Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

Баочай раптом розсердилася й, не давши Ін’ер доказати, послала її по чай, а потім знову повернулася до Баоюя.

Пригорнувшись плечем до плеча Баочай, Баоюй раптом відчув якийсь незвичайний аромат, у носі приємно залоскотало.

— Сестро, чим це ти надушилася?

— Терпіти не можу душитися, — відповіла Баочай, — до того ж на мені гарне плаття, навіщо ж обливати його парфумами?

— Ні, ти скажи, чим це пахне? — не вгамовувався Баоюй.

— Ага, зовсім забула! — вигукнула Баочай. — Ще вранці я прийняла пігулку холодного аромату. От нею й пахне.

— Пігулку холодного аромату? — з посмішкою запитав Баоюй. — А що це таке? Дай мені одну спробувати, люба сестро!

— Не говори дурниць! — засміялася Баочай. — Хіба ліки приймають без потреби?

У цей момент із-за дверей почувся голос служниці:

— Прийшла панянка Лін Дайюй.

У кімнату з прискоком увійшла Дайюй і, посміхаючись, мовила:

— Ай-я-я! Як я недоречно!

Баоюй підхопився з місця, запропонував їй сісти.

— Недоречно? — засміялася Баочай. — Що ти хочеш цим сказати?

— Знала б я, що він тут, нізащо не прийшла б, — відповіла Дайюй.

— Не розумію, — мовила Баочай.

— Не розумієш? — вигукнула Дайюй. — Зараз поясню. Так виходить, що ми або приходимо разом, або взагалі не приходимо. Вже краще б тебе відвідував хто-небудь один, але щодня, сьогодні він, завтра я. А то день порожньо, день густо. Що ж тут незрозумілого, сестро?

Помітивши на Дайюй накидку з темно-червоного голландського сукна, Баоюй запитав:

— Хіба пішов сніг?

— Давно йде, — відповіли жінки, що стояли біля кана.

— Захопили мій плащ? — запитав Баоюй.

— Гарний! — засміялася Дайюй. — Не встигла я з’явитись, як він одразу йде!

— Хіба я сказав, що збираюся йти? — заперечив Баоюй. — Просто хотів довідатися.

Годувальниця Баоюя, мамка Лі, сказала:

— Сніг так і сипле, доведеться перечекати тут. Побудь із сестрицями! Пані для вас приготувала чай. За плащем я пошлю служницю, а служників одпущу додому.

Баоюй кивнув.

— Ідіть, — наказала служникам мамка Лі.

Тітонька Сюе тим часом гфиготувала чай, звеліла подати вишукані страви й запросила всіх до столу.

За трапезою Баоюй заходився розхвалювати гусячі лапки, які позавчора їв у східному палаці Нінго у дружини Цзя Чженя. Тітонька Сюе також почастувала його гусячими лапками власного приготування.

— Іще б вина, тоді було б зовсім добре! — вигукнув Баоюй.

Тітонька Сюе розпорядилася подати найкращого вина.

— Не треба йому вина, пані, — запротестувала мамка Лі.

— Мила нянько, всього один келих, будь ласка, — почав просити її Баоюй.

— Не можна, — затялася мамка. — Були б тут твоя бабуся або мати, тоді пий хоч цілий глечик! Минулого разу я недогляділа й хтось дав тобі випити ковток вина, так мене, нещасну, потім два дні лаяли! Ви що, пані, його не знаєте? Варто йому випити, як він починає бешкетувати. Бабуся один-єдиний раз дозволила йому випити, коли була в гарному настрої, а так ніколи не дозволяє. Навіщо мені через нього страждати?

— Ти теж випий! — перервала її тітонька Сюе. — Я не дозволю йому багато пити. А якщо довідається стара пані, відповідатиму я.

І вона наказала служницям:

— Дайте тітоньці келих вина, хай зігріється.

Мамці Лі нічого не залишалось, як випити разом з усіма.

— Вино не підігрівайте, я люблю холодне, — попередив Баоюй.

— Оце не годиться, — заперечила тітонька Сюе. — Від холодного вина тремтять руки — ти не зможеш писати.

— Брате Баоюй, напевно, науки, які ти так ретельно вивчаєшся, не йдуть тобі на користь! — глумливо зауважила Баочай. — Невже не знаєш, що вино само по собі розпалює? Якщо пити його підігрітим, воно швидше засвоюється; а холодне розігріватиметься в шлунку. Адже це шкідливо для здоров’я. Так що облиш! Не пий більше холодного вина!

Порада була розумною, тому Баоюй відставив келих із холодним вином і звелів подати підігрітого.

Дайюй лускала динне насіння й, ледве стримуючи сміх, прикривала рот рукою.

Саме в цей час Сюеянь, служниця Дайюй, принесла своїй панянці маленьку