Володимир Львович Єшкілєв - Фаренго. Ч. 2. Гніздо

кінці часів вогонь-Атар розплавить метали і залізна ріка знесе пекло, девів і Ангра Ман'ю. Зло буде випалене, а Сім божеств здійснять останню ясну. Вони приготують «білу хаому» — напій безсмертя, яким напоять праведників-ашаванів. Для зороастрійців матеріальна світобудова є від початку благою, а божественна справедливість дорівнює істині-аші.

Символ віри (формула для проголошення і підтвердження віри) зороастрійців такий:

«Спенту Армаїті благу обираю я для себе. Нехай вона буде моєю. Я відкидаю пограбування, насилля, крадіжки худоби і руйнування будинків тих, хто вірує у Ахура Мазду. Я відкидаю девів в ім’я зустрічі Заратуштри з Маздою. В ім’я тих слів, які вони мовили, я відкидаю девів. Таким був вибір води, вибір рослин, вибір Милосердної Корови».

Однією з основ вчення Зороастра є віра у майбутнього спасителя — Саошианта («Того, хто принесе благо»). Він має народитись від сім’я пророка, яке зберігається на дні глибокого озера. Коли наблизиться виповнення часів, в озері скупається дівчина й зачне Саошианта. Цей спаситель володітиме благодаттю-фарреною (духовною еманацією вогненного бога Атри), що допоможе Саошиантові перемогти зло і ствердити назавжди істину-ашу.

Відзнакою вогнепоклонників-зороастрійців у давні часи був пояс-кусті (з потрійної мотузки). Його розв’язували тричі за добу під час молитви і після ритуалу зав’язували знову.

Древні вогнепоклонники Ірану вклонялися трьом священним вогням:

Бурзен-Міхру, що символізував стан землеробів,

Гушнаспу, що символізував стан воїнів,

Фаробаю, що символізував стан служителів культу.

Після завоювання Ірану військами Арабського халіфату в сьомому столітті ЕП, зороастризм став переслідуваною релігією, і кількість його сповідників різко скоротилася. Почались довгі століття підпільного поклоніння Атрі. До ХХІ-ХХІІ століття ЕП збереглись нечисельні громади вогнепоклонників, що жили переважно, у горах Курдистану і Карманїї. В непевну добу Першої Смути, за кілька десятиліть перед Відновленням, з’явився пророк Азміран (справжнє ім’я Шеройш Нурасов), проповідь якого привернула до реформованого зороастризму кілька мільйонів прихильників. Виникла секта «Дітей Атри», центром якої став печерний храм поблизу руїн одного із древніх храмів вогнепоклонників в окрузі Фарс (провінція Іран). Храми сектантів були побудовані на всіх континентах, а у 7 році ЕВ побудували перше позаземне святилище Атри на Марсі.

Азміран, засновник неозороастризму, зробив акцент на благості проявів матеріального світу та на близькості приходу Саошианта. Його послідовники, серед іншого, практикували різновиди тантричного сексу[57] й болісні вогненні посвячення різних рівнів. Азміран та його наближені учні відкинули концепцію смерті, притаманну вогнепоклонникам давнини. Вони проповідують вчення про майбутнє розділення людської раси на три «божі народи» — два смертних і один безсмертний. Вони пояснюють таке розділення образом вселенської «гойдалки», де «віссю» є народ безсмертних (Діти Атри), а на краях гойдалки — смертні народи, змагання яких між собою забезпечує всесвітню рівновагу.

Після початку Ери Відновлення послідовники Азмірана зазнали переслідувань і переселились спочатку на Марс та Аврелію, а пізніше (після 309 року, коли авреліанський сенат спеціальним декретом заборонив сповідування неозороастризму колоністами), на Тіронію і Нолу.

