Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Оскільки діти злякались такої поведінки тварини, замовкли та почали чекати. Мілана посвітила ліхтариком на балкон. В тунелі настала повна тиша. А потім діти почули найжахливіший звук, який коли небуть чули. Вони почули тупотіння тисяч маленьких лапок. Та всі в цю мить зрозуміли. По вузькому тунелю біжать щури. Багато щурів.

Аліша розвернулась до другого балкончику, що був напроти та зашипіла. Згодом, тупотіння почулось з тієї сторони також. Загін відчув, як в тунелі стало холодніше, або це просто мурах страху почали бігати по дитячим тілам. Кішка нявкнула, подивилась на дітей, напружила лапи та побігла вперед. Вже не мало значення, лапи попадають в струмок чи по сухій поверхні. Треба було тікати що є сил. Діти та кішка явно не впораються з зграєю щурів. А ці тварини саме в такому стані дуже небезпечні. Залізти на дітей та кусати, кусати, кусати. А ще не відомо, що на тих зубах. Треба бігти та не озиратись.

Мілана бігла за кішкою, Ілля та Ксенія старались бігти пліч-о-пліч. Струмочок розбивали ногами та старались не впасти та не послизнувся.

За спинами почули писк щурів, потім глухі удари об підлогу. Вони стрибали вниз, летіли метри два. Можливо перші тваринки розбивались, та інші вже падали на їхні тільця. Сама думка про те, що перші просто вбили себе для інших, викликала огиду. Щури хочуть спіймати прибульців та поласувати дітьми. Страх пробирав до кісток від таких думок.

Загін племені Вітрів добіг то балкончику, з якого вони спустились в каналізацію. На ньому було намальовано коло білою фарбою. Можливо така помітка щось означала, але вона була дуже доречна. Все ж таки, діти мали якось повертатись додому. А повертатись будуть тим же шляхом. Але тепер, з урахуванням щурів, таке повернення стало під сумнівом.

Десь на рівні з балкончиком послизнулась Ксенія та розкинувши руки впала в струмок. Ілля швидко підхопив дівчину та почав її піднімати, витирати обличчя. Супутниця заплакала від падіння, але видавила посмішку хлопцю в подяку за допомогу та побігла далі. Мілана та Аліша призупинились на секунду, перевели подих, рушили далі. Та зграя щурів наздоганяла дітей, писк був страшний, тупотіння розносилось тунелем страшною луною. Здавалося, що по струмку бігли тисячі щурів, вода не плескала, вони просто нагадувала хвилі моря, які розбивались об каміння.

Як тільки діти побачили попереду глуху стіну, почали швидко оглядати її, підсвічуючи ліхтариками. Дверей не було, написи вже не роздивлялись. Посвітили в сторони. Побачили два балкончики з двох сторін.

Аліша зреагувала миттєво. Зашипіла, та плигнула туди, де раніше були ноги дівчини. Мілана ж посвітила в ту сторону. До дівчини встиг добігти величезний щур та просто торкнувся лапками її ноги. Кішка стрибнула на щура, вхопилась в нього кігтями передніх лап. Вона всією вагою завалилась в сторону, потягнувши нападника на себе. Потім почала біти задніми лапами щура поки той не обмʼяк. Ця коротка бійка була вражаючою та жахливою. Щур верещав як скажений. Та в кінці, Аліша напружила лапи, і випрямила. Ворог без тями, як мішок полетів в темряву.

Ксенія посвітила ліхтариком в ту сторону та ахнула. До них підбігала зграя. Побитий щур впав на спини свої братів та сестер. А ті цю мить зупинились та просто стали дивитись маленькими очима бусинками на дітей. Весь тунель, від краю до краю, та куди вистачало світла ліхтаря – все було в щурах. Дітей пробрав озноб та страх. Мілана підскочила до Аліши, схопила її за шкірку та запхнула в рюкзак. Це було не дуже ввічливо, але це не той момент, коли треба бути ввічливим. Мілана стрибнула на драбину, Ксенія заспішила за командиркою. Ілля відходив до драбини спиною, весь час махаючи променем по щурам, що зупинились. Ті стояли, нюхали носиками та сяяли оченятами в світлі ліхтаря.

В мить, щури повідкривали рота та запищали. Від такого звуку, закричав і Ілля. Зграя миттєво почала рухатись в сторону хлопця. Він же заверещав як дівчина, розвернувся та подерся вгору за дівчатами. Ліз так швидко, що просто головою влетів в ногу Ксенії. Від несподіваної зустрічі, Ілля не утримався за драбину та полетів вниз. Знизу ж вже були щури, що дістались балкончику. Коли хлопець впав на спини тваринкам, ті запищали ще голосніше. Якісь більше не рухались, інші стрибнули в сторону. Та потім всі разом наскочили на Іллю.

На щастя, хлопець був в штанах, кросівках, широкій куртці. В одну мить він відчув укуси щурів з усіх сторін. Де більше, де менше. В багатьох місцях, вони навіть не змогли дістати шкіри. Ілля підскочив на ноги, та разом з щурами, що вхопились за нього, поліз вгору. Зверху дівчата потягнули хлопця до себе, він впав на підлогу балкончика. Всі разом, навіть кішка почали хапати щурів та кидати вниз. Укуси нажаль дістались всім, але це питання вже будуть вирішувати в безпеці.

Відчувалась кров, паморочилось в голові, укуси як тисячі голок били по тілам дітей. Але за декілька хвилин, балкон був чистай. Діти посвітили вниз та подих від побаченого перехопило. Щури лізли одні на інших, вибудовуючи велетенську широку піраміду. По задумці тваринок, так вони мали дістатись рівня балкончику, а тому і самих дітей. Щодо кількості, то ліхтарики, якими посвітили вниз, знову таки не знайшли краю щурів, що вискакували та вискакували з темряви. Треба тікати. Тому діти та кішка з усіх ніг побігли по вузькому тунелю, до драбини з люком.

Ніхто вже не думав про те, що буде зверху. Хай навіть їх схопить плем’я дітей, що живе на території парку Совки. Хай їх кинуть в саму темню в’язницю, покарають та примусять робити саму страшну роботу, поб’ють палками чи чимось сильнішим – не  важливо. Головне – не потрапити цим малим пекельним щурам у пащу.