Сергій Вікторович Мирний - Чорнобильська комедія

Поглядає в бік вагончика. Перед ним іде жваве обговорення, що ж робити з кореспондентом іноземної преси далі.

СУПРОВОДЖУЮЧИЙ: Ось ваш персональний транспорт. Це тільки для найважливіших візитерів…

Під лісосмугою стоїть величезний БТР, — бронетранспортер БТР-60ПБ, — за обрисами схожий на броник-БРДМ, але в кілька разів більший за нього: восьмиколісний, чотирьохвісний, розрахований аж на 10 озброєних вояків… А цей до того ж іще й повністю освинцьований, обгорнутий зовні товстими сірими пластинами свинцю. Навіть для зони — рідкісна потвора…

Елмс залазить досередини, за ним — супроводжуючий.

СУПРОВОДЖУЮЧИЙ (продовжує): Ми вам покажемо тут все, як воно є…

ЕЛМС (дивиться в бічний триплекс): Я ж нічого не бачу! Все закрито свинцем!

СУПРОВОДЖУЮЧИЙ: Це для захисту. Для вашої особистої безпеки…

Глухий стуку броню — «Вилазь! Вилазьте! Летимо!»

Вертоліт підлітає до реактора.

Вже видно пролом.

ЕЛМС: Бог мій! Таке відносно невелике руйнування! Всього лише частини будівлі… Після tornado… смерчів, тобто — я бачив набагато більш жахливі, масштабніші traces… сліди… руйнування А тут — всього-навсього одна будівля, один вибух, одна пожежа — і вся планета… як ви кажете? ага, «на вухах»… Планета на вухах, мене з відпустки зривають… Пілот, ми можемо підлетіти ближче?

СУПРОВОДЖУЮЧИЙ: Тільки не знімати!

ЕЛМС: Пам’ятаю…

ПІЛОТ (Елмсу): Ви дійсно цього хочете? You sure?

ЕЛМС: Так, офіцер. Не бійтеся.

ПІЛОТ (перед тим, як натискати на важіль, повертає голову до Елмса): Ви смілива людина.

П’ЄР ЕЛМС: А ви що, не літаєте так близько?

ПІЛОТ (виконує маневр): Чому? Літав. Прямо над проломом. Мішки туди скидали…

П’ЄР ЕЛМС: О-о! Один раз?

ПІЛОТ: Та разів, мабуть зі сто. Я не рахував. На землі точно лічать.

Вертоліт починає по колу, з все меншим радіусом — облітати вигорілий 4-й реактор… Елмс хапається за фотоапарат.

СУПРОВОДЖУЮЧИЙ: Не знімати!

Елмс, чортихнувшись, з досадою відкладає камеру вбік.

Зруйнована будівля, купи мотлоху поряд — і море маленьких людських фігурок на землі.

ЕЛМС: А де ж японські роботи?

Зненацька — зовсім близько! — на дах 3-го енергоблоку вискакують лицарі в чудернацькій шкіряно-свинцевій амуніції, гарячково метушаться на даху з лопатами й носилками…

СУПРОВОДЖУЮЧИЙ (обличчя перекошується; відразу ж вказує рукою вбік; солодким голосом професійного гіда): Дивіться! Он місто Прип’ять…

Видно порожнє місто Прип’ять за кілометр з чимось від руїни.

ЕЛМС: А туди… можна?

СУПРОВОДЖУЮЧИЙ: Та можна. Тільки не знімати! (оглядається, чи військовослужбовці ще на даху, і махає пілоту за спиною Елмса: «Лети! Лети геть звідси!»)

Вертоліт пролітає над Прип’яттю…

…і на обличчі Елмса вперше з’являється переляк. Справжній, відвертий переляк. Страх не за себе — за всіх нас… Внизу звичайне — ні, надзвичайно красиве! — місто… Білі високі будинки, прямі вулиці, парки, школи… Тільки воно зовсім мертве. Безлюдне. Пусте. Як після нейтронного бомбардування. Білі простирадла та різноколірні пелюшки на балконах покинуто погойдуються під вітром…

Брудно-зеленим тарганом рухається щось внизу по землі.

Це броньована машина радіаційної розвідки об’їздить Прип’ять за своїм маршрутом…

Вертоліт робить коло над Прип’яттю — і завертає назад, на місто Чорнобиль.

Летить над зеленим сосновим лісом, над асфальтовою трасою, яку перетинає широка смуга рудого, безживного лісу, що тягнеться від АЕС, її колишнього 4-го енергоблоку — на захід.

По просіці мертвого Рудого Лісу вправно й швидко несеться брудно-зелений прямокутник — броник радіаційної розвідки…

ГОЛОС СУПРОВОДЖУЮЧОГО: Тільки не знімати!

…Сергій, висунувшись з люка і видивляючись маршрут, — спідлоба позирає на вертоліт, що пролітає навскоси над просікою…

Вертоліт стоїть на польовому аеродромі, його лопаті ще обертаються, сповільнюючись…

ЕЛМС (пілоту): Дякую, офіцере. Можна вам презентувати? Найновітніший засіб від радіації… (дістає упаковку таблеток)