Ванда Кей - Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей

- Це марно, Артуре, ти ж бачиш, дівчина вся тремтить. Ще трохи і зомліє, - Емма береться за тачку, штовхаючи її до виходу.

Наталі спочатку розгублено кліпає оченятами, потім схоплюється і йде слідом за Еммою, зрозумівши нарешті, що настав час забратися їй геть зі своїм інвентарем.

- То ви все таки не в образі на мене? - безнадійно запитує дівчина, будучи вже біля дверей. - Усе одне до одного. Ще ця газета, хай їй грець, - продовжує бурмотіти собі під ніс Наталі, зачиняючи за собою двері.

- Не переймайтеся з цього приводу, - підбадьорює її Емма, - працюйте спокійно.

- Треба терміново перевірити телефон, з якого надійшов цей виклик, - висловлює пропозицію Емма, щойно двері зачиняються за Наталі і ми залишаємося наодинці.

- Можна, але немає сенсу. Запевняю тебе марна трата часу. Мене інше не залишає в спокої. Дивна поведінка цієї покоївки, яка взагалі не наша, на заміні.

- Таке буває. До того ж це легко перевірити. Можна тільки зателефонувати в бюро інформації й одразу все проясниться.

- А її ватрушка? Хіба в Норвегії називають випічку ватрушкою. Або я помиляюся і вона сказала плюшка.

- Може вона з України?

- Все можливо. А зникнення цього її друга, Міккі, якраз сьогодні і, судячи з усього, приблизно в той самий час, коли злочинець перебував у нашому номері? Він же був у масці. Обличчя його ніхто не бачив і зник він так дивно, зі свого робочого місця, як привид, немов крізь землю провалився. Пам'ятаєш, вона у своїй розповіді про нього згадала, що його ніде не було і ніхто не міг сказати де він?

- Раптом це був він, переодягнений?

- Усе це слід перевірити.

- Але як ти можеш ігнорувати пізній дзвінок на мій телефон?

- Але як тебе твоя колишня свекруха! Я в шоці. Така пристойна жінка. На вигляд не скажеш, що здатна на таке.

- А що я тобі казала? - Емма здіймає підборіддя в переможному пориві. - Гадюка в людській подобі.

- Бачиш, вона поводиться, як людина, самолюбство якої зачеплено. Її образили незаслужено. Десь я її поні...

- Артуре! Ти з нею заодно?!- кохана кидає на мене скептичний погляд, не дослухавши до кінця.

- Звісно, ні. Ти неправильно мене зрозуміла. Я згадав. У нашій родині було щось подібне.

- Я так тобі вірила, - вона панічно прикладає пальці до губ.

Емма прямує до вікна, знервовано смикає ручку і не з першого разу відчиняє його стулки, відкриваючи простір для свіжого, нічного повітря.

- Що ти робиш? - шалено кричу їй, коли розумію, що вона робить спробу піднятися на підвіконня.