Щепан Твардох - Морфій

повернення дружини дозволить йому вирватися з тієї меланхолії. А зосереджений і сильний Яцек був би для організації більш ніж цінним набутком. Велика обізнаність у медицині, він хірург — це по-перше. Якщо когось раптом поранять, до лікарні не можна буде звертатися, німці негайно візьмуть усі шпиталі під контроль.

— Уже взяли, у пошуках офіцерів, котрі переховуються, — зауважив третій голос, голос Керівника, його я досі не зауважував. Він сидів за мною. Рука в кишені, звісно ж. Не знаю, чи тримав її там від початку, чи засунув, коли я сказав про розтрату.

Засунув, коли ти сказав про розтрату.

— Я знаю, що вчинив усупереч нашим засадам. Проте я офіцер, тому за відсутності інших варіантів оцінив ситуацію та перебрав ініціативу на себе. Я кавалерист, і так нас навчали. Реагувати на зміни умов і приймати рішення, — сказав я з натиском, з правдою, з переконанням. — Може, в совєтів офіцер посрати не може, якщо не було наказу. В нас інакше. Я мав єдиний шанс витягти Ростанську з ув’язнення, тому прийняв рішення самостійно. Не ховаю її, а стою тут перед вами, готовий до можливих наслідків, якщо мій командир… — тут я звернувся просто до Вітковського — …вирішить, що я вчинив неприпустимо.

Чи розтанула крига на обличчі Лубенської? Я дивлюся на неї, але ще не певен.

Вітковський дивиться на мене з легковажним усміхом, щось у ньому готується, щось у ньому вариться. Теплі, злі, чуйні очі, округле лице, краватка поміж шкіряними вилогами куртки.

Дивиться і мовчить. Чи може застрелити мене тут, на місці?

Я собі це так уявляю: Керівник дістає з кишені сталевий вирок, три постріли, на хвилю всі глухнуть, у вікнах вібрують шибки, а моє тіло на підлозі, продірявлене, закінчується моє життя, народився в Ґливицях 12 листопада 1909 року, трагічно загинув 19 жовтня 1939 року у Варшаві.

Але сьогодні тут моя сила, правда і переконання, я не боюсь того погляду. Цього разу я виграю. Моя слушність. Не впаде моє продірявлене тіло на скрипучий паркет. Не сьогодні.

— Перевіримо, — каже.

— Звісно, — кажу я без страху. Нехай перевіряють.

— То й добре. Я визнаю, що це був справедливий учинок. — І нараз зі словами зм’якшується його обличчя.

А я стою за тобою, Костоньку, обіймаю тебе за плечі та стою за тобою, Костоньку, і думаю про те, як падатиме Вітковський, продірявлений, і як люди в німецьких мундирах причеплять до нього картку з написом «Найбільший польський бандит», до тієї-таки шкіряної куртки причеплять, до тієї, у якій він зараз стоїть перед тобою.

— У такому разі мусиш привести цього Ростанського. Щойно стане на ноги, — сказав Інженер, іще без дірок від куль на своєму дужому, дебелому тілі.

А потім говорить, багато говорить про напрямок майбутньої інфільтрації, про новоутворювані компанії, у котрі вони будуть інвестувати отримані через мене гроші, багато, багато говорить, жестикулює, говорить про вивідача в Райху, котрий керуватиме компанією, а тоді каже мені поклопотатися про якусь гідну німця роботу.

Але чи це узгоджується із засадами конспірації, що Лубенська і Керівник знають мою німецьку особистість, запитую сам себе і сам собі не можу відповісти, бо ж я не знаюся на жодній конспірації.

Тож нарешті я виходжу. Повертаюся додому, шоколадні сходи, черевики липнуть до шоколаду, відчиняю двері, коридорчик, покій, порожньо.

Заходжу до спальні. Іґа в нашому подружньому ліжку. Голі плечі виступають з-під ковдри, спить, глибоко спить. Я вкриваю її аж по шию, бо в квартирі доволі-таки холодно, знову без опалення. Вона щось нерозбірливо бурмоче.

А ти б хотів роздягтися, Костоньку, і ковзнути до неї під ту перину, відчути своїми стегнами і животом тепло її шкіри.

Я б хотів ковзнути під ту перину. Відчути тепло її тіла. Але ні, ні, ні, я вже не такий Костик, я ж тепер уже хтось інший, я ж офіцер, чоловік своєї дружини, я не зроблю цього. Тому сідаю в крісло і дивлюся, як спить Іґа, моя перша жінка, як спить гола в моєму ліжку, в ліжку моєму і Гелі, але на моєму місці, з мого боку. І я собі думаю, що так сидітиму, дивлячись на неї, аж доки вона прокинеться.

Але то дурниця так сидіти, усі члени напружені, дурниця так сидіти біля голої жінки, вкритої моєю власною ковдрою.

Але ти не лягаєш біля неї, Костоньку, бо ти такий сильний і так собою володієш? Чи, може, якась маленька частина твоєї тупої тями здогадується, що то б ні до чого не привело, що фізичні любощі — то останнє, на що зараз Іґа має охоту. А ти ж би не витримав відмови, чи не так, Костоньку?

Тому я виходжу до зали, броджу порожньою квартирою, бродив.

Валандаюся порожньою квартирою, валандався. Чого шукаючи? Гелі? Юрчика? Іґи? Чуйності? Себе самого.

Довго стояв у ванній, Іґа за собою випуцувала її до блиску, тож я довго стояв у ванній, дивився в дзеркало на своє лице, щелепу, триденний поріст на лиці, бо ж ніколи було поголитися, тому я швидко скупався, а потім давай натиратись олійкою, збивати піну, шкрябати поріст.

Одягнув свіжу сорочку, змінив костюм на сіру фланель. Іґа далі спала. Вирішив зателефонувати Гелі. Телефон у її батьків працював, слухавку взяв мій ендецький тесть.

— Добридень. То Константи. Можу я поговорити з Гелею?

— Стерво, — просичав він. — Шельма. Паскуда. Спробуй іще…

Повісив слухавку. Зателефонував до матері, але в неї зв’язок не працював. Узяв із полиці книжку, але не був у змозі читати, кинув на столик. Я би з’їв чогось. Перевірив у коморі — порожньо. Треба піти купити щось поїсти, але я вже не хотів залишати Іґу саму.

Ще раз пройшовся квартирою, нарешті зайшов до Іґи.

Вона бачить мене і підводиться, наче прокинулась від мого погляду, бо я ж рухався безшелесно. На ній нічна сорочка Гелі, вона кутається в халатик Гелі, підходить до вікна Гелі, за вікном Варшава чорна.

— Забери мене кудись, — каже вона, все ще дивлячись у чорноту.

— Куди? — щиро запитую.

Іґа повертається до мене, її очі палають.

— Не знаю. Кудись, де є алкоголь і музика. Забери мене туди сьогодні, сьогодні на ніч, а вранці я піду і займусь Яцком. І буду хорошою дружиною.

І що, боїшся зараз, Костоньку, правда ж, боїшся? Боїшся. Хочеш її і боїшся. Як би ти мав її не хотіти, ти ж хочеш усіх на світі жінок, Костоньку, дурненький ти блядуне. Щоб вони тобі підтверджували, підтвердили, що ти таки чоловік. А з Іґою тебе пов’язує ще й той зв’язок,