Галина Цікіна - Остання крапля, Галина Цікіна

який згодиться для вогнища. Повільно, щоб не надто тривожити поранену ногу, підповзла до гілочки, потім знайшла ще одну, і ще. Жінка збирала хмиз, наскільки дозволяло їй поранення.

— Ну що ж?! — Таня розчистила місце від снігу і склала гілляччя у невелику купу.

Гілки були сирі і здебільшого дуже тонкі, але Тетяна намагалася не концентрувати на цьому уваги. Вона видихнула, плюснула на галуззя трохи гасу й поглянула на балончик: там залишилося більше половини вмісту. Перехилила і вилила ще. Спинилася, коли залишилася третина. На мить Тетяна замислилася, піднесла балончик до гілляччя, але вилити решту не наважилася. Сховала його назад до кишені.

Таня спробувала запалити сірник. Пальці погано слухалися. Жінка на мить відклала сірники, похукала на руки, намагаючись повернути їм чутливість. Спробувала знову.

Затамувала подих, коли врешті запалила перший сірник. Обережно, щоб вогонь не згас, вона спробувала перенести полум’я із сірника на гілки, але вогник різко зменшився. Таня завмерла, сподіваючись, що сірник знову розгориться, але вогник блимнув на прощання і згас. Жінка закусила губу.

«Спокійно, це не єдиний сірник, є ще».

Стримуючи тремор рук, Таня запалила інший сірник. Цього разу дісталася цілі. Гас на гілках спалахнув миттєво. Вона заходилася підкладати тоненьких гілочок, відчуваючи, як разом із невеличким полум’ям розгорається і її надія.

Розділ 49

 

Вероніка різко прийшла до тями, наче випірнула з темної води. І відразу ж схопилася за бік: там пекло й різало. Біль був нестерпний, ширився всім тілом. Вероніка спробувала підвестися, але сили вистачило тільки на те, щоб опертися на лікоть.

Жінка протерла очі й спробувала розгледіти постать, що поралася біля плити. Вона сахнулася, коли побачила перед собою Софію.

«Боже, це ж вона! Вона в мене стріляла!»

— Вам уже краще? — Софія побачила, що Вероніка отямилася, і стурбовано ринулася вперед, але, зробивши крок, спинилася.

Вероніка озирнулася. Тепер, коли зору поверталася чіткість, жінка розгледіла одну-єдину кімнату в цьому домі, скупо обставлену меблями. У плиті горів вогонь, біля плити стояв невеличкий дерев’яний столик, а на ньому, наче прикраса, чорнів пістолет.

Вероніка облизала пересохлі губи.

«Головне — зберігати спокій», — подумала вона.

— Софіє, — жінці власний голос здався чужим і безбарвним, — де Таня?

— Яка ще Таня? — спробувала збрехати дівчина, але сама помітила, як неправдоподібно це звучить.

Вероніка вп’яла погляд у Соню, яка повільно підійшла до столу і взяла зброю.

— Ну навіщо ви приїхали? — Софія ледь стримувала сльози, від цього її обличчя стало червоним, ніби його покусали медузи. — Я не хотіла… я не хотіла якось вам зашкодити.

— Але ж нашкодила, — Вероніка повільно сіла на ліжку, стримуючи біль. Вона приклала руку до боку й намацала там бинтову пов’язку.

— Я перев’язала вашу рану, — похнюпилася Софія. — Я, звичайно, не лікар, але, по-моєму, куля тільки ребро зачепила й вийшла навиліт.

— Чому ти така впевнена?

— Бо інакше ви були б уже мертві, — мило всміхнулася дівчина.

— Серйозний аргумент, — теж відповіла посмішкою Вероніка.

Вона подумала, що зараз це нагадує розмову давніх друзів, якби не страшні обставини. Вероніка поглянула у великі сірі очі Софії:

— Це ж не вперше ти намагалася нам нашкодити, — промовила вона.

— Ви здогадалися, що то я тоді відкрила газ? Як?

— Усе просто. Надя говорила, що готувала вона уві сні на плиті, але в нас газ валив із духової шафи.

— Хм… Ваш шавчик почав дзяволити, і я встигла лише відкрити газ у духовці. Планувала пізніше підкинути сірника, але Ластівенчиха, яка прибрела до вашої вишні, збила всі мої плани. Моя скромна думка: усе не вийшло через те, що в домі були ви й цуценя. Вогонь просто не захотів карати невинних.

— Соню, для чого? — запитала вона.

— Я випадково вистрілила у вас… — почала виправдовуватися дівчина.

— Я не про себе говорю. Де Таня? Для чого ти її викрала? Антон і його мати — їх же ти вбила?

— То моя пастка спрацювала, і Антон загинув? — задумалася Софія. — А як ви здогадалися?

— Я знайшла папку…

Софія видихнула, по її щоці пробігла сльоза, залишаючи мокрий слід.

— Він використовував мене як хатню робітницю, а його важелем була моя нездатність народити йому нащадка. Але вчора в замкненому ящику його столу я знайшла папку з результатами аналізу на безплідність. І знаєте що?

— Знаю, — тихо промовила Вероніка, але її