Ліза Фельдман Барретт - Як народжуються емоції

що знаємо, як почуваються інші люди. Коли ви з друзями не погоджуєтеся щодо якихось відчуттів, не робіть припущення, що інші помиляються, як це зробив колишній психіатр Дена. Натомість подумайте: «Ми розходимося в думках», — і задійте цікавість, аби зрозуміти точку зору ваших друзів. Цікавитися відчуттями друзів важливіше, ніж бути правими.

Отже, якщо наші сприйняття є просто здогадами, то як же ми взагалі спілкуємося? Якщо ви говорите мені, що горді досягненнями вашої дитини у школі, а «Гордість» є сукупністю різноманітних випадків без жодного відповідного відбитка, як я можу знати, яку саме «Гордість» ви маєте на увазі? (Це питання не виникає в класичному погляді, де гордість має чітку сутність; ви просто передаєте гордість, а я її розпізнаю.) Ми з вами говоримо про емоції в умовах величезної мінливості за допомогою передбачливого інструментарію мозку. Ваші емоції керуються вашими передбаченнями. А коли я спостерігаю за вами, емоції, які я спри­ймаю, керуються моїми передбаченнями. Таким чином, передача емоцій відбувається, коли ми з вами передбачаємо та категоризуємо синхронно.

Вчені та бармени знають, що під час спілкування люди синхронізуються різноманітними способами, особ­ливо якщо вони подобаються або довіряють один одному. Я киваю, і ви киваєте. Ви торкаєтеся моєї руки, а в наступний момент я торкаюся вашої. Наша невербальна поведінка координується. Існує також біологічна синхронія; за наявності тісного зв’язку між матір’ю й дитиною в них синхронізується пульс, і те саме може відбуватися будь з ким під час близького спілкування. Механізм цього все ще залишається загадкою. Підозрюю, річ у тім, що дихання синхронізується, коли люди несвідомо спостерігають, як в іншого підіймаються й опускаються груди. Коли я була психотерапевтом-практиком, я навчилася навмисне синхронізувати своє дихання з клієнтами, щоб підготувати їх до гіпнозу.

Так само ми синхронізуємо наші поняття емоцій. Мої емоції керуються моїми передбаченнями. А коли ви спостерігаєте за мною, емоції, які ви сприймаєте, керуються вашими передбаченнями. Звук мого голосу та рухи мого тіла, коли вони сприймаються вашим мозком, або підтверджують ваші передбачення, або стають для вас помилкою передбачення.

Припустімо, ви кажете мені: «Мій син отримав головну роль у шкільній виставі. Я така горда». Ваші слова та дії запускають у моєму мозку цілу низку передбачень, допомагаючи скоординувати спільне для нас поняття «Гордість» у конкретний момент. Мій мозок обчислює ймовірності на базі минулого досвіду та просіює свої передбачення до переможного випадку, можливо, підводячи мене до слова «Вітаю».

Потім цей процес повторюється у зворотному напрямку, коли ви сприймаєте мене. Ми будемо більш синхронізовані, якщо матимемо однаковий культурний рівень чи інші минулі переживання та якщо погоджуватимемося, що певні мімічні конфігурації, рухи тіла, звуки голосу й інші сигнали мають певні значення в певних контекстах. Потроху ми разом конструюємо якийсь емоційний досвід, який обидві ідентифікуємо зі словом «горда».

У цьому сценарії наші поняття не обов’язково мають точно підходити для мене, аби я могла зрозуміти, як ви почуваєтеся; вони просто повинні мати обґрунтовано сумісні цілі. З іншого боку, якщо я сконструюю якийсь випадок неприємного різновиду гордості, коли ви виступаєте зарозумілою й пихатою, то можу бездумно вас не зрозуміти, бо ви використали поняття, що не відповідає моєму в цьому випадку. Зверніть увагу, що наше взаємне конструювання є неперервним процесом із постійною активністю обох мізків, навіть попри те, що я зображую його тут просто як зворотно-поступальну послідовність подій.

