Метьюз Джейсон - Червоний горобець

вона, надіваючи рукавиці, готова вже відчинити двері. Чекання. Звук посуду в раковині. Вона поглянула на нього з усмішкою Мони Лізи.

— Я хочу, щоб ти була обережною, — сказав він. Вона глянула через його плече в бік залитої місяцем спальні, та він і оком не моргнув, і вона відчула в серці укол.

— Spokoinoi nochi, Neyt.

Домініка завжди спускалася сходами безшумно.

Вони пройшлися квартирою, вимкнули всі лампи, готуючись іти додому. Завтра вже настало. Форсайт говорив, доки вони зачищали квартиру.

— Жодних завтиків, жодних необдуманих кроків, ніякого геройства, зрозуміло? — Ґейбл зашторив вікно й пішов вимкнути світло у ванній кімнаті.

— Зрозуміло, — сказав Нейт.

— Я маю на увазі, якщо завтра щось піде не так, ми не біжимо воювати, — сказав Форсайт.

— Гаразд, я зрозумів, — сказав Нейт, розуміючи, що могло статися, і намагаючись не сперечатися з шефом.

— Якщо будуть проблеми, що ми робитимемо? Ми ці проблеми оцінимо. Потім приймемо рішення діяти. Та критично важливо, щоб Домініка зіграла свою роль, щоб провела підміну. Як щось піде не так, неважливо, з яких причин, операції кінець.

Ґейбл повернувся до кімнати.

— Завтра в цей час чуваки з СВР дрочитимуть одне одному, радіючи, що дістали справжнє золото. Я вам кажу, чиста радість у Москві.

Усі одягли свої куртки. Якщо хтось мав щось сказати, то тільки зараз, позаяк на вулиці вони розійдуться в різні боки, без обіймів на прощання.

— Отже, з того, що я почув, я розумію, що ми дамо їй зануритись у це лайно, щоб прокрутити оборудку, — сказав Нейт, намагаючись тримати голос спокійним.

— Прокрутити оборудку? — спитав Ґейбл. — Це тобі не Лас-Вегас. Ми захищатимемо її всіма відомими нам способами.

— Ти маєш охолонути, хлопче. Зосередься, справа буде нелегка.

Вони розійшлись у холодному морозному повітрі. Нейт пішов до своєї машини, тролейбуси в такий час уже не їздили. Він відчув усе той же шматок вазеліну під дверною ручкою, сів за кермо, дивився на приборну панель і не бачив, що відбувалось навколо, припаркував авто під вікнами її квартири, постукав у двері, і вона опинилась в його обіймах, нічна сорочка облягає її, вона цілує кожен сантиметр його тіла, а тоді його марення розтануло, він струснув головою, завів авто й поїхав додому, петляючи павутиною міста й дивлячись у дзеркала.

Субіз Форсайта

Відварити рис у солоній воді протягом п’яти хвилин. У окремій французькій соусниці злегка карамелізувати приправлену цибулю в маслі. Змішати з рисом, накрити та запікати в печі на середньому вогні, іноді помішуючи, до золотистого кольору. Перед подачею додати вершки й тертий грюєр.

20

Форсайт, Нейт і технік на ймення Ґінзбурґ сиділи в червоних вельветових ампірних кріслах у вишуканому номері готелю «Kӓmp». Вони скептично розглядали шовкові шпалери й атласний балдахін над ліжком. Шум машин з Норра Еспланаланден слабко доносився крізь запнуті високі скляні двері балкона. Три офіцери ЦРУ сиділи за низьким позолоченим столиком, на якому лежало два ноутбуки, мобільний телефон, мініатюрний ресивер та зашифрована «Моторола» SB5100 — громіздка радіостанція, куди безпечніша за звичайні мобільні телефони, особливо за умови, що під час зустрічі в номері готелю росіяни можуть моніторити всі канали. На ноутбуках було два зображення: номером один була кімната Домініки в «Kӓmp», ідентична до тієї, в якій перебували вони. Більш того, це був сусідній номер. На ноутбук номер два виводилось зображення великої ванної кімнати в тому номері. Обидва зображення передавались із верхнього кутка, біля стелі, огляд на 270 градусів.

