Мішель Фейбер - Книга дивних нових речей

її напруження було помітним. Двигун машини працював, попри наліпку на боковому вікні, що попереджала: «ЗАОЩАДЖУЙ ПАЛЬНЕ, ДО ВЕНЕСУЕЛИ ДАЛЕКО!»

— Привіт, Ґрейнджер! — сказав Пітер.

— Як ся маєш?

Здавалося, жінка говорила з вираженішим американським акцентом, ніж Пітер собі пригадував, наче пародіювала вимову янкі. Нараз туга за Беа охопила Пітера настільки, що стало боляче, ніби його стусонули в живіт. Неначе, перебувши весь цей час без дружини, він сподівався, що зустрічатиме його вона. Замість аміківської вантажівки мав бути темно-фіолетовий «воксгол», біля нього мала стояти Беа, махаючи до Пітера так по-дитячому безтурботно, як уміла лише вона, промовляючи до коханого зі своїм неповторним йоркширським акцентом.

— Спав просто неба? — поцікавилася Ґрейнджер.

— Це так помітно?

Вона примружила очі, оглядаючи Пітера.

— Дехто засмагає. А дехто засмалюється.

— Я не відчуваю, що засмалився.

— А давно дивився у дзеркало?

— Давно, я забув узяти його зі собою.

Вона кивнула — мовляв, нічого дивного.

— За хвилину ми тебе намастимо кремом. Для першої допомоги, мабуть, уже запізно, але хоч так... — Вона глянула на Обожнювача Ісуса Номер Один та на інших оазян. — До речі, я ще не закінчила з видачею ліків. Із ким мені тут... е-е... мати справу? Кому розповідати про ліки?

— Я розумію біль

е за ін их, — сказав Обожнювач Ісуса Номер Один. — Розкажи, будь ла ка, мені про ліки, які привезла Сьогодні, — а потім звернувся до свого одноплеменця: — ,   .

Оазянин підійшов ближче і трохи підняв кришку коробки під таким кутом, щоб Ґрейнджер і Обожнювач Ісуса Номер Один могли бачити, що всередині. Пітер стояв осторонь, але помітив там багато пластикових пляшечок і невеличких паперових пакетиків. Кілька з них мали барвисті закличні етикетки, на більшості було надруковано назву медикаменту.

— Гаразд, — мовила Ґрейнджер і, показуючи по черзі кожен препарат, узялася пояснювати: — У нас тут аспірин і ацетамінофен, як завжди. Це генерики.

— Назва, з якої в

і ін і назви йдуть, — сказав Обожнювач Ісуса Номер Один.

— Саме так, — погодилася Ґрейнджер. — Ще є десять пакетиків брендового ацетамінофену — тайленолу. Ми вам привозили його раніше. А в цих жовто-блакитних пакетиках льодяники від кашлю й нежитю: вони містять декстрометорфан і фенілефрин. Тобто, я не знаю, чи ви... кгм...

Жінка кашлянула. Незрозуміло, чи зумисне вдавала кашель для оазян, чи їй справді щось стало в горлі.

— А це ось диклофенак. Він має знеболювальну й протизапальну дію, допомагає проти артриту — болю в м’язах і суглобах. — Вона зігнула-розігнула лікоть, покрутила плечем, щоб показати, що болить під час артриту. — Допомагає і проти мігрені, і проти... гм... менструального болю.

Голос Ґрейнджер стишився, у ньому вчувалася безнадія. Було очевидно, що жінка не надто вірила, ніби її слова щось означають для тих, хто її слухав. Вона говорила дедалі швидше й менш виразно, майже бубоніла. Пітерові на очі траплялася й раніше така поведінка: у недосвідчених чи слабких проповідників, які намагалися завоювати вороже налаштовану аудиторію і відчували, що програють битву. Вони мимрили, запрошуючи якось, за нагоди, зазирнути до церкви, радше про Боже око, аніж справді сподіваючись, що хтось прийде.

— Ще кортизон у формі крему, який вам сподобався, у блакитних і білих тюбиках, — провадила далі Ґрейнджер. — І кілька антибіотиків. Гентаміцин. Неоміцин. Флуклоксацилін. Усі широкого спектра застосування, я вам колись уже пояснювала. Дія залежить від індивідуальних особливостей. Якби ви... е-е... якби ви коли-небудь змогли надати свої відгуки про застосування того чи іншого антибіотика, я могла би вам порадити щось краще.

— Ми раді антибіотикам, — відказав Обожнювач Ісуса Номер Один. — Але знеболювальним раді біль

е. У тебе є е а пірин і пара етамол, ін их кольору і назви?

— Ні, тут тільки те, про що я вже казала. Але не забувайте, є ще диклофенак. Він дуже помічний, і його добре переносить більшість... е-е... людей. Може, щоправда, як і всі анальгетики, викликати шлунково-кишкові розлади. — Жінка машинально потерла собі живіт.

Пітер бачив, що їй кепсько, і не через шлунково-кишковий розлад.

— Ще, — далі розповідала Ґрейнджер, — цього разу я привезла зовсім інакші ліки, вони не проти болю. Раніше ви таких не бачили. Не знаю, чи буде вам із них якась користь. Себто не вам особисто, а... гм... усім, хто тут є.

— Яка назва?

— На упакованні назва «ГлюкоРепід», фірмова марка. Це інсулін. Проти діабету. Вам відомо щось про діабет? Коли організм сам не може регулювати рівень глюкози?

Оазяни ніяк не відреагували на запитання жінки: ні словом, ні порухом, лише їхні пильні обличчя всі було обернуто до Ґрейнджер.

— Глюкоза — це як, гм, цукор, — затинаючись, пояснила Ґрейнджер.

Жінка міцно притиснула пальці до спітнілої скроні, так, наче їй самій потрібне було знеболювальне.

— Пробачте, однаково з цього, напевно, не буде жодної користі. Але в нас було багато зайвого інсуліну, тож...

— Ми вдя

ні, — мовив Обожнювач Ісуса Номер Один. — Ми вдя ні, — і він поклав край стражданням Ґрейнджер, подавши знак своєму одноплеменцю закривати коробку.

Після цього все відбувалося швидко. Оазянин у мишастому балахоні та Обожнювач Ісуса Номер Один віднесли коробку з ліками до будинку, позначеного зіркою. За кілька хвилин вони повернулися, кожен ніс цибулястий лантух, притискаючи його до грудей, наче немовля. Вони завантажили лантухи до заднього відділення фургона й пішли за наступними.