Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

- Що? - Я глузливо хмикнула. - Цього не може бути! Калеане, скажи їм, що такого бути не може! Він молодший на двадцять сім років!

- Ені…

- Чоловік має бути старшим. Так буває завжди! – говорю з повною впевненістю.

- Ені, - мене вдруге зупиняє чоловік, - ніхто, напевно, не знає, що це так. Нам відомі лише випадки, коли чоловік був старшим, але це не правило.

Дивлюся спантеличено на свого коханого, переводжу погляд на маму, обмірковую почуте.

- Калеане, перевір його, як ти це робиш зазвичай з псевдопризначеними Еліма та Аліти.

Чекаю на реакцію чоловіка, але він не рухається з місця.

- Хіба ти не можеш?

- Я не маю права вирішувати такі питання.

- Але я тобі дозволяю. Це ж моя мати! Ми всі родичі. Якщо не ти, то хто заступиться за єдину рідну мені людину?

- Я згоден, - Девор вийшов назустріч Калеану.

Здається, зараз буде щось цікаве. Я не змогла стримати усмішки. Мій чоловік надере Девору дупу. Чомусь зловтішаюся. Мені потрібно більше часу, щоб усе обміркувати. Я не повинна злитися на матір за те, що вона хоче бути щасливою. Нехай навіть із моїм колишнім хлопцем. Зовні вони ідеально схожі, як раніше було у нашій парі. І ще можуть народити дітей.

- Краще нам вийти на вулицю, - скомандував Калеан.

Чоловіки стали один навпроти одного приблизно за п'ятнадцять метрів. Мама напружилася, схопившись за мою руку. Я зрозуміла, що вона хвилюється через Девора. А ось я спокійна, бо мій чоловік сповнений сил. Я наповнюю його ними щоночі, причому з великим задоволенням.

- Ені, я буду його злити, відволікай поки маму, - Калеан каже подумки, я киваю у відповідь.

А далі його мовлення було звернене до Девора, ми з мамою нічого не почули. За мовою тіла Девора я зрозуміла, що зачіпає Калеан його неслабко. Мій колишній уже закипає, тим часом чоловік штовхає його то в одне плече, то в інше, трохи рухаючи пальцями однієї руки.

- Калеан, будь ласка, пом'якше, - мама заступається за Девора, вона щиро турбується про нього, а я не можу до кінця зрозуміти її почуттів. Невже вона справді закохана в нього? Раніше я б і не подумала, що вона може дивитися на нього, як на чоловіка.

- Мамо, як давно ви бачитеся з Девором? - намагаюся відволікати, але вона очима прикипіла до свого коханця.

- Під «бачитеся» ти маєш на увазі щось конкретне, Ені? Хочеш запитати, як давно ми ділимо постіль? - Мамин тон мені не подобається, вона сердиться. – Я тебе здивую, можливо, але сьогодні він уперше залишився у мене.

Я мовчу, слухаючи маму і дивлячись на свого чоловіка з гордістю. Він тим часом продовжує дратувати Девора нападками, мабуть, додаючи ще й злісні слова. Припускаю, що про мене там згадали неодноразово. У Калеана з'явився виправданий шанс задати чвари тому, хто посмів доторкнутися до мене до нього. Відчуваю з цього приводу радість і сором, два несумісні почуття.

- Він мені подобається, Ені. По справжньому. Я навіть готова сказати, що кохаю його. Ми трималися скільки могли, але нас тягне один до одного, цьому неможливо чинити опір. Ти ж мене маєш зрозуміти? У вас з Калеаном так само?

- Я намагаюся тебе зрозуміти, мамо, але не можу позбутися думки, що Девор був нещодавно моїм хлопцем, я збиралася за нього заміж на повному серйозі. І хоча він не приваблював мене, як чоловік, я думала, що ми збудуємо сім'ю, і в результаті житимемо так само щасливо, як ви з батьком.

Мама важко зітхнула, навіть махнула рукою. Я не зрозуміла, що означає цей жест у цьому випадку, але вона поспішила роз'яснити.

- Ені, ти багато не знаєш, - вона сказала приглушеним голосом, - не так все було гладко у нас з твоїм батьком, щоб ставити нас як приклад щасливої подружньої пари. Я навіть заміж за нього не хотіла, але мене змусили батьки, а він тоді був закоханий в іншу дівчину, але під впливом своїх рідних одружився зі мною. Усі казали, яка ми гарна пара, які будемо щасливі, які діти у нас народяться… Так, Ені, я бачу твій погляд. Я мало не зробила те саме з тобою. І мені так шкода, що я всерйоз намагалася видати тебе заміж за того, кого ти не любила.

- Мамо, - я налякана її одкровенням, - мені вибрав пару батько…

- Так, Ені. На той момент він уже змирився з тим, як склалося наше життя, і готував таке саме для тебе. Він любив тебе більше життя, але до мене не відчував нічого, окрім дружньої прихильності. Адже ми багато років провели разом, просто притерлися. Мені було зручно, він вирішував усі питання, я займала пристойне становище у суспільстві. Згодом перестала ставити запитання, перестала чогось бажати. І я маю тобі зізнатися, - вона заповнила паузу важким зітханням, - це я постаралася, щоб у нас із твоїм батьком більше не було дітей. Я багато років пила протизаплідні пігулки, але не говорила йому про це.

- Мамо…

Згадую, що у моїй сім'ї часто обговорювали це питання. З самого дитинства я тільки й чула: «Кого ти хочеш, Ені: братика чи сестричку?», але яка б не була моя відповідь, більше в нашій родині нікого не з'явилося. В основному це запитання ставив батько, і тепер я розумію, чому відмовчувалася мама.

- О боже, Ені, - мама сказала знервовано і подалася у бік Девора, - Калеане, будь ласка, не треба.