За вказівкою Волонтова, Домініка винайняла кімнату за кілька днів, що дало технікам час встановити обладнання. Резидентура працювала цілу ніч, облаштовуючи бездротові камери, одну прикручуючи в декоративне ліплення під стелею спальні, іншу ховаючи у вентиляційний отвір у ванній. Камери передавали закодований сигнал на ресивер, а звідти він записувався на ноутбуки. Кожна з камер на дистанційному керуванні (розміром із запальничку) була обладнана мініатюрним мікрофоном, забезпечуючи звук.

Ґейбл лишився на вулиці, у припаркованій вантажівці перед входом у «Kӓmp», з ЛЕҐАТТОМ Маратосом і трьома спецагентами з відділу протидії шпіонажу у Вашингтоні.

Маратос заледве приховував свій гнів, позаяк Форсайт заборонив будь-яку присутність ФБР у номері готелю, частково, щоб тримати федералів в одному місці, для контролю, але здебільшого, щоб не дати їм побачити Домініку. Вони не збирались розкривати свого агента перед федералами.

Федерали у Вашингтоні грали жорстко. Вони не погодились, аби волонтер, ким би він не був, покинув територію Фінляндії та повернувся до США, перш ніж його схоплять. «Надто ризиковано», — казали вони. Та насправді це означало, що вони не витримають політичної віддачі, якщо невідомий суб’єкт утече. Любителі пончиків зі штаб-квартири погодились за умови, що перш, ніж почнеться операція його захоплення, росіяни мають покинути зону. Вони сказали: «Звісно, звісно», коли ЦРУ наполягло, що Форсайт, і тільки Форсайт, має право давати дозвіл на арешт.

— Усі ж розуміють послідовність дій, так? — спитав Форсайт в офісі за день до цього. Він запитально дивився на Маратоса.

— Так, ми зрозуміли. Ми не перший день працюємо, — сказав Маратос. — Повідомите нас, щойно дізнаєтесь ім’я цього маленького членососа.

— Елвуде, я хочу підкреслити, що ви маєте чекати мого сигналу. Якщо ви почнете операцію надто рано, то поставите під загрозу життя мого джерела, — сказав Форсайт.

Маратос роздратовано поглянув на Форсайта.

— Я ж сказав, що зрозумів, Боже. Я зрозумів.

Ґейбл говорив Нейту, що його завданням на цю операцію буде заткати пельку й слухати, та Нейт все одно сказав, дивлячись прямо на федерала:

— Якщо ви, хлопці, все, нахрін, зіпсуєте, щоранку проситимете дружину заводити вашу машину.

Кричуще порушення етикету.

— Ти, гівнюк малий, — сказав Маратос. — Це що, погроза федеральному офіцеру?

Нейт уже був готовий відповісти, коли втрутився Форсайт.

— Заткайтесь, обоє.

Маратос хотів ще щось додати, та все ж змовчав.

Рація на столі клацнула двічі, сигнал від Ґейбла з машини про те, що Волонтов і Домініка увійшли в лоббі готелю. За три хвилини пізніше на першому ноутбуці відчинилися двері, і Волонтов, Домініка та невисокий молодий чоловік увійшли до кімнати. Домініка несла з собою кейс. Волонтер був смаглявий, мав неслухняне чорне волосся та густі брови. На ньому була блакитна вітрівка, а на плечі він тримав чорну спортивну сумку. Але камера не могла записати того, що бачила Домініка. Повітря навколо нього світилося жовтим, мов перед торнадо. Вона знала, що Волонтов збирається з ним зробити, розуміла, що хлопцеві кінець. Вони сіли в крісла навколо низенького столу. Почувся звук, Волонтов говорив російською, Домініка перекладала. Було дивно чути голос Домініки з динаміків ноутбука.

Волонтов наполіг, і хлопець представився як Джон Пол Буллард, аналітик середньої ланки з Національної служби зв’язку. Він описав свою роботу і потребу в грошах. Підставив сумку ближче і повторив свою вимогу — Волонтов платить йому півмільйона доларів за посібник, титульну сторінку якого він уже надав. Знову заговорив Волонтов, і Домініка спитала молодого американця, звідки їм знати, що документи справжні.

Буллард розкрив сумку й передав Домініці посібник, розміром з телефонний довідник. Вона дала його Волонтову, який три секунди погортав сторінки, перш ніж повернути його Домініці. Він сказав щось