Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

б уже повернути його до в'язниці, — люб’язно повідомила королева. Її леді захихотіли, і Мейтленд кинув на володарку в’їдливий погляд, який вона воліла не помітити.

— Про що мовиться? — запитав король.

— Лорд Босвелл, Джеймсе, приїхав сьогодні рано-вранці в Незер Боу й запропонував повернутися до в’язниці, якщо наш канцлер сам прийде та відведе його туди. Слуги стверджували, що його немає вдома, та, як я розумію, він був-таки у власному будинку, запхався, либонь, у якусь шафу.

Король загигикав, і його гигикання переросло в сміх.

— Він перехитрував тебе, Мейтленде! — реготав король. — На Френсіса можна покладатися! Він хороший рибалка, він обіграв тебе, немов якогось лосося! Він чудово розумів, що ти й носа не наважишся до нього виткнути з дому. Він пошив тебе в дурні!

— Його поведінка зневажлива до корони, — кинув Мейтленд. — Вона ображає гідність вашої величності. Його слід суворо покарати!

— Вона ображає твою гідність, Мейтленде, — сказав король, хоча канцлерові слова боляче зачепили його. — А як би ти покарав його? — запитав він.

— Конфіскацією, — швидко відповів Джон Мейтленд. — Його титулів, маєтків.

— Ні! Ні! — вигукнула королева. — Френсіс — наш кузен, Джеймсе. Я розумію, він зухвалий, часом зарозумілий, але він найдобріший поміж чоловіків, яких я знаю, і він завжди був вірний друг вашої величності. Він не брав участі в змовах проти вас і не брехав вам, як інші.

— Його звинувачують у чаклунстві, Енні.

— Безглузді звинувачення, яким ніхто не йме віри! Ваших перів так обурили ці наклепи, що вони не схотіли навіть зустрітися розглянути цю справу! Будь ласка, коханий мій чоловіче. Не будьте надто суворим до Френсіса. Він наш друг, а їх у нас так мало.

— Ми маємо зразково покарати цього шахрая! — гримнув Мейтленд.

— Сер! — розлючено гукнула королева, випростуючись. — Ви зовсім забули своє місце! — Вона повернулася до короля. — Ваша величносте, я можу страшенно засмутитися, якщо ви жорстоко покараєте нашого кузена. Нині розпал літа, і, наскільки я знаю Френсіса, він утік, просто щоб поплавати в озері.

В її вустах справа здавалася не такою вже й значною. Джеймс обійняв рукою свою гарненьку дружину.

— Люба моя, дай мені обміркувати це, — мовив він заспокійливо й нахилився, щоб поцілувати її.

Королева повернулася і, повільно пройшовши до дверей своєї спальні, відчинила їх.

— Іще рано, Джеймі. Відпусти майстра Мейтленда, і повертаймося до ліжка. — Її блакитні, здавалося, зовсім невинні очі надили, і король відчув, як збудження наливає його чоловічий орган.

Мейтлендові довелося поки що відступити. Однак він не збирався здаватися так легко. Королева виграла в цьому раунді завдяки своїй статі, а Мейтленд зневажав такі методи. Він зрозумів, що йому потрібне те, що він міг би використати проти Гепберна, що розгнівало б короля й не давало б тому гніву згаснути досить довго, аби він дозволив удатися до конфіскації.

Раптом на пам’ять канцлерові дуже до речі стали чутки про жінку, яка цієї весни ходила з Босвеллом у набіги. Ніхто не знав, хто це, але подейкували, що вона дуже вродлива. А сьогодні його шпигуни повідомили, що, коли Босвелл попрямував до кордону, поряд із ним їхали його позашлюбний брат і вродлива жінка. Мейтленд не знав, чи допоможуть йому відомості про цю леді, але вирішив, що їх варто добути. Він послав по одного зі своїх найвідданіших людей.

