Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

— Спасибі за турботу! А то я зовсім змерзла! Хто тебе прислав?

— Сестриця Цзицзюань, вона подумала, що вам буде холодно, панянко!

— І ти послухалася? — з уїдливою посмішкою запитала Дайюй. — Адже це для тебе так клопітно! Мені іноді цілими днями доводиться повторювати тобі те саме, а ти все пропускаєш повз вуха. Ніяк не зрозумію, чому будь-який її наказ ти виконуєш швидше, ніж виконала б найвище веління?!

Баоюй зрозумів, що Дайюй вирішила скористатися помилкою служниці, щоб позлословити, і захихикав. Баочай, яка добре знала вдачу Дайюй, не звернула на її слова уваги.

— Здоров’я в тебе слабке, — всміхнулася тітонька Сюе, — ти вічно мерзнеш. От про тебе й подбали! Що ж тут поганого?

— Ви нічого не знаєте, тітко! — заперечила Дайюй. — Добре, що я у вас! А інші на вашому місці образилися б! Невже в людей не знайдеться грілки і треба присилати її з будинку? Що вони надто дбайливі, це добре. Але ж мене можуть вважати розпещеною?

— Ти занадто недовірлива! — зауважила тітонька Сюе. — Мені таке навіть на думку б не спало!

Баоюй випив уже три келихи, і мамка Лі спробувала його зупинити. Але де там! Баоюй був у прекрасному настрої, розмовляв із сестрами, жартував, сміявся.

— Люба нянько, — сказав він з образою в голосі, — я вип’ю ще два келихи, і все.

— Дивися! — сказала мамка Лі. — Батько вдома й у будь-яку хвилину може запитати тебе про заняття!

Баоюй, розсерджений, поставив келих на стіл і похнюпився.

— Не псуй усім настрій, — мовила Дайюй. — Покличе батько, скажеш, що тітонька затримала. Нянька говорить це просто так, щоб нас потішити!

Вона легенько підштовхнула Баоюя й процідила крізь зуби:

— Не звертай уваги на цю стару каргу! Будемо веселитись, як нам подобається!

Мамка Лі, що добре знала характер Дайюй, почала їй виговорювати:

— Панянко Лін, замість того, щоб підохочувати його, краще б спинила. Тебе він, мабуть, послухається.

— Я не буду ні підохочувати його, ні спиняти, — з холодною посмішкою заперечила Дайюй. — А ти занадто вже обережна, нянько! Бабуся ніколи не відмовляє йому в вині, і якщо він у тітоньки трохи переп’є, нічого страшного, я гадаю, не станеться. Чи ти вважаєш тітоньку чужою?

— Справді, кожне слово панянки Лін гостріше ножа! — стримуючи роздратування, жартівливим тоном мовила мамка Лі.

— Цілком правильно! — сміючись, сказала Баочай, ущипнувши Дайюй за щоку. — Варто цій Чорнобривці розкрити рот, і тоді хоч злися, хоч смійся!

— Не бійся, мій хлопчику! — заспокоювала Баоюя тітонька Сюе. — Позаяк уже ти тут, я почастую тебе на славу! І не бери все так близько до серця, не засмучуй мене! Їж спокійно, я тебе не дам скривдити. А сп’янієш, заночуєш у нас. — І тітонька Сюе наказала служницям: — Підігрійте ще трохи вина. Ми з тобою вип’ємо ще по два келихи, — знову звернулася вона до Баоюя, — а потім вечерятимемо.

Баоюй повеселішав, а мамка Лі сказала служницям:

— Ви тут наглядайте за ним. А я тільки переодягнуся й відразу повернусь. — Засмучена, вона попросила тітоньку Сюе: — Пані, не дозволяйте йому пити зайве...

Не встигла мамка Лі піти, як дорослі служниці вшилися. Залишилися дві дівчинки — вони щосили намагалися догодити Баоюю.

Незабаром тітонька Сюе наказала подати вечерю, а вино віднести. Баоюй без усякого задоволення попоїв трохи курячого супу з маринованими паростками бамбука й випив відвар добірного осіннього рису. По вечері Баоюй і Дайюй угамували спрагу декількома чашечками чаю. Тепер тітонька Сюе більше не турбувалася.

Сюеянь та інші служниці вже попоїли й чекали Дайюй і Баоюя.

Дайюй підвелася й рішуче заявила:

— На сьогодні, мабуть, досить. — І звернулася до Баоюя: — Ходімо?

Баоюй примружився й знову подивився на неї:

— Ходімо!

Вони почали прощатися з усіма. Дівчинка-служниця подала Баоюю крислатий, із червоної повсті, капелюх від снігу. Баоюй наказав служниці надягти йому капелюх і нахилив голову. Служниця струснула капелюх і насунула Баоюю по самі брови.

— Постривай, що ж ти робиш! Дурна! Повчилась би в інших! Дай-но я сам!

— Підійди до мене, я надягну! — запропонувала Дайюй.

Обережно притримуючи маленьку шапочку із червоними оксамитовими китицями на голові Баоюя, Дайюй акуратно надягла капелюх так, щоб залишилися видні пов’язка на лобі, шпилька для волосся та китиці.

— Тепер можеш надягати плащ! — заявила вона, оглянувши Баоюя.

Баоюй накинув плащ.

— Почекав би, поки повернуться твої няньки, — зауважила