Спільне конструювання досвіду також дозволяє нам регулювати бюджети тіла одне одного; це є однією з великих переваг, які ми отримуємо від життя групами. Усі представники соціального виду регулюють бюджети тіла одне одного — навіть бджоли, мурахи й таргани. Але ми єдиний вид на Землі, який може робити це, навчаючи одне одного суто психічних понять, а потім використовуючи їх синхронно. Наші слова дозволяють нам увійти до афективних ніш одне одного, навіть на надзвичайно великих відстанях. Ви можете регулювати бюджет тіла своїх друзів (а вони ваш) навіть якщо вас розділяє океан — по телефону, електронній пошті чи навіть просто думаючи одне про одного.

Величезний вплив на цей процес має ваш вибір слів, оскільки ці слова формують передбачення інших людей. Батьки, що питають дитину: «Ти що, засмучена?» — замість більш загального питання: «Як ти почуваєшся?», впливають на відповідь, конструюючи емоції спільно з дитиною та відточуючи її поняття засмученості. Лікарі, що питають пацієнта: «Чи відчуваєте ви депресію?», так само роблять позитивну відповідь більш імовірною, ніж якби говорили: «Розкажіть мені, що відчуваєте». Це навідні питання, того ж роду, що їх використовують (але заперечують) прокурори під час допиту свідка. У повсякденному житті, як і в залі суду, слід пам’ятати про вплив ваших слів на передбачення людей.

Так само, якщо ви хочете, аби хтось інший знав, що ви відчуваєте, вам слід подавати іншій людині чіткі сигнали для ефективного передбачення та виникнення синхронії. Згідно з класичним поглядом на емоції, вся відповідальність покладається виключно на сприймача, бо емоції відображуються начебто універсально. З конструктивістської ж точки зору, ви також відповідальні за те, щоб стати добрим відправником.

• • •

Уявіть, що ви б не прочитали цю книгу, а хтось сказав вам: «Пссст! Хочеш стати господарем своїх емоцій? То їж поменше нездорової їжі та вивчи побільше нових слів». Визнаю, це звучить неінтуїтивно. Але здорова їжа приводить до бюджету тіла, який легше збалансувати, та до більш вивірених інтероцептивних передбачень, а нові слова дають паростки нових понять, що є основою для конструювання емоційних переживань і сприйняттів. Багато речей, що здаються не пов’язаними з емоціями, насправді мають глибокий вплив на те, як ви почуваєтеся, через нечіткий кордон між соціальним і фізичним.

Ви є дивовижною твариною, здатною створювати суто психічні поняття, що впливають на стан вашого тіла. Соціальне і фізичне тісно пов’язані через ваше тіло та мозок, а ваша здатність ефективно перемикатися між соціальним і фізичним залежить від набору навичок, який ви можете засвоїти. Тож вирощуйте й плекайте свої поняття емоцій. Культивуйте можливості для самоналаштування мозку на реалії вашого соціального світу. Якщо ви почуваєтеся неприємно в конкретний момент, розбирайте або перекатегоризовуйте ваші переживання. І затямте, що ваші сприйняття інших є лише здогадками, а не фактами.

Деякі з цих нових навичок надзвичайно складні для культивації. Одна річ, коли якийсь учений на кшталт мене каже вам: «Ось як працює мозок», — і зовсім інша — перевернути весь ваш стиль життя для користування перевагами науки. Хто має час для перероблення своїх звичок харчування й спання, збільшення фізичної активності, не кажучи вже про засвоєння нових понять, практикування категоризації, а заразом і відходу від вигадки «я»? Ми всі маємо роботу й навчання, обмаль вільного часу та всілякі особисті й домашні ситуації. Крім того, деякі з цих порад потребують вкладення часу чи грошей, що можуть бути в дефіциті в людей, яким це найпотрібніше. Але… кожен знайде в цьому розділі щось, що він може спробувати, навіть якщо це просто прогулянки парком чи комбінування якихось понять емоцій перед сном. Або відмова від картопляних чипсів. (Гаразд, хоча б часткова.)

Як ви щойно побачили, поняття емоцій та бюджетування тіла можуть покращити ваше здоров’я й добробут, але вони можуть також стати каталізатором хвороб. Подейкують, що емоції впливають на різноманітні виснажливі