Юліанна Бойлук - Наперекір дружбі, Юліанна Бойлук

Глава 34. Слава

Я подякував Денису за інформацію і вийшов з приймальні. Направився до свого двокімнатного кабінету, в першій частині якого сиділа Аліна. Настрій був ненайкращий. Як тільки зайшов, побачив дівчину на робочому місці. Вона навіть очей не підняла на мене.

Закрив за собою двері, підійшов до її стола.

— Негайно видали те фото. І від сьогодні готуйся до звільнення. Можеш вже шукати собі нову роботу, — сказав, і одразу пішов далі, до свого кабінету.

Прикрив за собою двері, а потім сів за стіл. Дістав телефон, зайшов на профіль Аліни, побачив ту кляту фотку, вийшов з інсти, знов зайшов... На третій мій захід фотки нарешті не було. Зітхнув, подумавши, що тепер залишився зовсім один.

Я так довіряв їй... Вона багато в чому мені допомагала, я зовсім не очікував ножа в спину з цією фотографією. Тепер, авжеж, було зрозуміло, чому всі на мене так косилися. Думали, що я приволочив з собою секретарку-коханку, щоб спати з нею і тут.

Не розумів, нащо вона це зробила. Похизуватися перед подружками? Аліна ніколи не була такою... Вона ж завжди була на моєму боці, я розраховував на неї...

Навіть не думав, що така її зрада так сильно вдарить по мені, але дійсно відчував себе розбитим.

Добре, що ми хоч з Сашею майже не спілкуємось, та й вона не з тих, хто когось моніторить по соцмережах. Та й тим паче це все на аккаунті Аліни було, а вони навіть не підписані одна на одну. У Саші взагалі закритий аккаунт.

І чому я подумав, що її могло б схвилювати щось подібне? Вона собі живе спокійно, зустрічається з тим, з ким так хотіла, скоро Новий рік вже. Знаю, як вона мріє про казку кожного Нового року. І казкою в її голові є саме Женя.

Я відкрив компʼютер, намагаючись відірватися від думок про вчинок Аліни та про Сашу з Женею. Все це робило мені боляче. Досягнувши певної вершини, я все одно залишався нещасливим.

Я переживав, як вона там. Та й самому зараз як ніколи хотілось подзвонити і поговорити з нею, хоча б як з подругою. Все ж, Саша завжди була вірною подругою, я завжди довіряв їй. Поділитися тим, що коїться в мене на роботі... Виходило, що я не міг впоратися з тиском пліток. Слабак. Чому мене це так сильно зачепило?

Хоча в реальності з Аліною у мене було набагато більше шансів на якийсь розвиток стосунків... Зараз, заспокоївшись, я можливо, навіть взмозі зрозуміти її. Вона так довго трималась, була другом і колегою, підтримувала. А потім просто не витримала і піддалась спокусі...

Я не звертав на неї увагу і вона придумала отакий дивний спосіб її привернути. Згадувались її слова про те, що мені ніколи не бути з тією, яку я кохав.

Авжеж, мені не хотілось вірити в це, однак факти — доволі вперта річ. Всі факти якраз підтверджували ті слова...

Думав над тим, щоб все ж повернутися до Києва і хоча б просто спокійно поговорити з Сашею. Ми ж з нею так і не поговорили щодо всього, що відбувалось.

Напевно, я мав зробити це ще тоді, коли почув її розмову з подругою, однак тоді я був неготовий. Певно, мені все ще хотілось мати хоч примарну надію на те, що насправді вона нещаслива з Женею і не хоче бути з ним. А якби я запитав тоді, то ця маленька надія була б розтоптана вщент.

Однак всі її метаморфози заради нього дійсно виглядали як якісь жертви. Я не обманював її, я дійсно так вважав і все ще вважаю, вона не була щаслива... Варто хоча б згадати нашу телефонну розмову.

Якби вона була щаслива, то хіба б відповіла питанням на питання? Так могла б зробити хіба що така, як Аліна... Та, яка зробила таку підставу з фоткою, могла б гратися моїми почуттями, але ж не Саша... Саша була щирою зі мною, і я точно не ідеалізую її зараз, вона завжди була щирою.

Я любив цю її щирість, злегка дитячу наївність і віру в дива. Вона завжди була чистою і світлою, такою, яку хотілось оберігати від цього не настільки світлого і чистого світу.

Але не зважаючи на легку інфантильність, Саша була дуже цілеспрямована. Цю рису в ній я також обожнював... Можливо тому, що в нас вона була спільною. Саша завжди йшла своїм шляхом, не обирала проторені успішними батьками доріжки.

А ще вона завжди була доброю і турботливою. Навіть не кохаючи мене, вона робила для мене буквально все... Дуже піклувалась про мене. Якби не знав її стільки років, то подумав би, що насправді вона була закохана у мене, а не Женю.

Але насправді це був просто її добрий характер. Вона ніколи не могла залишити когось у біді. Завжди була готова допомогти... І хоча я також заради неї, або заради Ліни та дітей, був готовий на все, у неї це все було якось по-інакшому.

Цікаво, а як би вона вчинила на моєму місці? Навряд би так сильно зірвалася на Аліну.

Я зітхнув, встав з-за столу, пішов до приймальні, але Аліни за столом не було. Її стіл взагалі був аж надто порожній: на ньому не було нічого, окрім ноутбука і паперів. Навіть її улюбленого кактуса з рожевими голками не було...

Невже, вона пішла у відділ кадрів? Чорт, я не можу звільняти людину за таке. Це несправедливо, я не такий.

Я буквально побіг до відділу кадрів, але Аліни там не було. Підійшов до кадровика.

— Ви не бачили мою секретарку, Аліну? — запитав його.

— Вона вже хвилин пʼятнадцять як пішла, — сказав він. — Хіба ви не сказали їй звільнитися? Дівчинка написала заяву, в очах стояли сльози...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