Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

У кожного народу є літературний твір, який з найбільшою повнотою відтворює особливості та своєрідність національного життя і національного характеру. В китайській літературі таким всеохоплюючим енциклопедичним твором став роман письменника Цао Сюеціня (1724—1764).
«Сон у червоному теремі» — епічна розповідь про життєві події і долю кількох поколінь великої аристократичної сім’ї, про її злет і падіння.

Цао Сюецінь
Сон у червоному теремі

Художня енциклопедія китайської культури

Роман «Сон у червоному теремі» в китайській літературі — явище унікальне: епічна масштабність і широке охоплення зображення поєднуються в ньому з глибиною поставлених проблем (філософсько-релігійних, етичних, суспільних), художня образність — з психологічною точністю розкриття людських характерів.

Метафора сну в романі Цао Сюеціня (1724—1764) підкреслює ілюзорність буття і світу й одночасно дозволяє реалізувати іншу основну ідею автора — форми непокори: управителі ходили проти бунтівників каральними походами, вводили суворі законопорядки, принизливі правила. Для чоловіків стало обов’язковим носити косу й одяг маньчжурського крою.

Роки життя Цао Сюеціня припали на правління трьох маньчжурських імператорів: Кансі, Юнчжена і Цзяньлуна. Особливості кожного правління позначилися на родині Цао і долі самого письменника. Його прабабуся була годувальницею самого Кансі, а дідусь Цао Інь — однокласником імператора.

Цао Інь проходив службу в нижній течії Янцзи: в Сучжоу, Янчжоу, Цзянніні (південніше Нанкіна) й одночасно був соляним інспектором в Янчжоу. Він прославився не тільки як адміністратор, але і як видатний культурний діяч, який створив одну з найбільших приватних бібліотек та організував книгодрукування. Збереглося послання Кансі, в якому він застерігає Цао іня від можливих неприємностей у зв’язку з очікуваним приходом до влади Юнчжена, четвертого сина Кансі. Побоювання Кансі справдились. Після того як Юнчжен став імператором, він розправився з усіма братами-суперниками і батьковими фаворитами. Майно родини Цао було конфісковано за життя батькового письменника — Цао Тао.

Ім’я автора роману складає собою поєднання прізвища Цао і псевдоніма Сюецінь. Власне ім’я письменника — Чжань.

Свідчень про життя Цао Сюеціня збереглося небагато: виходець із родини, що зазнала краху, він уже не входив до кола вченої і чиновницької еліти. Відомо, що він навчався в школі восьмипрапорних військ, потім учителював, служив писарем, охоронником, мав винний магазин, торгував власними картинами на околицях Пекіна, розмальовував повітряних зміїв, писав вірші й — розділ за розділом — цей роман.

Останні десять-п’ятнадцять років мешкав у селищі поблизу гір Сяншань (Духмяних гір).

Китайський літератор Лу Сінь (1881—1936) про життя Цао Сюеціня написав: «Народився у розкоші, закінчив життя у злиднях, півжиття прожив немов каміну». Лу Сінь хотів підкреслити непохитну сутність письменника, яка не змінилася навіть за скрутних обставин.

Цао Сюецінь створив сагу про «велику родину». Він не тільки відобразив етнографічно точно картинки життя аристократичної сім’ї, а й показав усе багатство китайської культури починаючи з XXI століття до нашої ери до XVIII століття нашої ери.

Для українського читача буде цікаво знати, що традиційне світосприймання китайцями часу не є прямолінійним (1, 2... 2010), а циклічним (кожен цикл має 60 років), а відлік циклів за нашої ери ведеться від 1 року Р. X. в будь-який бік до нашої ери або нашої ери. У циклічності закладено ідею спільного життя трьох поколінь (старого, середнього і молодого).

Майже кожний китаєць знає історичну хронологію своїх династій, а відповідно — історії видатних діячів, живописців, каліграфів, письменників, поетів, філософів, що жили в певний період. Тому автор свідомо уникав історичних деталей, знаючи, що навіть натяк на ім’я чи рік по ходу розповіді або в поезії породжує безліч асоціацій та образів у читачів.

Наприклад, «сон» як назва пов’язаний з ім’ям Чжуанцзи (369—286 рр. до н. е.) та його притчею:

«Одного разу Чжуан Чжоу побачив себе уві сні метеликом, який жваво пурхав навкруги і зовсім не знав, що він Чжоу.

— Тут я прокинувся і побачив, що я Чжуан Чжоу. Однак до цього часу не можу збагнути, чи дійсно я — Чжоу, якому снилося, що він метелик, чи я метелик, якому сниться, що він Чжоу».

Інший приклад — це термін «камінь», пов’язаний у свідомості китайців з ім’ям визнаного класика каліграфії і живопису Мі Фу (1052—1107). У 1103 році він був головою міста Увей (царство Чуго), і з ним трапився чудернацький випадок. Одного разу він побачив камінь дивної форми. Вирядивши камінь в церемоніальний одяг, художник звернувся до нього з вітанням, називаючи камінь «старшим братом».

Чутки про це поширилися, а Мі Фу не намагався їх спростувати.

— Вітати? Ну що ви? Я тільки уклонився йому.

Однак ця витівка коштувала йому кар’єри.

Серед плеяди поетів найулюбленішим для письменника є Лі Бо (701—762). Доречно навести його короткий вірш:

Думи тихої ночі Біля ліжка місячний промінь, Немов іній покрив долівку. Підводячи голову, бачу світлий місяць, Опустивши — згадую рідну домівку.

Молоді герої роману мріють на тлі розквіту і весни про майбутнє щасливе життя, про славу й успіх, та час від часу до них приходить усвідомлення того, що в житті не все так просто, у ньому багато суперечностей і перешкод. Такі життєві негаразди не сьогодні вигадані, вони існували й існують, і будуть існувати доти, поки житиме людство.