Катерина Дако - Зламати ляльку Loly, Катерина Дако

* 9.1 * Гра шоста. Чоловіча

 

Дівчатка взагалі не надто сильні;
тіло у них тендітне і ламке, як у ляльки;
твоє тіло і є тіло ляльки;
твоє тіло для інших -
щоб милувалися ним, няньчились;
твоїм тілом користувалися інші, не ти;
твоє тіло було як спокусливий плід,
в який хотілося встромити зуби
і насолоджуватися смаком;
твоє тіло – для інших, не для тебе.

Джойс Керол Оутс. "Блондинка"

 

Увечері у двері квартири почали дзвонити. Лола хотіла не відкривати, але дзвінок продовжувався і продовжувався. Швидше за все, це Інка прийшла. Переймається. Більше нема кому.

Інна мала свої ключі, але вчора Лола зачинила двері на всі замки, у тому числі клямку, тому подруга не могла прорватися до квартири.

Лола насилу, як після важкої хвороби, піднялася з ліжка. Дісталася до дверей. Подивилась у вічко.
Точно. Подруга притопувала від нетерпіння і продовжувала дзвонити.

Потім закричала:

- Лоло, відкривай. Я знаю, що ти вдома. Бо двері зламаю.

Довелося відчинити.

- У-у-у, - з порога простягла гостя. - Гарна-а-а...

Пройшла повз Лолу, потім зупинилася, принюхалася.

- Ти вчора наклюкалася, чи що? Чого причаїлася?

Лола не стала нічого відповідати. Та й що відповіси?
Мовчки пройшла у ванну, роздяглася, стала під душ. Наче трохи відпустило.

Вийшовши, знайшла подругу на кухні. Та готувала омлет.

- Давай, поїсти зараз. А потім розкажеш.

У мовчанні поїли. Потім налили чай. Як завжди, у улюблені чашки.

 

- Ти маєш це припинити! - майже кричала Інна, почувши розповідь про "розваги" у клубі. - Чуєш! Будь-якою ціною!!! Навіть якщо доведеться звільнитися з роботи!

- Так, я також про це думала. Я не зможу там працювати більше. Знаючи, що Гордій сидить парою поверхів вище. А якщо зустрінуся з ним випадково...

- Завтра пиши заяву про звільнення. Ну якщо скажуть, відпрацюєш два тижні. Або ще краще, візьми на цей час лікарняний.

Лола обіцяла подумати, як зробити все без зайвого галасу. Але у глибині душі розуміла, що Гордій не відпустить просто так. Що йому сподобалося грати нею, що він може...

Гаразд, не хотілося думати про сумне.

Але й відключитись від минулих подій не виходило. Особливо після того, як вона, провівши подругу, взяла в руки телефон. Там була незліченна кількість пропущених дзвінків. Від подруги. І від Гордія...

А ще було кілька повідомлень від нього.

У першому було просто прохання не мовчати, взяти слухавку. У другому, що прийшов декількома годинами пізніше, стурбованість, чи все з нею гаразд.

І ось зовсім недавно було отримано третє:

"Якщо не хочеш відповідати сьогодні - гаразд, відпочивай. Але завтра ми повинні зустрітися. І поговорити. Я був неправий".

Лола не хотіла зустрічатись, не хотіла говорити. Вона була сита і зустрічами, і розмовами. Та й взагалі ситуацією та цими відносинами. Але її думка, мабуть, мало кого цікавила.

Вона розуміла, що Гордія не змінити, що він як був самозакоханим мудаком, так їм і залишиться. Не спрацює тут формула: "мого величезного кохання вистачить нам двом з головою". Не потрібне йому її кохання. Йому секс потрібний. Розпуста. Психологічне насильство. Ігрища ці безглузді.

Вирішивши твердо стояти на розриві і, наскільки можна, уникати зустрічі з чоловіком, Лола таки змогла проспати ще кілька годин.

 

***

“Сьогодні заберу тебе одразу після роботи. Не тікай ​​від мене. Нам все одно потрібно зустрітися."

Лола розуміла, що зустріч неминуча, але їй зовсім не хотілося, щоб вона відбулася так швидко.

Але, з іншого боку, краще одразу поставити всі крапки над "і".

 

Вийшовши після роботи на вулицю, вона побачила на парковці знайому машину. Навіть здалося, що сьогодні та виглядає ще хижіше. Судячи з включених габаритів, Гордій вже чекав на неї всередині.

Лола рішуче потягла за ручку дверей. Сіла всередину. Хоч їй і не хотілося б, щоб хтось із колег побачив її разом із головним босом, вона розуміла, що колеги ці – вже майже екс. Заяву про звільнення вирішила написати завтра. Щоб не обговорювати ще й це з Гордієм. По-любому він би дізнався, що вона вирішила звільнитися.

Тому, залізши в машину, Лола повернулася і твердо подивилася в обличчя чоловікові. Він був неголений, якийсь скуйовджений, чи що. Наче до того пив. Або погано спав.

Потягнувся до неї, щоби поцілувати. Але Лола відсторонилася. Майже відсахнулася. Гордій явно не очікував такої реакції.

Уважно подивився Лолі в очі, ніби очікуючи побачити відповіді на свої запитання. Повільно взяв за руку, підніс кисть до губ і поцілував. Спочатку тильну частину, потім повернувши – долоню. Це було так до сліз ніжно. Так романтично. Чому він може бути таким... але тільки тоді, коли йому це на руку.

І раптом, наче зірвавшись, Гррдей різко смикнув дівчину на себе, згріб і почав цілувати. Спершу туди, куди виходило. У волосся, щоки, лоб...

Лола намагалася вирватися, ухилитися. Але він тримав міцно, стискаючи все сильніше. Потім все-таки зміг дістатися губ. І почав мучити, притиснувся, зім'яв майже до болю. Увірвався язиком у рот. І цілував, цілував... 

Наче пив і не міг напитися.

У Лоли від такого натиску закружилася голова. Якби стояла – точно впала б.

А ще вона не знала, як на це реагувати. Завмерла, наче статуетка. Не відповідаючи на поцілунок, але й перестала чинити опір. Вона просто здивувалася від тієї жадібності, з якою Гордій хотів її. А те, що він фактично мав її язиком, не залишало сумнівів.

- Ще трохи, і я трахну тебе прямо тут.

Гордій відсторонився, переключив швидкість і зірвався з місця. До квартири вони долетіли з якоюсь фантастичною швидкістю.

Лола сиділа затихла. Розуміла, що говорити зараз марно. Він все одно не почує. І не відпустить.

Тому коли з її боку відчинилися двері машини, просто дозволила підхопити себе на руки. Закрила очі, вдихнула такий рідний, його запах.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