Ольга Вільна - Ярослав, Ольга Вільна

– На що? – таки перепитала, вдивляючись в очі незнайомця. Серйозно. Про що вона могла розказати?

«Вони нас рятують чи залякують?»

До них підійшов черговий військовий, завмер в кількох метрах, віддав честь, старанно відводячи погляд від Олега. – Терещенко Іван Ладомирович? Маю наказ доставити вас на базу Січ Сагайдачного один.

– Дійте, – коротке.

Навколо одразу все ще більше заметушилось. Романа незчулась, як на неї натягнули бронежилет і шлем на голову. Затовкли в один із гелікоптерів, при чому вона навіть не могла стверджувати, що сама піднімалась в салон, а не її занесли. Прикріпили паски.

Повз пронесли ноші з Уласом. Його облаштували окремо, жорстко зафіксувавши тулуб, від чого хлопець став схожий на справжнього Хана Соло, захопленого штурмовиками. Олега ж закріпили навпроти, натягнувши такого самого величезного шлема.

«Що тут в біса відбувається?»

Вона очікувала на якусь рятувальну операцію. Але не військовими! Звідки вони тут?

«І я не маю ні про що питати? – глянула на Олега, який не виглядав здивованим чи розгубленим. – Тобто все нормально? Розслабся і мовчи?»

Вона не була впевнена, що дотримається цього напутнього слова, але організм вирішив інакше. Як тільки гелікоптер почав підійматись вгору, її замутило. Коли ж вони рушили горизонтально, вперед, вона встигла тільки зірвати клятий шолом і виблювати в нього останній пиріжок.

«Господи, – шлунок знов звело, – нехай він справді виявиться останнім!»

*******************************

В палаці була своя невелика бібліотека, яка займала кілька приміщень, що плавно перетікали у сімейні вітальні та кімнати відпочинку. Книжкові стелажі тягнулися до стелі і вміщували як старі, майже раритетні видання, такі і сучасні книжки та журнали, занесені різними поколіннями Рюриковичів, відображаючи їх уподобання та інтереси. Книги по декору, садові журнали та наукова фантастика в перемішку з енциклопедіями та науковими працями відомих вчених та політиків. Історичні трактати та біографії відомих людей.

Незважаючи на наявність двох м’яких канапок, на яких було зручно вмоститись із книжкою в руках, в бібліотеці затримувались не часто. Члени сім’ї надавали перевагу читанню у власних кімнатах. Тож панування тиші тут практично ніколи не порушувалось.

– Ваша Королівська Величність? – Костянтин завмер на порозі.

Очікування виснажувало.

– Є новини?

– Терещенко знайшов княжича. За десять хвилин вони дістануться військової бази Січ Сагайдачного один.

– Що з Ярославом?

– Поранення в плече. Точнішу інформацію дадуть медики після огляду, – чоловік завмер на мить. – Мені організувати сеанс зв’язку?

– Немає потреби, – хитнув головою.

Ця розмова нічого не дасть. Йому потрібно було бачити сина. На власні очі впевнитися, що з ним все гаразд. Що він у безпеці.

– Організуй його повернення до Києва. Його і цієї дівчини.

Попри активну роботу служби безпеки та департаментів інформаційної політики, плітки щодо загибелі спадкоємця престолу продовжували розходитись населенням Русі. Будувались шалені теорії змови, обірвати які можливо було тільки представивши самого княжича. Спадкоємець мав з’явитись на публіці, наживо. Люди не бажали залишатись в невідомості.

А розвідка все ще не мала даних на організатора та замовників вибуху.

– Звенигора на шляху до бази в Березівцях. Від СС1 до неї дві години льоту.

Обидва близьких друга, довіра до яких не підлягала сумніву, в один голос відмовляли від повернення княжича до Москви. Орел збирався перетрясти весь апарат губернії на хвилі масової паніки через «терористичний акт». Зовнішня загроза дозволяла задіяти СБР на повну і провести допити всіх рівнів. Необхідність відволікатись на захист спадкоємця в таких умовах тільки б шкодила справі. Крім того, Стожарович банально не довіряв своєму оточенню.

Чеслав повністю погоджувався з Орлом. І додавав, що ситуація на кордоні напружена вкрай і вже не перший тиждень. Достатньо будь-якої дрібниці, щоб спалахнув конфлікт.

«Якщо з Його Королівською Вельможністю щось станеться, поки він перебуває так близько до державного кордону, початку бойових дій не уникнути. Його будь-що необхідно перевезти в центральні губернії. Наразі пояснити, чому княжич раптово опинився в іншій частині країни, буде простіше, ніж забезпечити його повноцінних захист і не допустити загострення ситуації».

– І Костянтин, – Владислав зосередив увагу на чоловікові.

– Так, Ваша Королівська Величносте.

– Знайдіть усіх причетних до замаху. Усіх.

*******************************

В якості штатського по військовим об’єктам Рєзнікову гуляти ще не доводилось, тож зараз він чесно намагався звикнути до постійного супроводу, що висів за ним хвостом. Ніби він мала дитина, яка потребує нагляду. З іншого боку, йому одразу показали і центр зв’язку, і відповідальних осіб. Тож з губернатором зв’язатись вдалось майже одразу по прибутті. Потім – з Костянтином. Недосяжний глава СБК чесно підтвердив усі його повноваження, надав потрібні дозволи і втомлено попередив, що часу у нього на все – до рішення медиків стосовно подальшого транспортування княжича.

– Отже, почнемо з дружинника, – вишкірився, завертаючи до виділеної спеціально для нього кімнати. Маленької захищеної переговорної, де можна було цілком таємно потеревенити з усіма потрібними йому людьми.

«Майже з усіма, – виправився подумки. – З княжичем спілкуватимуться інші. З іншого боку, ще є дівчина і другий хлопець!» – Що робити з останніми ніхто поки не знав. І цим варто було скористатись.

Двері відкрились, і в середину увійшов Терещенко. Івана встигли трохи підлатати та перев’язати, тому тепер він виглядав як битий життям вояка, а не як досвідчений головоріз. Замість брудного, порваного одягу на ньому сиділа типова офіцерська форма без будь-яких знаків розрізнення. Рєзніков одразу відмітив зброю, яку в дружинника ніхто не забирав, і пропуск, що дозволяв вільно пересуватись по базі. Без супроводу, на відміну від самого розвідника.