був залежним і мав авто, скоріш за все підтримував спілкування з батьком. Брендон вийшов з машини і підійшов до Адама.

–Вітаю нареченого!– всміхнувся він, поправивши симпатичні окуляри у тонкій оправі.

Брендон завжди носив лінзи і вдягався у стилі Адама, бо наслідував його у всьому. Але у цій симуляції він мав іншу зачіску, гарні окуляри, які йому страшенно личили і був вбраний у цікавий повсякденний образ, який пасував йому. Він нагадував молодого продюсера. Хоч і був агентом Адама, проводив перемовини із компаніями від його імені, влаштовував йому прослуховування і контролював весь його робочий графік. Вони співпрацювали останні два роки і Адам був цьому страшенно радий, бо Брендон був відповідальним і завдяки йому все завжди було чітко і у встановлений час.

Вечірка була скромною, кілька танцівниць та безалкогольне пиво. Бо ніхто з їх компанії не вживав, а ні алкоголю, а ні чогось забороненого. Адам відчував, що це те життя, яке вони могли б мати, якби не звернули колись не туди. Це було б просте, звичайне життя, без чогось видатного, але саме це життя Адам прагнув мати найбільше.

Після вечірки Маркус підвіз Адама до будинку і спинився.

–Слухай…Я рідко тобі це кажу.

–Отже ніколи.– вклинився Адам.

Маркус кинув на нього виразний погляд у стилі : «Закрий рота».

–Але я пишаюсь тобою, друже. Ти – справді молодчина. І Кортні з тобою дуже щаслива.

Ця думка чомусь кольнула Адама у скроню. Він подякував друзям і пішов до будинку. Кортні готувала вечерю, його улюблену печену картопельку зі свининою із часниковим соусом. Аромат у будинку стояв неймовірний. Він підходив до Кортні і не міг викинути з голови слів Скарлет. Адже Кортні рідко готувала, бо багато працювала, тож готував частіше Адам, або замовляв доставку їжі. У цій симуляції Кортні сиділа вдома, як він завжди пропонував, готувала смачну їжу і була геть не проти, щоб він її утримував. Його друзі знайшли себе, Маркус заробляв пристойні гроші за те, що раніше робив безкоштовно: шарився голим по балкону, виставляючи селфі зі спокусливим поглядом. Саме так, Маркус став фото-моделлю і одне з його фото уже красувалось на білборді з рекламою чоловічої анатомічної білизни. Брендон припинив бути тінню Адама і став крутим агентом, якого поважали і мав прекрасні стосунки із красунею, яка була закохана у нього до нестями. Він пригадав слова Маркуса в машині і поглянувши на Кортні, що саме перевіряла стан картоплі у духовці, спитав:

–Ти щаслива?

Кортні закрила духовку і, поклавши прихватки, повернулась до нього.

–Ну, звісно, я щаслива.– вона підійшла ближче  і провела рукою по його волоссю, а тоді сіла йому на коліна.

Адам обійняв її, притуливши голову до її грудей, доки її пальці блукали у його волоссі.

–Чому ти питаєш?

–Бо все це схоже на сон, або…– в пам’яті вигулькнула Скарлет.–Ілюзію.

–Це та дурепа зі злими очима сказала? – вона підняла його голову і зазирнула у очі.– Слухай, не вір їй, вона просто якась божевільна.

–І ти навіть не спитаєш, звідки я знаю її?

–А для чого?– не зрозуміла Кортні.

–Ну, не знаю, вона ж дівчина.

–І що? Я довіряю тобі. Це неважливо.

Адам замислився, Кортні була дуже ревнивою, це була одна з найгірших рис її характеру. Вона завжди казала, що Адам дуже привабливий і хвилювалась, що його хтось спокусить. Втім Адам однолюб, і його ніколи ніхто не цікавив, крім Кортні. Вона мала все, що йому було необхідно. Але зараз…Її спокійна реакція на Скарлет була нетиповою. Скарлет була вродливою, зі стержнем, Кортні таких жінок сприймала як потенційну загрозу, навіть якщо вони не мають жодних почуттів до Адама. Вона б могла спокійно кинутись на неї і лишити кілька синців, хоча враховуючи норов Скарлет, навряд чи дії Кортні лишились би без відповіді. І хоч в глибині душі, думка про те, що дві розкішні жінки б’ються за нього, підіймала йому настрій, він відмовлявся визнавати це, вважаючи, що будь-яка агресія від початку невиправдана. До того ж, ділити їм нічого: Адам кохає Кортні і має намір лишитись з нею назавжди, а Скарлет... Вона просто намагається врятувати того, хто порятунку не просить, саме тому на неї чекає невдача.