Олена Герасим'юк - Розстрільний календар

нез’ясованих обставин. 1958 року його вирок було скасовано за недоведеністю обвинувачення. Джерела

Власенко О., Курильчук Н. Чехи на Волині: історія та сучасність: збірник наукових праць. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. Режим доступу: https://goo.gl/jBIqZz

Рихлік Євген Антонович: [Біографія]. Режим доступу: https://goo.gl/6v3moy

14 червня 1937 року заарештований поет Микола Булатович

Микола Булатович — поет-футурист, член «Нової генерації» і Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, автор двох збірок, журналіст, художник, перекладач Пушкіна і послідовник Маяковського — був затриманий за рішенням Пери Гольдман, сумнозвісної енкаведистки з управління держбезпеки з компонування звинувачень художній інтелігенції України. 14 червня 1937 року слідча Гольдман встановила, що комсомольця Булатовича необхідно заарештувати, бо він особливо небезпечний для режиму.

Під час допиту його звинуватили у спілкуванні з письменниками-контрреволюціонерами: Вишнею, Чечвянським, Вухналем, Бобинським, Ірчаном, Епіком, Семенком, Чигирином, Шкурупієм, Влизьком, Колесником, Саченком, Калянником, Щупаком, Коваленком, Яловим. Йому пригадали розстріл якогось далекого родича за участь у збройному повстанні і дорікнули, що його батько, священик, до революції орендував у Монастирищенському повіті 100 десятин землі. За ці «провини» поета звинуватили в членстві в українській націоналістично-фашистській терористичній організації. Його прізвище занесли до першої категорії «Сталінських списків».

2 вересня 1937 року виїзна сесія Військової колегії засудила Миколу Булатовича до розстрілу з конфіскацію особистого майна. Протягом доби вирок виконали. Реабілітований Микола Булатович 1957 року.

Джерела

Булатович Николай Евгеньевич // Сталинские списки: [Електрон­ний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/l0vztL

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/TWJqbI

14 червня 1919 року вбитий художник Олександр Мурашко

За свідченнями Маргарити Августівни45, в ніч проти 15 червня 1919 року вона з чоловіком верталася додому. Біля самого будинку, де вони жили, до них гукнули: «Стій, будемо стріляти!» І одразу ж підійшло троє чоловіків. Один з них, одягнутий у шкіряну куртку і матроську безкозирку, високий брюнет, сказав, звертаючись до Мурашка: «Ви затримані, ходімте до Подільської комендатури». Мурашко показав їм документи, пояснив, хто він, але невідомі силоміць кудись його повели. А вранці Мурашка знайшли убитого на Дорогожицькій вулиці в садку будинку № 18. Вбивці зняли з нього діагоналевий піджак, жилет, обручку, а також перстень із коштовним каменем, забрали парусиновий гаман.

Це свідчить про те, що Мурашка вбили грабіжники.

Іван Головченко, міністр внутрішніх справ УРСР у 1962—1982 рр.

З початку 1919 року Київ, де вдруге була встановлена радянська влада, переживав буквально епідемію вбивств та замахів: і кримінальних — задля грабунків, і політичних — «індивідуального» терору. У київських газетах навіть з’явилася спеціальна рубрика «Загадочные убийства».

Обставини загибелі видатного українського художника, одного з фундаторів Української академії мистецтв Олександра Мурашка дійшли до нас у двох версіях.

Автор першої з них, частково наведеної вище, спираючись на тоді ще не опублікований протокол допиту дружини художника, офіційну версію слідства та власні припущення, доводив, що Мурашка вбила банда турків-булочників, частину членів якої розстріляли, а частину вислали з міста за два місяці після злочину.

Згідно з другою версією, опублікованою на еміграції архітектором і художнім критиком Георгієм Лукомським, київська ЧК в очікуванні наступу на місто антибільшовицьких сил припускалася численних «помилок». Можливо, однією з таких «помилок» через переплутані списки чи випадково не закреслене прізвище стало вбивство художника.

Лукомський переказував, що напередодні Мурашка заарештовували за невнесення контрибуції за його маєток, і в ЧК він поводився доволі зухвало й платити відмовився. Завдяки посадовому документу художника відпустили, однак така його поведінка могла зачепити самолюбство червоноармійців.

Убивство Лукомський описує розлогіше і з суттєвими відмінностями в деталях: нападниками, за його словами, були солдати, усе цінне вони запропонували Мурашку віддати дружині. Зачувши лихе, художник просив, аби дружина його супроводжувала, але її силоміць змусили йти додому. Щойно вона дійшла до ґанку, як побачила, що чоловік кинувся тікати. Вочевидь, Мурашко відразу визначив, що ведуть його не в ЧК, а в бік виїзду з міста, у поле на розстріл без суду і слідства, і вирішив добігти до близької канави під парканом, якою він міг пролізти в садок і зникнути в темряві. Але його піджак за щось зачепився, і, хоча ноги й тулуб уже були у садку, голова лишалась на вулиці — цієї миті переслідувачі наздогнали його й вистрелили у потилицю. Цінні речі лишились у дружини.

Ховали Олександра Мурашка так, як він зобразив на полотні «Похорон кошового»: вкриту червоною китайкою труну учні нес­ли на руках до Лук’янівського цвинтаря.

Джерела

Безсмертний-Анзіміров Андрій. Олександр Мурашко // День: Україна Incognita. — 2015. — 7 вересня. Режим доступу:https://goo.gl/QwDv01

Олександр Мурашко. Твори з колекції Національного художнього музею України. — К., 2000. Режим доступу: https://goo.gl/ eOUI76

Політичний терор і тероризм в Україні. XIX—XX ст. Історичні нариси. — К.: Наукова думка, 2002.. Режим доступу:https://goo.gl/9hQcgt

15 червня 1933 року селянин Іван Колесник помер перед винесенням вироку

Іван Сидорович Колесник з села Марківка (нині смт. Марківка Луганської області) під час виїзду колгоспників у поле на сівбу запитував: «Навіщо ви їдете в поле сіяти, коли в минулому році весь урожай забрали, а вас залишили голодними і ви пухнете з голоду?»

Слідство проти нього розпочалося 30 квітня 1933 року. Марківський районний апарат Донецького обласного відділу ДПУ УСРР звинуватив Колесника в систематичній агітації проти сівби у колгоспі та в крадіжках колгоспного майна. Його справа була направлена на розгляд судової трійки ДПУ УСРР із клопотанням про висилку обвинуваченого до Північного краю.

Проте, згідно з довідкою районного уповноваженого ДПУ УСРР, Колесник помер у районній лікарні, не дочекавшись вироку, 15 червня 1933 року.

25 вересня 1933 року справу було припинено «за відсутністю доказів», але реабілітували Івана Колесника аж у 1994 році.

Джерело

Колесник (Колесников) Іван Сидорович // Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією». Національний банк репресованих. Режим доступу: