Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

невтишимий плач матері своїй, яка гірко ридала. Пішла до церкви святого Уара і, припавши до гробу його, заволала: "Чи так воздав ти мені, котра стільки трудилася біля тебе, о угодниче Божий? Чи ж таку поміч учинив ти мені, яка зневажила чоловіка свого заради тебе і яка від тебе помочі сподівалася? Заморив ти єдинородного сина мого, погубив ти надію мою, відняв ти світло очей моїх! Хто-бо мене в старості годуватиме, хто моєї смерті догляне, хто віддасть гробові тіло моє? Ліпше б мені самій померти, аніж улюбленого сина мого, котрий юний був, ніби цвіт, що зів'яв передчасно, мертвим зріти! Отож чи сина мого віддай мені, як колись Єлисей соманітянині, чи й мене відтак забери, не можу я жити через гірку свою печаль".

Так із плачем вона волала біля гроба і заснула трохи від утоми й великої скорботи. Явився їй у видінні Уар святий, тримаючи хлопця на руках своїх, і світилися обидва, ніби сонце, і ризи їхні біліші снігу, перепоясані ж були золотими пасками і вінці мали на головах невимовної краси. Побачивши їх, блаженна Клеопатра кинулася вклонитися їм. Уар же святий звів її, кажучи: "О жінко, пощо до мене голосиш, чи ж я забув добродійності твої, що ти учинила мені у Єгипті і в дорозі, чи гадаєш, що не відчував, коли ти взяла тіло моє з-поміж тваринячих трупів і в ложниці своїй поклала мене, чи ж я не вислуховував завше твоїх молитов, чи ж не молюся про тебе Богові? Спершу умолив Бога про рід твій, з яким поклала мене у гробниці, щоб їм були відпущені гріхи, тоді сина твого Небесному Отцю у воїнство взяв, чи ж не ти сама молила мене, щоб попросив тобі в Бога, що йому догідне, а тобі й синові твоєму корисне. Просив-бо доброго Бога, і благоволив Він, за невимовною ласкою своєю, взяти сина твого воїном собі із небесними воїнами, і ось син твій, як бачиш, є один із наближених до престолу Його. Коли ж хочеш, візьми його й пошли на службу цареві земному та тимчасовому, якщо не хочеш, щоб син твій служив Царю Небесному та вічному".

Хлопець же, сидячи на руках Уара, обійняв його й рече: "Ні, пане мій, не слухай матері моєї, не дай мене у світ, повний неправди та всілякого беззаконня, від нього ж бо збавився з твоїм пришестям, не відкинь мене, отче, від сприяння свого і від співперебування із святими" . А до матері каже: "Чого так голосиш, о мати? Я ж бо у Царя Христа до воїнства причислений і дано мені те, що з ангелами наближений до нього, ти ж тепер від царства до убогості просиш забрати мене".

Побачила Клеопатра сина свого, в ангельський чин одягнутого, й мовить: "Візьміть і мене з собою, нехай і я буду з вами". Святий же Уар відказав: "І тут будучи, із нами ти. Йди-бо тепер із миром, із часом же, коли Господь повелить, прийдемо забрати тебе". І коли це промовив, невидимі стали для очей її.

Вона ж, отямившись, відчула, що серце її наповнене невимовної радості та веселощів, і оповіла бачене священикам. З ними-бо чесно при гробі святого Уара поховала сина свого, уже не плачучи, а веселячись у Господі. Потому роздала маєтки свої бідним, сама ж відреклася від світу і жила при церкві святого Уара, служачи Богу в пості та молитвах день і ніч. Щонеділі являвся до неї святий Уар із сином її у великій славі. По семи роках такого свого життя блаженна Клеопатра померла, догодивши Богу, і покладено було тіло її у церкві святого Уара поблизу сина її Івана. Душа ж її свята вкупі зі святим Уаром та Іваном на небесах у веселощах наближена є до Бога, Йому ж слава навіки віків. Амінь.

У той-таки день пам'ять преподобного отця нашого Івана Рильського

Святий преподобний отець наш Іван, великий у постництві, був із меж славного міста Средського, із села, названого Скрина, [жив] у царство христолюбного царя болгарського Петра, а грецького Константина Діогена, батьків мав благочестивих роду болгарського. Коли ж вони померли, все бідним роздав, від юності-бо возлюбив Бога, і прийняв чернечий образ. Із батьківщини своєї пішов, нічого іншого не носячи на тілі своїм, тільки один шкіряний одяг. І зійшов на гору одну високу й порожню, там у чеснотливому житті пробував, диким зіллям живлячись. Коли минув якийсь час, за диявольським навадженням, напали на нього вночі розбійники і, вельми його бивши, прогнали звідтіля. Іван же із тієї гори пішов, поселивсь у пустелі Рильській і, зайшовши у дупло дерева, в постах і молитвах, ненастанно молячи Бога, пробував там. Прожив же в тому місці шістнадцять років і мав харчем тільки зілля, і лиця людського не бачив, тільки звірів диких. Його велике терпіння уздрів Бог і повелів на тому місці вирости гороху, і ним блаженний численні літа живився. Побачили його якісь пастухи, іншим людям про нього сказали, і почали до нього приходити, приносячи недужих своїх, і молитвами його святими здоров'я діставали. Пішла слава про преподобного по всій землі, і багато хто, захопившись добродійним життям святого, зволили жити з ним, і у печері, яка там була близько, церкву учинили й монастиря влаштували, за начальника й пастиря маючи преподобного Івана. Він-бо добре пас стадо своє, багатьох Господу привів, і чудеса творив, і до глибокої старості досяг, і з миром кінець прийняв, переставившись до нестаріючого блаженства, і своїми учнями похований був, їм-бо й з'явився після немалого часу, повелівши принести мощі свої у Средське місто. Вони ж, відчинивши гроба, побачили тіло преподобного ціле, не піддане тлінню, випускало воно добропашність, — і прославили Бога. Із честю перенесли у Средець і поклали у церкві святого євангелиста Луки. Згодом збудовано було чудову церкву в його ім'я, і в ній покладено було тіло преподобного, яке творило дивні і преславні цільби.

Минуло немало часу; піднявся угорський король із численними воями на Грецьку землю, полонив її і досяг міста Средця, забрав ковчега із тілом преподобного, чув-бо про чудеса святого, і повелів нести чесно ковчега його до своєї країни й покласти у церкві у місті, що звалося Острогома. Архієпископ же острогомський, почувши, що великий є перед Богом преподобний Іван Рильський і прославлений чудами в усіх країнах, не вірив тому. "Не пам'ятаю, — казав, щоб його згадували в давніх писаннях", — і не захотів