Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

       Кожен момент просякнутий любов'ю, коханням, турботою про одне одного. 

       *Щасливі моменти швидко минають, але пам'ять про них лишається навічно. І ось знов це дурнувате відчуття близького кінця. Я не хочу руйнувати цей момент. Але ж так хочеться втекти, сховатися від усіх. Кляте дежавю. Це вже було. Було з моєю сестрою. Я її любила всім серцем. Саме тоді я вперше відчула себе спустошеною. До чортиків боляче було і є. Сльози вириваються на зовні, але я спиняю їх. Не можна. Не зараз. Музика затихає і я тихенько кажу Едвіну, що маю сходити до вбиральні та йду. Йду стримуючи сльози, які от-от стікатимуть по моїх щоках.* - думки Емілі.

       Дівчина стоїть у вбиральні перед дзеркалом і намагається прийти до тями. Очі пече від сліз. Вона вмилася прохолодною водою і знов дивиться на своє відображення. Хтось увійшов та став до сусіднього крана з водою. 

— Цього разу все буде набагато гірше. Тобі варто підготуватися, а не витрачати час на відпочинок. - знайома постать... знайомий голос... це та сама жінка з книжкової крамнички, але зараз її обличчя не приховане. - Вороги не сплять. 

— Хто ви така? - дівчина вивчала обличчя жінки і намагалася побачити в ній хоч щось знайоме, але ні... нічого не було. Це була незнайома людина. 

— За це не хвилюйся. Я тобі не ворог. - її очі здалися знайомими, але лише на мить. А тоді жінка наблизилася і трохи тихіше додала. - Вона зовсім скоро з'явиться, тому ось те, що тобі стане в нагоді. Пазл, якого не вистачає, щоб знищити її. - вона вклала в руку дівчини флешку і пішла геть не дочекавшись відповіді. 

       Емілі збила спантелику ця ситуація. Жінка, яка не мала жодного відношення, як здавалося, до Маргарет чи тієї маленької дівчинки, яку вбили батьки Емілі. Саме вона прийшла попередити дівчину про небезпеку. 

       Вечір завершився пречудово. Вдома наречені влаштували собі продовження вечора з червоним вином і танцями. Лунала пісня "Suivre le soleil". Дівчина танцювала і тягнула в танок свого майбутнього чоловіка.

       Пізніше Емілі та Едвін лежали на ліжку та обговорювали робочі моменти. В основному це стосувалося Маргарет.

— Знаєш, в кав'ярні я не могла сказати цього, а ще раніше в книгарні просто проігнорувала те, що сталося. - хоч вона і намагалася говорити спокійно, але все одно це звучало напружено. Чоловік сів на ліжко. Дівчина теж підвелася. 

— Що сталося? Це Маргарет? - він був занепокоєний, але намагався зберігати спокій. 

— Ні! Зовсім ні. Я зустріла жінку. Вона приваблива, і схоже знає щось про Маргарет. 

— Вона нічого тобі не зробила? - він почав оглядати її з ніг до голови. Вона засміялася, бо було лоскотно.

— Ні! Припини, а то я помру від сміху. Мені лоскотно. - він спинився, а тоді охопив її обличчя руками і подивився в очі. 

— Це не смішно. Я хвилююся. - вона дивилася на нього деякий час, а тоді охопила його зап'ястя руками і мовила.

— Я серйозно. Перший раз вона попередила, щоб я була обережна завжди, а сьогодні сказала, що Маргарет скоро з'явиться і що все буде в рази гірше, ніж минулого разу. 

— Тобто, вона погрожувала тобі? - дівчина лише м'яко посміхнулася.

— І знов ні. Вона передала флешку з якоюсь інформацією. Сказала, що це останній пазл в історії з Маргарет. Просила зосередитися на підготовці до зустрічі з нею і переглянути вміст флешки. От і все. - вона легко посміхнулася. - Ти такий кумедний, коли розгублений.

— Нічого не розумію. Навіщо їй це?

— Я не знаю. На мить мені здалося, що її очі мені знайомі, але згадати не можу. Можливо, здалося. - він обійняв та повалив на ліжко наречену.

— Після всього цього ми відсвяткуємо весілля. Ти згодна? - його голос п'янив і заколисував.

— Так. З тобою готова на все. - він притягнув її до себе та поцілував. 

— Зробимо завтра на сніданок млинців з шоколадом або згущеним молоком? - тихенько спитала дівчина водячи вказівним пальцем по шиї чоловіка. Він лише посміхався, як закоханий підліток. 

       Усі закохані люди виглядають, як підлітки, які щиро вірять в кохання. І чи не це робить їх такими привабливими?! Це наймиліше, що можна побачити в житті.

— Що забажаєш. Зробимо усе, моя квітонька! - він притягнув її ближче до себе та занурився у її м'яке волосся. Від цього стало так тепло на душі і дівчина розтанула в обіймах. - Але після сніданку подивимось те, що дала тобі та жінка. - він опустився до її вуха. Його дихання лоскотало її шкіру і він звабливо додав. - А після закінчення всього цього жаху, я не випущу тебе зі спальні місяць, бо тижня буде мало надолужити все. 

— Ти хочеш медовий місяць провести в ліжку? - вона засміялася. 

— Поїдемо туди, куди хочеш. Вдень будемо робити все, що захочеш, але вночі я буду робити з тобою, все чого бажає моя душа. - він перевернув її на спину та навис над нею. 

— Кохаю тебе, Едвіне! 

— І я тебе, моя люба!