Річард Докінз - Сліпий годинникар

Їхні відповідні економічні точки зупинки можуть залишити їх не на одному рівні. Здобич може зупинитися, витрачаючи на оборонне озброєння більшу частину свого бюджету, ніж хижаки на наступальне. Одна з причин цього виводиться в моралі байки Езопа: «Заєць бігає швидше за лисицю, бо ризикує своїм життям, тоді як лисиця ризикує лише обідом». З погляду економіки це означає, що окремо взяті лисиці, які перекидають ресурси на інші справи, можуть досягти більшого успіху, ніж окремо взяті лисиці, що витрачають практично всі свої ресурси на полювання. У популяції ж зайців, з другого боку, баланс економічної переваги зміщується в бік тих окремо взятих зайців, що багато витрачають на спорядження для швидкого бігу. Результат таких економічно збалансованих бюджетів усередині виду полягає в тому, що гонитва озброєнь між видами зазвичай добігає взаємно стабільного кінця, де одна сторона буде попереду.

Ми навряд чи станемо свідками гонитви озброєнь у динаміці, бо вона навряд чи розгортається в якийсь конкретний «момент» геологічного часу на кшталт нашого. Але тварин, що трапляються в наш час, можна інтерпретувати як кінцеві продукти гонитви озброєнь, що розгорталась у минулому.

Отже, підіб’ємо підсумок цього розділу. Гени відбираються не через притаманні їм якості, а з огляду на їхні взаємодії з навколишнім середовищем. Особливо важливою складовою навколишнього середовища того чи іншого гена є інші гени. Загалом причина такої важливості цієї складової полягає в тому, що інші гени теж змінюються з плином поколінь у процесі еволюції. Це передбачає два основні типи наслідків.

По-перше, це означає, що відбір надаватиме перевагу тим генам, які мають властивість «співпрацювати» з іншими генами, з якими вони ймовірно зустрінуться в обставинах, що сприяють співпраці. Це особливо, хоча й не виключно, справедливо для генів усередині одного виду, бо гени всередині одного виду часто розподіляють клітини між собою. Це привело до еволюції великих груп генів, які співпрацюють заради спільної мети, а згодом і до еволюції самих тіл як продуктів їхнього спільного підприємства. Тіло індивіда є великим засобом пересування — «машиною виживання», створеною кооперативом генів для збереження копій кожного члена цього кооперативу. Вони співпрацюють, бо всі виграють від одного результату (виживання та розмноження спільного тіла) і являють собою важливу частину навколишнього сере­довища, в якому над кожним із них працює природний відбір.

По-друге, обставини не завжди сприяють співпраці. У своєму русі крізь геологічний час гени стикаються один із одним також в обставинах, що сприяють антагонізму. Це особ­ливо, хоча й не виключно, справедливо для генів різних видів. Суть різних видів полягає в тому, що їхні гени не змішуються, бо представники різних видів не можуть спаровуватись один з одним. Коли відібрані гени одного виду забезпечують навколишнє середовище, в якому відбираються гени іншого виду, результатом часто стає еволюційна гонитва озброєнь. Кожне нове генетичне покращення, відібране з однієї сторони гонитви озброєнь (скажімо, хижаків), змінює навколишнє середовище відбору генів з другої сторони (здобичі). Гонитва озброєнь такого типу якраз переважно й відповідає за помітно прогресивну якість еволюції, за еволюцію дедалі кращої швидкості бігу, вміння літати, чіткості зору, гостроти слуху тощо. Такі гонитви озброєнь не тривають вічно, а стабілізуються, коли, наприклад, подальші покращення стають надто економічно витратними для окремих тварин, про яких ідеться.