Серед неозороастрійців були видатні особистості. Зокрема, академік Хосро Нурасов з Арпікрану, який жив за доби Сіорана Великого і вважався прямим нащадком Зороастра і праправнуком Азмірана, знамениті майстри-клонороби Віксен і Тейсанболон з Ноли…

«Отакої, — сказав собі Марков. — Вони на Тіронії, на моїй рідній планеті, а я вперше про це чую… Священне число у них „три“, відповідно, Шерма, Овіта і Ленго — їхня божественна трійця. Значить, Ленго — Атра-вогонь, Овіта — Гевшурван, Душа Бика, а Шерма, значить, Апса — богиня води. А може, навпаки, Овіта — Апса, а Шерма — бичача душа? А хто ж тоді „зеленоокий бог“? Може, Тейсанболон зробив ще одного клона?»

Комісар відкинувся на бильце незвично жорсткого крісла. Різноманітні комбінації, в яких змішались докупи імена заколотників і титули давніх богів, виникали й одразу нищились у багатющій уяві імперського комісара.

«Ні, — вирішив він, — мене не туди занесло. Я відірвався від фактичної основи. А слідчий, який відривається від фактів, ризикує рано чи пізно перетворитись на маніяка… Йдемо за фактами. Фатіма чітко назвала ім’я. Не Мазди, не Апси і не Спенти якого-небудь, а ім’я їхнього спасителя — Саошианта. А спасителя повинна народити дівчина. Шерма на Землі народила доньку — Кішу Шайнар. І де ж тепер та Кіша?»

Він зробив запит і довго чекав, поки у надрах Квантової цитаделі відшуковували відповідну інформацію, надавали їй шифри, індекси та узгоджували рівні допуску.

Коли ж на екрані висвітилось коротке повідомлення, Марков присвиснув. Він зрозумів, що розслідування привело його до нової зачиненої на всі засуви брами.

«І яка б то Милосердна Корова все це розтлумачила…» — тяжко зітхнув тіронієць.

14

Місто Шираз, округ Фарс, провінція Іран

Західно-Азійського адміністративного сектору,

планета Земля (0КА01:3), Сонячна система.

4 юна 417 року Ери Відновлення.

Колись Шираз був квітучим багатолюдним містом, перлиною на туристичних мапах Близького Сходу. Катастрофічна епідемія, яка пройшла земними континентами в останні роки Другої Смути, практично повністю знищила його населення. Спорожнілі будинки заселили біженці з мегаполісів, де тепер панували вуличні банди. Біженці не мали чим заробляти й жили за рахунок гуманітарної допомоги, яку надавала містам-примарам адміністрація сектору.

Агента імперської поліції Анабелу Фаро висадили з військового дискоїда на потріскані плити транспортного терміналу. Вона без пригод проминула пост місцевих сил правопорядку, зареєструвалась у терміналі як турист і в гаражі закритого до кращих часів космопорту орендувала пошарпаний аеромобіль.

Першою адресою, яку вона ввела до навігатора автопілота, був будинок, де чотири роки тому мешкала Шерма Шайнар. Торсійний двигун літального апарата хвилин шість розганявся до швидкості відриву, потім стара машина зависла над злітним майданчиком, невпевнено похиталась і почала набирати висоту.

Політ тривав недовго. За кілька хвилин аеромобіль приземлився біля невисокої будівлі, сліпі мури якої без жодної паузи переходили у високий глухий паркан. За ним вгадувались верхівки абрикосових дерев. Навколо розкинулись неоковирні пустирища, прикрашені іржавими кістяками гелікоптерів та старими цистернами. Нещадне південне сонце випалило на цих сміттєвих полях усю порядну рослинність. Лише де-не-де жовтуваті колючки урізноманітнювали пейзаж. Зашмірані пси дивились на Анабелу голодними очима. Вона на всяк випадок пирснула в їхній бік відлякуючим репелентом, й пси повтікали.

«Цілком пацавата місцинка, — визначила агент поліції. — Й що тут, цікаво, поробляла вагітна коханка адмірала Яна?»

Анабела підійшла до брами будинку і голосно назвала себе. У спецшколі в неї розвинули зачаткові здібності телепата, тому вона знала, що з будинку за нею слідкують. Агент відчувала присутність, як мінімум, трьох людей, наміри яких за шкалою лояльності перебували десь між позиціями «нейтральна» і «недружня».

«Все ж таки, радше нейтральна, аніж недружня», — уточнила Анабела і означила власні