Тадеуш Доленга-Мостович - Кар’єра Никодима Дизми

— Ну що ти, Марієтто, — стримувала її сестра.

— Мабуть, не личить, — мовив Дизма, але всі інші вважали, що то була б непогана розвага, а якщо вечеряти в окремому кабінеті, то все буде гаразд.

Тим часом на арену вийшла друга пара.

Дизма збуджено стежив за борцями. В гострі моменти він од хвилювання так стискав руки, що аж суглоби тріщали. Крізь зціплені зуби в нього раз у раз вихоплювалися слова заохочення:

— Дужче! Вали його…

Борці, мокрі від поту, хрипіли і стогнали, качаючись по арені.

З галерійки лунали крики, свист, оплески.

Змінилося вже кілька пар атлетів.

Нарешті дійшло до виступу, що був головною сенсацією вечора.

На арені один проти одного стали два найдужчі борці.

Чемпіон Польщі — Вєляга, з потворно широкими плечима і м’язами Геркулеса, з коротким деформованим носом і побритою головою був схожий на горилу. Навпроти, розставивши ноги, мов два сучкуваті стовбури дуба, стояв Тракко; він був вищий і трохи тонший, під блискучою шкірою грали великі клубки м’язів.

Стало зовсім тихо, і в цій тиші пролунав свисток.

Противники спроквола, свердлячи один одного поглядами, сходилися. Обидва розуміли, що їх чекає серйозна боротьба, але з самого початку стало ясно, що у кожного з них своя тактика. Поляк прагнув надати боротьбі блискавичного темпу. Італієць же старався якнайдовше зберегти силу, розраховуючи на те, що противник стомиться. Тому він майже не опирався і після кількох сутичок ліг черевом на килим.

Вєляга став над ним, силкуючись перевернути Тракко горілиць. Так тривало кілька хвилин. Потім, упевнившись, що з цього нічого не вийде, Вєляга почав шалено терти італійцеві шию.

— Що він робить? — спитала панна Марієтта.

Вареда нахилився до неї і, не одриваючи погляду від арени, пояснив:

— Це масаж. Розумієте, бити не можна, а отакий масаж допускається. Від цього м’язи шиї стають слабші. Ну, і шкіра болить.

Напевне, й італієць пересвідчився в цьому, бо зненацька скочив і, вирвавшись із рук противника, схопив його ззаду за поперек. Проте в нього були надто короткі руки: огрядний Вєляга одним духом напружив живіт, і сплетені руки Тракко вмить розсунулися.

Глядачі зустріли це бурхливими оплесками.

Взагалі спочатку всі симпатизували польському борцеві.

Тим часом боротьба не давала ніяких наслідків, і це викликало у Вєляги неприховану лють. Її ще більше розпалювали вигуки глядачів:

— Вєляга, не піддавайся!

— Вали італійця!

— Браво, Вєляга!

Очі атлетові налилися кров’ю, з грудей вихоплювалося глухе хрипіння.

Боротьба ставала дедалі запальнішою. Зчеплені між собою тіла вкрилися краплями поту.

Вєляга шалено атакував італійця, а той завзято оборонявся, неодмінно зберігаючи добрий стиль і дотримуючись правил. Вєляга ж, навпаки, вже не гамував грубої жадоби будь-що перемогти італійця, і суддя кілька разів мусив втручатися, бо поляк вдавався до недозволених прийомів.

Раптом йому пощастило взяти Тракко страшним способом, так званим «подвійним нельсоном». Величезні ручиська пересунулися ззаду під плечима італійця і з’єдналися на його карку.

Цирк завмер у напруженому чеканні.

Борці застигли в кам’яній непорушності, в безруху, сповненому таких зусиль, що, здавалося, клубки м’язів розірвуть шкіру.

Вєляга давив. Обличчя італійця стало спершу пурпурове, а тоді посиніло. Очі від нестерпної муки вирячились, рот роззявився, і по висунутому язику текла слина.

— Гидота, — мовила панна Марієтта і заплющила очі.

— Він його задушить! — перелякалась її сестра. — Пане Никодиме, це жахливо…

— Ну й хай скрутить йому шию! — відповів Дизма.

— Стидно, пане президенте, — нервувала Марієтта.

— Він же може здатися, — знизав плечима полковник.

А італієць і не думав здаватися. Терпів пекельний біль, але видно було, що він не поступиться.

Вєляга теж упевнився в цьому і, знаючи, що незабаром пролунає свисток на перерву, постановив за всяку ціну закінчити боротьбу.

Несподівано шарпнув противника вбік, підставив ногу, кинув його на килим і, навалившись усім тілом, поклав на обидві лопатки.

Цирк аж затрясся. Несамовитий рев, буря оплесків і тупотіння тисячі ніг — усе це злилося в такий гармидер, що ні свистка судді, ні дзвоника голови жюрі не чути було.

— Браво, браво, Вєляга! — ревів Дизма так, що в нього аж піт на лобі виступив.

Тим часом борці встали з килима.

Вєляга кланявся на всі боки, а Тракко підійшов до столика жюрі і, потираючи синій карк, щось говорив.

Нарешті гармидер ущух. Тоді суддя вийшов на середину арени і оголосив:

— Змагання з боротьби між чемпіоном Польщі — Вєлягою і чемпіоном Італії — Тракко закінчилося безрезультатно, бо Вєляга поклав свого противника, підставивши йому ногу, а це не дозволяється. Жюрі постановило…

Дальші його слова заглушив гамір протесту:

— Неправда!

— Не підставляв ноги!

— Суддя — калоша!

— Вєляга переміг!

— Геть італійця!

Кінець кінцем узяти слово пощастило голові жюрі:

— Панове! Боротьба закінчилася безрезультатно, ба Вєляга підставив ногу. Це бачив не тільки суддя, але й я.

— Неправда, не підставив! — гукнув Дизма.

— Це ви кажете неправду, — обурився голова жюрі.

— Що?! — репетував Дизма. — Що?! Коли я кажу, що не підставив, я, президент Державного хлібного банку, то мені можна більше вірити, ніж отому жевжикові з свистком.

Цирк задрижав од оплесків.

— Браво, браво!

— Він