Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

            Аліша вискочила з відкритого рюкзаку Мілани та принюхалась. Оскільки підлога була волога, кішка поморщила носик, але іншого варіанту не було. Треба буде йти голими лапками по мокрій та холодній підлозі. В самому ж тунелі було вузько, сиро та прохолодно. Тому діти потягнулись до замків та застібнули куртки по саму шиї.

 

            Загін племені Вітрів поволі просувався вперед, всі кроки віддавались луною. Світили ліхтарями вперед, та промінь не діставав ні стіни попереду, який би вказував на поворот, ні кінець тунелю. Він просто зникав в темряві. Дітям було страшно та холодно, але вони вперто йшли вперед. Кішка йшла першою, та вона теж нічого не бачила. Коти бачать вночі, але для нічного зору їм треба світло місяця, а тут світила не було видно. Вони були під декількома метрами землі.

            В якусь мить промінь натрапив на стіну, тому стало зрозуміло, що попереду поворот. Діставшись його, діти заглянули за куток. Через декілька метрів вузький тунель розширявся. Вони дійшли широкого тунелю. Почулось, як діти здихнули з полегшенням, оскільки стіни навколо їх пригнічували та стискали все всередині.

            Аліша побігла вперед, прискорилась і Мілана. Вона не хотіла кішку лишати саму в цьому страшному тунелі. Дійшовши до місця, де тунель розширявся, вона посвітила навколо. Дівчина стояла на невеликому балкончику, від якого зліва була приварена драбина вниз. Дітям відкрився велетенський тунель. Якщо світити вгору, то стелю можна було побачити зразу. Та якщо світити вперед, то іншої сторони майже не було видно. Знизу ж тунель був широкий та підлога починалась через декілька метрів. Посередині тік струмочок води, відчувався невеликий сморід чогось гнилого.

            Коли Ксенія та Ілля вийшли до балкончику, почали також розглядати тунель. Всі мовчали, хоча розуміли, що тут їх точно ніхто не почує. Не хотілось говорити, хотілось швидше вийти з цього тунелю. Тому Алішу засунули в рюкзак, та спустилась вниз. Драбина закінчувалась за пів метра до підлоги, треба було стрибати. Стрибнувши, Мілана трохи зачепила струмочок, та зразу прибрала ногу. Струмок тік повільно, але під ним можна було розгледіти чи то мох, чи то коротенькі водорості. В тунелю було сиро, тому для бактерій та простих організмів тут був просто рай.

            Дівчина хотіла витягти кішку, але вона вхопилась за рюкзак та не захотіла вилазити. Мілана не змушувала, їй самій тут було не дуже зручно, але в неї хоч взуття є, у кішки не має. Спустився Ілля, почав світити в сторони, потім глянув на Мілану та підвів брови. «В яку сторону будемо йти?» - було написано у нього на лобі, оскільки ліхтарик не діставав кінця тунелю ні в одну з сторін. Оце гарне питання. Бачу, Гра почала всміхатись, адже дітям тепер є над чим ламати голову.

            Та довго не думали, оскільки почули писк жаху Ксенії, потім почули як щось полетіло та в ту ж мить дівчина приземлилась на спину Іллі. Хлопець не очікував цього, тому підсковзнувся та впав обличчям прямо у струмок. Гуркоту піднялось багато, а оскільки була повна тиша, то вуха знизив біль та швидко минув. Ксенія зіскочила з Іллі, та вони з Міланою почали піднімати хлопця. Той схопився за обличчя та почав витирати його та випльовувати багнюку, яка попала йому до рота.

Ти що робиш? – зашипів хлопець, - навіщо ти пригнула на мене? Я побачила змію, - зашепотіла тремтячим голосом дівчина, - я спускалась, а вона поповзла на мене. Та потім я зрозуміла, що то маленький вужик. Але в той момент, я не втрималась, та полетіла вниз. Ну тепер хоч один з нас перекусив, - пожартувала Мілана, хлопаючи Іллю по спині, - не тримай зла, вона ж не спеціально

Хлопець ще деякий час витирав обличчя та бурчав собі під носа. Але як закінчив, то знову почав світити в різні сторони тунелю. Та з цього місця, діти могли роздивитись іншу сторону. Та нічого нового не побачили: там теж був балкончик з драбиною. Більш за все, що така конструкція йде по всьому тунелю. Та десь, в кінцевій точці, їм треба буде залізти по схожій драбині та коротким тунелем пройти до люку, що виходив на території парку Совки.

Загін вирішив спробувати вибрати дорогу на удачу. Вирішили грати в Камінь-Ножиці-Папір. Виграє Мілана – йдуть в одну сторону, виграє Ксенія – в іншу. Для чесного вибору зіграти три рази. Ксенія виграла з рахунком два один. То ж підтягнули рюкзаки та пішли в сторону Ксенії. Йшли не поспішаючи, оскільки підлога була слизька, водорості струмочку заходили на сухе місце, в будь-який момент можна було послизнутись. Ілля точно не хотів повторного падіння.

Йшли хвилин п’ятнадцять, та ліхтарики вдарили в величезну стіну, там і закінчувався тунель. Почали шукати написи на стіні. Були двері, на них висів великий замок. Біля дверей маленький напис «вулиця Жмеринська, вихід до комунікацій житлової зони». Хлопець чортихнувся та пнув струмочок, який уходив під стіну. Дівчата ж розвернулись, засмучено  зітхнули.

Я так і знав, що Ксенія вибере не ту дорогу, - злився Ілля Чуєш, дуже розумний?, - образилась дівчина, - Я звідки знала, що це інша дорога, ти кажеш наче це я будувала цю каналізацію Каналізацію, - закривлявся тихенько Ілля, - не ти звісно.

Хлопець почухав носа та закрив очі, потім дуже голосно чхнув. Луна вдарила в усі сторони тунелю. Мілана навіть підскочила на місці, а потім підсвітили своє обличчя та покрутила пальцем біля скрині. В цей момент Аліша зашипіла та почала вилазити з рюкзаку, вилазила стрімко, вириваючись. Мілана зняла рюкзак та допомогла кішці вибратись. Аліша стрибнула на підлогу, почала обнюхувати все навколо та подивилась на найближчий балкончик, що був за декілька метрів.