Andriana - Той, кого я чекаю, Andriana

Розділ 44: "Разом і до кінця"

Місяць висвітлював їхні обличчя, коли Тео і Елісон сиділи разом на березі озера, слухаючи шум хвиль, що лагідно накочувалися на пісок. Весь світ начебто завмер, і вони були лише двоє серед безкрайого неба та води. Цей момент здавався ідеальним завершенням всього, через що вони пройшли.

Елісон з усмішкою дивилася на нього, відчуваючи, як його погляд проникає глибоко в її душу. Вона не могла повірити, що після всіх труднощів, через які вони пройшли, вона зараз сидить тут, у його обіймах, відчуваючи себе найщасливішою людиною на світі. Тео обійняв її ще міцніше, і вона притулилася до нього, відчуваючи його тепло.

"Ти завжди був моєю опорою", — прошепотіла Елісон, закидаючи голову на його плече. "Навіть у найтемніші часи ти був моїм світлом."

Тео подивився на неї з серйозним, але м'яким виразом на обличчі. Його очі палали від щирої любові, і він відповів: "Я завжди буду поруч, Елі. Ти — моє все. І нічого не може змінити того, що я відчуваю до тебе."

Вона усміхнулася і поцілувала його в щоку. Їхні руки переплелися, і час зупинився.

"Я кохаю тебе, Тео", — сказала вона тихо, але з повним серцем. "І це не просто слова. Це те, що я відчуваю глибоко всередині. І я готова пройти з тобою весь шлях."

"Я кохаю тебе більше, ніж ти можеш уявити, Елі", — відповів він, притискаючи її до себе. "З тобою я знайшов те, що шукав все своє життя. Ти — моя єдина."

І хоча життя, без сумніву, ще принесло б їм багато викликів і труднощів, вони знали одне: разом вони могли подолати все. Бо справжня любов не просто існує — вона боротьба, взаєморозуміння, підтримка, яка дає сил і надію. І вони мали один одного, щоб пережити все, що їм готувала доля.

Елісон повернула голову, її очі засяяли від щастя. Вона знову поцілувала Тео, і цей поцілунок був сповнений любові, ніжності і обіцянки, що їхня історія буде тривати вічно.

"Ми — це все, що нам потрібно", — прошепотіла вона, і він кивнув, відповідаючи тихо: "Ми — це все."

Вони сиділи так, тримаючи одне одного за руки, і світанок обережно починав піднімати перші промені сонця, освітлюючи їхні обличчя. Вони знали, що попереду буде ще багато, але сьогодні, в цей момент, було тільки одне — їхнє кохання.

Це було ідеальне завершення їхньої історії. І вони були готові жити її разом.

Тео тихо відсміхнувся, його рука м’яко обвила талію Елісон, і він подивився на неї з таким виразом на обличчі, що вона відчула, як серце забилося швидше. Вона зустріла його погляд, і раптом усі слова, що були в її голові, зникли, залишивши тільки відчуття цієї миті, цього моменту, який вони разом створювали.

"Елісон, є щось, що я хочу тобі сказати," — промовив Тео, його голос був спокійним, але в ньому відчувалася якась тривога.

Елісон подивилася на нього, здивована. Вона зрозуміла, що щось серйозне зараз буде, і її серце, немов на мить, завмерло.

"Тео?" — запитала вона, і його ім’я злетіло з її губ, як щось особливе, дуже важливе.

Тео важко зітхнув і потягнувся до кишені. Він вивів з неї маленьку коробочку, яку тримав до цього часу в кишені куртки, і відкрив її перед її очима. У коробочці лежало ніжне кільце з діамантом, який блищав навіть при світлі місяця.

"Елісон, я хочу провести з тобою все своє життя. Мені важко уявити, як би я жив без тебе, і я більше не хочу цього. Ти — все, що я шукав. Я хочу бути з тобою завжди. Виходь за мене."

Вона застигла. Це був момент, коли весь світ начебто завмер. Тео, з його ніжними словами, серйозністю в очах і таким великим почуттям, що він був готовий віддати все, щоб бути з нею.

Елісон не могла повірити своїм вухам. Кожен момент у їхньому житті був для неї важливий, але це — було щось справжнє, щось

більше, ніж просто слова. Вона не могла відвести погляду від його очей.

"Тео…" — прошепотіла вона, її голос був схожий на пісню, повну емоцій.

Вона поклала свою руку на його, і її серце билося так швидко, що здавалося, ніби все навколо просто розтануло. Вона не змогла стримати посмішки, яка з’явилася на її обличчі.

"Так, я буду твоєю. І завжди буду з тобою, без сумнівів."

Тео усміхнувся, його погляд став ще ніжнішим, і він обережно одягнув кільце на її палець, як знак того, що її обіцянка була такою ж справжньою, як і його. Потім, не вагаючись, він притягнув її до себе і поцілував з такою пристрастю, як ніби весь світ зупинився в цю хвилину. Це був поцілунок, який міг би тривати вічно.

"Я тебе кохаю, Елісон. І завжди буду любити. Ти — моя єдина."

Елісон обняла його, відчуваючи, як серце переповнюється щастям. Вона не могла повірити, що цей момент, цей чудовий, важливий момент, настав. Вони були готові жити разом, разом дивитися в майбутнє, і кожен новий день приносив би їм тільки більше радості та любові.

І так вони залишалися разом, на березі озера, під світлом місяця, з обіцянкою, що все, що було попереду, вони переживуть разом. Тепер їхня історія мала новий початок — початок, сповнений надії, мрій і, звісно ж, безмежної любові.

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