— їдь до замку Ермітаж, — наказав канцлер, — і з’ясуй, що то за жінка з Босвеллом. Мене не обходить, як ти про це дізнаєшся, але ці відомості мені потрібні не пізніше ніж за тиждень.

Через кілька днів чоловік повернувся й повідомив нетерплячому канцлерові:

— Леді Катріона Леслі, графиня Ґленкірка.

— Ти впевнений? — перепитав вражений канцлер.

— Я дізнався про це від її власної покоївки. — Шпигун вирішив не пояснювати, що він виманив дівчинку із замку й катував її, доки вона не назвала ім’я, а потім перерізав їй горло.

У пам’яті Мейтленда знову сплили потрібні спогади. Настала черга служці короля відпрацювати отримані від Мейтленда гроші, і він послав по того хлопчину.

— Що ти знаєш про Катріону Леслі?

Барра написав відповідь на дикточці, що висіла в нього на паску: «Вона була таємною коханкою короля, але втекла від нього. Він досі жадає її». Він відірвав папірець від дикточки й передав його канцлерові.

Джон Мейтленд прочитав. Посміхаючись, він простягнув Баррі невеличкий капшук із золотом. Канцлер торжествував. Саме ця зброя йому й була потрібна, щоб знищити Френсіса Гепберна. Однак йому слід бути уважним, щоб усе, про що доповідають його шпигуни, було правильне й точне.

Обережне розвідування, яке він провів наступними кількома днями, дало йому приголомшливі новини: леді Босвелл нещодавно дістала від церкви розлучення. Копнувши глибше, Мейтленд з’ясував, що графиня Ґленкірка попрохала розлучення в свого дядька, абата Ґленкіркського монастиря. І абат подав прохання до шотландського прелата. Не маючи сил стримувати радісне збудження, Джон Мейтленд поспішив до Голіруда. Поки його карета заїхала у двір, йому вдалося трохи заспокоїтися. Король не має запідозрити, що канцлерові відома його найпотаємніша таємниця.

Мейтленд чекав майже цілий день, доки йому нарешті вдалося опинитися наодинці з королем.

— Я з’ясував одну цікавинку про життя Френсіса Гепберна, — почав він. — Я знаю, хто та жінка, що стала його новою коханкою, — та, що ходила з ним у набіги.

Джеймс обожнював плітки.

— То кажи вже, Мейтленде, — нетерпляче проказав він. — Хто ж вона така?

— Це і є най дивніше, сір. З-поміж усіх шляхетних жінок Шотландії, як на мене, цю леді найважче було б уявити в Босвелловому ліжку. Він намірився одружитися з нею, і леді Босвелл нещодавно дістала в церкві розлучення. А та жіночка, про яку я говорю, оце саме клопочеться над тим, щоб здобути свою власну свободу.

— Дуже цікаво, Мейтленде, але хто ж вона?

— Що ж, це графиня Ґленкірка, сір. Леді Катріона Леслі. Це прекрасне створіння, яке тут, при дворі, називають доброчесною графинею.

На якусь мить Джеймсові Стюарту здалося, що його серце зупинилося.

— Хто, Мейтленде? Що ти сказав?

— Леді Леслі, сір. Дружина Ґленкірка.

Король пополотнів, і Мейтленд скористався з цієї миті, щоб попросити дозволу піти. Але виходячи, він почув наказ:

— Залитися цієї ночі в палаці.

Канцлер пішов, посміхаючись. Лорда Босвелла було вже майже знищено. Мейтленд добре помітив муки на обличчі короля.

Розлючений, Джеймс походжав по спальні. Френсіс Стюарт-Гепберн був його заклятий ворог, і ця ворожнеча тривала все життя. На чотири роки старший за короля, він завжди був більший, сильніший, розумніший, яскравіший. Природа обох наділила вродою, але Френсісова краса була виразнішою, майже богоподібною, з грубими чоловічими рисами. Джеймс напружено вгризався