Це був складний розділ, але він мав потрапити до цієї книжки. Без нього в нас залишилося б відчуття, що природний відбір є лише деструктивним процесом чи у кращому разі процесом викорінення. Ми ж побачили тут два способи, якими природний відбір може проявлятись як конструктивна сила. Один спосіб стосується відносин співпраці між генами всередині виду. Ми повинні виходити з фундаментального припущення, що гени є «егоїстичними» сутностями, які працюють лише на користь свого власного відтворення в генофонді виду. Але оскільки навколишнє середовище гена складається (такою значною мірою) з інших генів, які також відбираються в тому самому генофонді, генам корисно конструктивно співпрацювати з іншими генами в генофонді. Саме тому виникли великі тіла з клітин, що узгоджено працюють разом задля досягнення спільної мети. Саме тому й існують складні організми, а не окремі реплікатори, що змагаються один з одним у первісному бульйоні.

Організми виробили єдину й узгоджену цілеспрямованість, бо гени відбираються в навколишньому середовищі, забезпеченому іншими генами всередині одного виду. Але оскільки гени відбираються також у навколишньому сере­довищі, забезпеченому іншими генами різних видів, розвиваються гонитви озброєнь. А гонитви озброєнь являють собою іншу велику силу, що просуває еволюцію в напрямках, які ми розцінюємо як «прогресивний», складний «задум». Гонитви озброєнь створюють враження внутрішньої нестабільної «нестримності». Вони несуться в майбутнє способом, що для нас, спостерігачів, є, з одного боку, безглуздим і марним, а з іншого — прогресивним і нескінченно захоп­ливим. У наступному розділі ми розглянемо конкретний, доволі особливий випадок такої вибухової, нестримної еволюції, який Дарвін називав статевим відбором.

Розділ 8. Вибухи й спіралі

Людський розум є невиправним любителем аналогій. Нам нестерпно кортить побачити якесь значення в незначних подібностях між дуже різними процесами. Якось у Панамі я багато годин спостерігав за битвою двох величезних колоній мурах-листорізів, а мій розум у цей час непереборно порівнював усіяне відірваними кінцівками поле бою з баченими раніше картинами однієї з найстрашніших битв Першої світової війни. Здавалось, ось-ось пролунають звуки гармат і я відчую запах диму. Невдовзі після виходу моєї першої книжки «Егоїстичний ген» до мене незалежно один від одного звернулися двоє священиків — вони обидва прийшли до однакової аналогії між ідеями, висловленими в книжці, й доктриною первородного гріха. Дарвін застосовував ідею еволюції виключно до живих організмів, форма тіла яких змінюється з плином незліченних поколінь. Його ж послідовники піддалися спокусі бачити еволюцію в усьому — мінливій формі Всесвіту, «стадіях» розвитку людської цивілізації, моді на довжину спідниць. Іноді такі аналогії можуть бути надзвичайно плідними, але з ними дуже легко зайти надто далеко, надмірно захопившись настільки примарними з них, що шкоди від цих аналогій буде більше, ніж користі. Я вже звик отримувати чимало листів із дивними ідеями й засвоїв, що надмірне захоплення аналогіями є однією з характерних ознак марнування часу та виставлення себе на посміховисько.

Однак найбільші прориви в науці відбулися саме тому, що якісь розумники помітили аналогії між одними предметами, що були уже зрозумілими, та іншими, на той момент іще загадковими. Увесь фокус у тому, щоб знайти баланс між занадто нерозбірливим проведенням аналогій, з одного боку, і повною сліпотою до плідних аналогій — з іншого. Успішного вченого від буйного дивака відрізняє якість натхнення. Але я підозрюю, що на практиці це зводиться до відмінності не так у здатності помічати аналогії, як у здатності відкидати безглузді аналогії та займатися корисними. Залишивши осторонь той факт, що ми маємо тут іще одну аналогію (що може бути безглуздою чи плідною, але, безумовно, не оригінальною) — між науковим прогресом і дарвінівським еволюційним відбором, перейдімо тепер до основної теми цього розділу. Зокрема, я збираюся детально розглянути дві тісно переплетені між собою аналогії, які вважаю такими, що надихають, але водночас можуть надто далеко завести, якщо не бути уважними. Першою є аналогія між різноманітними процесами, які об’єднує їхня схожість із вибухами. Другою ж є аналогія між