Ольга Джокер - Не кохай мене , Ольга Джокер

35.

***
Ярослав робить кілька коротких поштовхів і завмирає. Я також не рухаюся. У вухах шумить, піт градом котиться по обличчю.

- Ти як? - Запитує Яр і дивиться прямо в очі.

Здається, він теж трохи не в собі, як і я. Зіниці злилися з райдужкою, ніздрі широко роздуваються. У його погляді стільки незрозумілих для мене відтінків. Не сподобалося?

- Нормально, - відповідаю і впираюся йому у груди долонями.

Вони гарячі та тверді. І весь Яр гарячий як пічка, тому мені нестерпно спекотно під ним.

- Мені важко дихати, - вимовляю невпопад. - Ти важкий.

Жаров ледь уловимо усміхається і виходить із мене. Чи відчуваю я полегшення? Ні, зовсім ні. Зводжу ноги разом, унизу живота все вогнем горить. Я тепер не незаймана. Боже мій.

Ярослав стає колінами на матрац і знімає презерватив. Він весь у крові.

- У такому разі наступного разу ти будеш зверху, — незворушно вимовляє Жаров, перш ніж сховатися у ванній кімнаті.

Я дивлюся на двері і відкриваю від подиву рот. Наступного разу?! Він зараз жартує? Чи знущається?

З ванної кімнати долинає шум води, я насилу встаю з ліжка, тому що тіло важке і неслухняне. Від емоцій голова йде обертом!

Підібравши рушник, що недбало валяється на підлозі, намагаюся обмотатися ним, але руки тремтять і виходить відверто погано. Яр застає мене, коли я, чортихаючись, іду на вихід із кімнати.

- Ти куди, Сонь?

- До себе, — відказую йому і опиняюся біля дверей. - Сьогодні був складний день. Я втомилася. Дуже.

Ярослав не зупиняє мене. Не те, щоб я хотіла провести разом із ним хоча б ще одну ніч… Але почути пропозицію не відмовилася б.

***

"Я не хочу виходити з кімнати!", - пишу повідомлення Жені.

"Негайно йди!".

«Дочекаюсь поки Яр поїде на роботу».

«І запізнишся у центр. Чудовий план, чорт забирай!».

Подруга пише ще щось, а я відкладаю телефон на тумбу і піднімаюся з ліжка. Почуваюся відверто розбитою після вчорашнього. Мало того, що я не виспалася – моє тіло ніби через м'ясорубку прокрутили. Відлуння нашої з Ярославом ночі не пройшло без наслідків. Між ніг болить, на стегнах залишилися синці. Ніка стверджувала, що секс - це страшенно приємно, а мені здається, що після такого першого разу я ще довго не наважуся зайнятися ним повторно і здригатися від однієї лише думки.

"Боягузка!", - читаю фінальне повідомлення від Жеки.

"Сама така!", - Відправляю у відповідь.

Виконавши зарядку і прийнявши душ, я все ж таки виходжу зі спальні. Як би мені не було соромно після вчорашнього, думаю, що Яру в рази складніше. Він переспав із молодшою ​​сестрою друга. На його думку, це, як мінімум, катастрофа вселенського масштабу.

Ярослав сидить на кухні та п'є каву. Дивиться щось на телефоні, але почувши мої кроки, скидає погляд і ковзає очима по моїй фігурі. Думки плутаються, а по шкірі гуляють мурашки.

- Доброго ранку, — звертаюся до Жарова і підходжу до кухонної стільниці, де стоїть електрочайник.

- Доброго.

Дістаю з навісної шафки чашку та пакетик чаю. Щоки горять, а пульс зашкалює. Я роблю все невпопад. Розсипаю цукор, кидаю ложку. Невже так завжди буде? Я насилу оговталася після ночі у тітки Раї, а тепер і це. Звідки в мені тільки взялися сили на таку авантюру?

Сівши за стіл, я намагаюся не дивитись на Ярослава, хоча, як тільки увійшла на кухню, то відразу зазначила, що на ньому новий піджак і гарна чорна сорочка. Йому дуже йде.

- Як себе почуваєш? – цікавиться Яр, коли я підношу чашку до губ і роблю ковток.

- Все в порядку.

- Кров іде? - Продовжує він допит.

Ледве не закашлююся після його питання. Миттю червонію і опустляю погляд.

- Яріку, це зайве.

Він вичікувально дивиться, я відчуваю. І невчасно думаю про те, що все ж таки хотіла б повторити ще. Не зараз, але одного разу. Розпробувати його всього, з'єднатися з ним тілами.

- Небагато, — відповідаю, шумно видихнувши. - Зовсім трошки.

Я допиваю чай за лічені секунди. Встаю біля раковини та мию чашку. На язику залишається солодкуватий присмак, бо з усіма нервовими переживаннями я забула розмішати цукор.

- Соня, у мене призначено важливу зустріч, тож сьогодні я затримаюся, — раптово вимовляє Ярослав.

- Надовго?

- Думаю так. Звільнюся не раніше півночі. Можеш мене не чекати.

- Окей. Не буду.

Яр йде на вихід, я непомітно дивлюсь йому в спину. Серце мимоволі стискається від думки, що вчора в нас все було по-дорослому, а сьогодні він кудись тікає.

Вхідні двері зачиняються, я плюхаюся на стілець і відкидаюся на спинку. З Яром спочатку все було непросто, а стало ще заплутаніше. Але я ні про що не жалкую. Взагалі ні про що.

Короткий сигнал мобільного телефону змушує мене здригнутися. Я піднімаю погляд від розгляду зап'ясть, які вчора так грубо стискав Ярослав, і помічаю, що він залишив свій мобільний телефон на кухонному столі. Це погано. Адже йому, напевно, будуть дзвонити і писати по роботі. І не тільки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