Ярл Конг - Вагітна від чоловіка сестри, Ярл Конг

- Та є там одна, яку ти добре знаєш, а я сподіваюся, що в мене буде все життя, щоб пізнати цю чудову дівчину...

І вдруге вуста чоловіка торкаються моїх губ, зриваючи з них млосний стогін, забираючи його собі, але це перший поцілунок без докору сумління, без меж, і з усвідомленням - це наш поцілунок, і ніхто його в нас не зможе забрати...

***

- Я можу зачекати на вулиці? - Звертаюся до Аркадія Степановича, який після від'їзду Ніколаса, контролював мій фізичний та моральний стан так, ніби від цього залежало його життя. 

- Ні, я маю вас передати з рук в руки.

- Я що річ якась, чи що, щоб передавати мене з рук в руки? - За ці два дні я настільки знудилася в даній лікарні, що готова була відправитися пішки в рідне місто, не кажучи вже про те, щоб самотужки дібратися до квартири в цьому. Тож не дивно, що мене вже добряче підривало, а цей чоловік був ідеальною ціллю, яка ці два дні постійно маячила перед очима.

- Ні, звичайно, ні, але я несу за вас відповідальність. А ви, своєю чергою, несете відповідальність за дитину, - і киває головою в район мого живота, ніби я різко підхопила амнезію і забула про малечу. Через яку я і згодилася провести ці жахливо довгі дні в цьому медичному закладі. А ще... Ще щось змінилося після того поцілунку. Крім свіжого повітря, повної свободи дій, та ще багацько плюсів життя за стінами цієї лікарні, про які я якраз задумала в цьому медзакладі, мені дуже не вистачало поряд Ніколаса. Його підтримки, його впевненості, його тепла, яким він мене окутував, і я знала, що знаходжуся в безпеці. Саме нею він наразі й займався. Відправленням своєї дружини, моєї сестри за ґрати.

- Я пам'ятаю, - і я знахабнію та попрошу Ніколаса, щоб він прикрутив цю мегаопіку з боку Степановича, бо те що занадто, то не є добре. А оскільки я тепер... дівчина Ніколаса? Кохана? Сподіваюся... Я маю право трішки покрутити носом, тицьнувши пальчиком на людину, яка мене бісить?

Тож щоб не прибити чоловік тут і зараз однією зі своїх сумок з одягом, набираю до подруги, дізнатися, де вона знаходиться, і коли на неї очікувати. Саме Лія мала мене забрати з лікарні та відвезти на квартиру. А далі... Далі не знаю що буде. Всередині мене зароджується життя. Мати якого найближчим часом отримає дуже суворе покарання. І найближчі роки точно не вийде на волю. Виходить, якщо Альбіна буде за ґратами, а у нас з Ніколасом продовжаться відносини, то... Ми вдвох будемо виховувати дитину? Буквально миттєво я з самотньої дівчини перетворюся в заміжню, а невдовзі у нас буде поповнення? Чи це якісь мої дурні мрії, і чоловік не готовий вдруге наступати на ті ж самі граблі? З тієї ж сім'ї? А дитину він забере, бо вона по праву його, а я - ніхто?

- Ну де ж ти? - Купа питань громіздкого масштабу роїться у моїй голові, а тут ще і Лія не підіймає слухавку. І я б могла подумати, що подруга за кермом, що попросту не може прийняти виклик, якби не знала, що в неї немає власного автомобіля. Що дівчина має приїхати за мною на таксі.

Зате вона має дитину, про яку в першу чергу має дбати, ти про це не забула?

Миттю стає соромно за свою пихатість, за те, що я думаю тільки про свою п'яту точку і про те, як її якомога скоріше звідси витягнути.

- Не нервуйте, вона скоро приїде.

Звідкіля тобі знати, коли вона приїде? Та і взагалі...

- Послухайте, - я все розумію, мужик розглядає мене як сейф, в якому він зберігає достобіса бабла, але ж...

Вищі сили зглянулися. Над моєю нервовою системою, і над здоров'ям Степановича, адже двері палати нарешті прочиняються та...

- Готова до виписки? - І на порозі з'являється той, кого я не очікувала побачити. Точно не сьогодні, і сто відсотків не розраховувала, що він приїде за мною.

- Так, так, так, - тому емоції вистрілюють скоріше здорового глузду, а мої ноги зриваються з місця й ось я вже як мавпочка звисаю на дереві. На потужному, стовбурі, від якого так смачно пахне, що я тут же носиком втинаюся в шию Ніколаса.

- Вільний.

Не дарма я тут дві доби сходила з розуму, не дарма, оскільки через пару секунд після цього наказу, я бачу зі спини Аркадія Степановича, ще мить і за ним зачиняються двері. Бажання втілюються в реальність, навіть не довелося бути ябедою.

- Як ти тут поживала, симпатюля? - Його голос... Як же він моментально змінюється. Якщо секунду тому цей голос був максимально серйозний, я б навіть сказала злий, то зараз він добрий. Якби об нього можна було потертися, то я б як кішечка із задоволенням підставила свою спинку.

- Сумно. Нудно, - я все так само на руках чоловіка, але зараз трішки відхиляюся та вдивляюся у його вічі, хочу побачити реакцію на наступні мої слова, і сподіваюся, що вона там буде, в іншому випадку... - і сумувала за тобою.

- І я, я шалено сумував за тобою, - отже, не здалося. Отже, два дні тому не сталася якась помилка. Це не були галюцинації. Це не була одноразова акція, якою він скористався, і більше в ній не зацікавлений. - Ти навіть не уявляєш наскільки.

Ну, якщо хоча б на половину цього пристрасного поцілунку, яким чоловіком запечатує мій рот, викликаючи тепер вже мурашки по тілі, то він безтями нудьгував за мною. 

- Як все минуло? - Це питання прозвучало через десяток поцілунків, якими ми насолоджувалися, поки перебували одні в палаті, через три поверхи, які ми подолали, тримаючи одне одного за руку, і вже було поставлене в машині, коли мої речі лежали в багажнику, а повітря між нами й надалі продовжувало іскритися феромонами кохання. Як попкорн лопалися від своєї кількості та насиченості.

- Нормально.

Ніколас якось поспішно кидає це у відповідь, і щоб не наткнутися на наступне запитання, яке логічне після цього сухого "нормально", заводить двигун та автомобіль рушає з місця.

- А якщо конкретніше? - Насправді я ледве тримаюся, щоб величезною лавиною запитань не задавити чоловіка, обмежуючись єдиним, і на яке хотіла б почути більше розвернуту відповідь. Тим паче по ньому видно, що щось пішло не так, як то ним задумувалося. І загальний настрій тут же змінився, варто було мені зачепити тему, про яку ми мовчали два дні. По відчуттях - АЖ два дні, бо я ледве не кожної хвилини думала, що там, як та що до чого котиться.