Торі Шей - Зухвала дівчина актора, Торі Шей

— Білченя, твій татко дратівливо милий, так? — прошепотіла, намагаючись зупинити сльози. — Він буде тебе любити... Ми будемо тебе любити.

В цю мить я зрозуміла, що рішення, яке я так боялася прийняти, вже було прийнято. Хоча несвідомо я вже давно обрала його. Моя рука нервово стиснула білочку, і я знала, що цього разу, коли він прокинеться, я буду готова зробити крок назустріч, не ховаючись за своїми страхами та сумнівами.

В цей момент в палату влітає Павло Якович, гнів у його очах був майже фізичним.

— Що це за хрінь, Уляно? — гримнув він. — Я думав, ти розумна дівчинка, і що між тобою і Даніяром далі нічого не буде. У вас були тільки фіктивні стосунки, а ти просто його піар-агент. Ти забула про це?

Я підняла голову, відчуваючи, як всередині мене наростає напруга.

— Подивись, — він встромив телефон у мої руки. Я поправила окуляри, відчуваючи їхню незручність на носі. Я глянула на фотографії, що заполонили екран. На зображенні я виглядала не найкраще. Чому сьогодні я одягнула окуляри замість лінз?

— Вони швидко дізналися, хто ти. Наступні статті ідуть про це. Це вже не просто чутки, — Павло Якович продовжував, його голос звучав як холодна доза реальності. — Це стало публічним скандалом. Зараз про це говорить вся преса, і ти виявилася в центрі цього. Ти йдеш і говориш, що між вами нічого не було. Ясно? — Павло Якович грубо схопив мене за руку.

Я знала, що він мав рацію. Все, що я намагалась приховати, зараз стало публічним надбанням. Ні, не просто публічним — це стало справжнім медіавибухом. Але найбільше боліло те, що я не могла відвернутися на це зараз. Даніяр лежав переді мною, і мої думки були лише про нього.

— Відпустіть, — спокійно промовила. — Я не зроблю цього, поки Даніяр не прокинеться і не скаже свою думку. Я не збираюся залишати Даніяра. Ні зараз, ні пізніше.

— Ти усвідомлюєш, що це означає? Я тебе звільню! Це в кращому випадку, в гіршому зіпсую все твоє життя.

Я це вже переживала. Але моє життя буде зіпсоване по-справжньому, якщо я втрачу Даніяра.

— Звільняйте, — відповіла я без вагання. — Я й так давно вже хотіла звільнитися.

Його обличчя напружилося від злості.

— Та ти сук…

Слова не встигли дійти до кінця, як раптом прозвучав голос Даніяра. Він був слабким, але звучав з усією силою, яку тільки міг вивільнити з лікарняного ліжка.

— Ви вже б лежали на підлозі, якби я не був поранений. Ніхто не сміє говорити так про мою дівчину. Навіть ви.

Я повернулася в бік ліжка Даніяра. Павло Якович завмер, не вірячи своїм вухам, відпустив мою руку, ніби вона обпекла його, він ошелешено дивився на нього, ніби не вірив, що той насправді вимовив ці слова. Його обличчя змінювалося — від здивування до люті, і нарешті, до холодного спокою. Він підійшов ближче до ліжка, але зупинився на півдорозі, ніби перед ним була невидима стіна.

— Даніяре, ти не розумієш, що робиш, — сказав він, намагаючись повернути собі контроль над ситуацією. — Ти опинився у центрі скандалу, і зараз важливо зберегти твоє ім'я чистим. Не дай їй зруйнувати все, чого ми досягли.

— Я сам приймаю рішення, — відповів Даніяр, його голос звучав спокійніше, але не менш рішуче. — І я не дозволю нікому, навіть вам, вирішувати, з ким мені бути.

— Це помилка, — Павло Якович ледь стримувався, щоб не підвищити голос. — Твоя кар'єра, репутація... Все може зруйнуватися через цей скандал. Ця дівчина...

Даніярові вдалося піднятися на ліктях, хоча біль на його обличчі був очевидний. Але в його очах палала рішучість, що змусила Павла Яковича відступити на кілька кроків.

— Моя дівчина, — перебив його Даніяр. Його погляд був сповнений твердості, якої Павло Якович, здавалось, не очікував побачити в цій ситуації. — І якщо ви не припините ці залякування, я особисто подбаю про те, щоб ви більше не працювали в цій індустрії.

Моє серце розривається від емоцій. Даніяр прокинувся. Він стояв на моєму боці. І навіть в цей момент, коли він повинен був думати про себе, він захищав мене. Павло Якович важко зітхнув, намагаючись взяти себе в руки. Він подивився на мене з якимось незрозумілим змішанням емоцій — роздратуванням, злістю і, можливо, трохи страху.

— Добре, — сказав він холодно. — Якщо ви обидва так хочете, то залишайтесь зі своїми ілюзіями. Але пам'ятайте, що ця ситуація може зруйнувати не лише вас, але й вашу кар'єру. А це буде вже ваша проблема.

З цими словами він різко повернувся і вийшов з палати, залишивши після себе важке відлуння своїх слів. Я стояла мовчки, спостерігаючи, як Даніяр знову падає на подушки, його обличчя перекривлене від болю.

— Ти як?

— Мені потрібно було б тебе про це запитати, — відповіла я, намагаючись приховати тремтіння в голосі. — Ти щойно прокинувся після всього цього, і одразу встаєш на мою сторону.

— Як я можу не стояти на твоїй стороні? — Даніяр спробував усміхнутися, але біль знову промайнув на його обличчі. — Ти — моя білочка, і я завжди буду тебе захищати.

Ці слова вдарили мене прямо в серце. Я сіла поруч на ліжко й обережно взяла його руку усвою.

— Ти переживала за мене? — запитав він, його губи ледь піднялися в слабкій усмішці. Це питання здалося мені абсурдним, але водночас таким типовим для нього.

— Ну ти й ідіот, — я стукнула його по плечу, майже забувши про обережність. — Ти думаєш, що досі знімаєшся в кіно?

Він тихо засміявся, але його сміх швидко перетворився на стогін, коли біль знову накотився. Холод пробіг по моїй спині, але намагалася зберігати спокій.

— Ти в порядку? — запитав він, його очі тепер уважно дивилися на мене, потім його погляд зупинився на моєму животі. Його очі спалахнули чимось новим — турботою, любов'ю, навіть страхом.

— Я... — намагалася знайти правильні слова, але вони не приходили.

Замість цього я просто нахилилася і м'яко поцілувала його в губи. Це було раптове, але довгоочікуване бажання. Все моє тіло наповнюється теплом. Даніяр затримав подих, коли наші губи з'єдналися. Спочатку його губи залишалися нерухомими, ніби він теж не був упевнений, чи це правильно, але за мить він почав відповідати на мій поцілунок. Цей поцілунок став для мене одкровенням, наче всі ті почуття, які я тримала всередині, нарешті вирвалися назовні. Я відчувала, як його губи повільно, майже нерішуче, відповідають на мій поцілунок, але з кожною секундою ми ставали ближчими, немов у світі залишились тільки ми.